Інтерв’ю

"У монастир я прийшла у 18 років і жодного разу не пошкодувала про своє рішення"

Зоряна Круль
28 листопада, 2021 неділя
16:22

За дописами монахині Антонії Зоряни Шелепило у Facebook стежить понад 1,6 тисяч підписників, і ще 4,5 тисячі відслідковують її публікації в Instagram.

"Я колись почула таку фразу, що якби Ісус Христос прийшов зараз, то він би зареєструвався у всіх соцмережах і через них би проповідував. Засновник нашого монашого згромадження, святий Альфонс Ліґуорі знайшов в Італії людей, які ніколи не чули про Бога. Це були пастухи у горах. Він пішов до них і доніс їм те, чого вони самі не могли знайти. Тому я вважаю, що церква повинна бути всюди, де є люди, а людей зараз найбільше у соцмережах. Тому для мене соцмережі - це не розвага, а робота, місія", - каже сестра Антонія Зоряна Шелепило зі згромадження Сестер місіонерок Найсвятішого Ізбавителя.

Це згромадження поділяє харизму редемптористів – католицького чернечого ордену, яке заснував в італійському містечку Скаля Вчитель Церкви Альфонс Ліґуорі у далекому 1732 році. Вчитель Церкви – це почесне звання, яка Католицька Церква, починаючи з XIV століття дає заслуженим богословам.

Після завершення Другої світової війни чоловіче монаше згромадження редемптористів розпочало місіонерську діяльність в Японії, але оскільки у традиційному суспільстві чоловіки могли служити не всюди, виникла потреба у створенні жіночого згромадження. Перші п’ятеро дівчат розпочали свій випробувальний період перед вступом у чернечий орден 3 жовтня 1957 року, у день святої Терези від Дитятка Ісуса – католицької святої, яка є однією з чотирьох жінок, удостоєних титулу Вчителя Церкви. Редемптористки проводять місійну діяльність у шести країнах світу. Крім України, у Німеччині, Австрії, Японії, Чилі та Болівії.   

"Місія нашого згромадження – нести відкуплення (з лат. redemptor – "відкупитель"), тобто добру новину до убогих і найбільш опущених. Убогі і найбільш опущені – це не так про фінансовий, як про духовний вимір, – пояснює у розмові з журналісткою "Еспресо.Захід" сестра Антонія. – Зараз є багато духовно опущених людей, які мають спотворений образ Бога, які відійшли від Церкви через якісь клопоти, проблеми, неприйняття. Ми працюємо з різними людьми, але найбільше – з молоддю".

Шлях у монастир

Монахині – 33 роки. У монастир вона прийшла, коли їй було 18.

"Я – з християнської, побожної сім'ї. Ми з батьками щонеділі ходили до церкви, але чогось такого екстрарелігійного не практикували. Такі собі середньостатистичні галицькі християни, – розповідає сестра Антонія. – З 15 років я почала їздити з християнською молоддю на прощі у різні відпустові місця. Це була молодь не з мого селища (я родом з Тернопільщини), а з сусіднього містечка. Мені було добре у їхньому товаристві. Під час одного із паломництв (пригадую, це був християнський молодіжний з’їзд), на Літургії я вперше у житті побачила монаший постриг. До цього ніколи так близько не бачила монашества, не спілкувалася з монахами і не знала, що таке монаше життя, як воно починається, як практикується. Побачене мене дуже вразило. З того дня внутрішній голос почав запитувати мене: "Зоряно (бо по паспорту я Зоряна), а ти, бува, не хочеш у монастир?" І я відповідала, що ні, не хочу, але голос продовжував мене переконувати: "Е, ні, я знаю, що ти таки хочеш". Упродовж кількох днів, коли відбувався з'їзд молоді, коли всі співали християнських пісень під гітару, брали участь у конкурсах та іграх, це питання не давало мені спокою. Мені тоді було 17 років. Цілий рік (це був останній рік мого навчання у коледжі) я жила з ним. Багато молилася, багато думала, моє це чи ні, і коли навчальний рік закінчився, я зрозуміла: це – моє. Я не знала, як живуть у монастирі, але розуміла, що теж так хочу".

Коли літо вже добігало кінця, сестра Антонія (а тоді ще Зоряна) зібрала речі і поїхала у монастир, аби розпочати там зовсім інше життя.

"Мені було дуже цікаво. Я сприймала це як пригоду. Мало думала про те, як воно буде і чи я це витримаю. Я цим сильно не переймалася".

Монаше життя складається з кількох етапів. Якщо сьогодні ви постукаєте у двері монастиря з проханням вас прийняти, то завтра вам волосся на знак приналежності до Церкви не обстрижуть.

"Коли дівчина задумується про те, щоб піти монастир, вона має можливість приїхати і тиждень-два пожити у спільноті сестер. Разом із ними братиме участь у молитвах та праці. Сестри будуть до неї приглядатися, чи справді вона має серйозні наміри. Це такий підготовчий етап – зустрічі і короткотермінове проживання у стінах монастиря. Коли дівчина таки наважиться попрощатися зі світським життям, на неї чекає розмова з настоятелькою монастиря. Кандидатка (так називається особа, яка має намір стати монахинею) повинна пояснити своє бажання, тобто мусить бути свідомою, для чого вона йде у монастир, чітко назвати причину, що спонукає її до такого способу життя, – веде далі сестра Антонія. – Після цього її або приймуть, або ж лагідно дадуть зрозуміти, що у цьому монастирі їй не місце. Це якщо настоятелька побачать, що людина просто хоче заховатися від світу, бо не може збудувати своє життя, і монастир для неї – це останній варіант, коли всі інші вже вичерпані. Такі випадки також бувають".

Якщо дівчину приймають, розпочинається період кандидатури, який триває приблизно рік.

"Дівчина пише заяву, що вона хоче вступити у монастир і здає документи. Ця процедура чимось схожа на вступ у навчальний заклад. Після цього дівчина починає носити чорну спідницю. Монашого одягу їй ще не видають. Це перший етап формації. Вона має сестру-наставницю, яка за неї відповідає – магістру кандидаток. Сестра поступово впроваджує дівчину у монаше життя: пояснює, як ми молимося, як живемо та працюємо, якою є наша мета, бо кожне згромадження має свою харизму, свої завдання і правила. Інколи люди приходять з якимись одними уявленнями та очікуваннями, а зустрічаються з цілковито іншою реальністю. Для цього й існує період вступного навчання, коли відбуваються тематичні зустрічі (такий собі супровід). Приблизно через рік, коли дівчина розуміє, що монастир – це її дім і що вона готова тут залишитися, приймає монаший постриг. Її одягають у монаший одяг. Ця церемонія називається "облечини". За бажанням можна змінювати ім'я. Я змінила на Антонія. Я люблю всіх святих Антоніїв (їх є достатньо у церковному календарі), але за покровителя взяла собі найбільшого – Антонія Великого. Мій зріст – лише 154 см, тож велич цього святого мені дуже корисна", – каже, всміхаючись, сестра Антонія.

"Далі починається півторарічний період дуже строгого етапу у монашому житті, який називається "новіціат", коли дівчина не працює з людьми, зате має багато формації, багато навчання, духовного супроводу і молитви, – пояснює монахиня. – Разом з братами й сестрами з різних монастирів та згромаджень вона відвідує новіційну школу, але у цей період у неї ще немає жодних зобов’язань, тож у будь-який момент, якщо раптом зрозуміє, що це не її місце, що їй тут тяжко, складно, що вона тут мучиться, може піти з монастиря. Монаший спосіб життя дівчина веде приблизно 2,5 роки і тільки після цього може зголоситися скласти обіти убожества, дівицтва й послуху на наступні два роки – кладе руку на Євангеліє і читає спеціальну формулу, зобов’язуючись це все виконувати і жити місією своєї спільноти. Наступні два роки вона живе як повноцінна сестра, але це й далі період приготування".

"Вічні Обіти ми складаємо аж через 8,5 років життя у монастирі. До такого важливого рішення готуємося глобально. Кожні два роки складаємо Обіти (загалом робимо це тричі) і тільки згодом, якщо відчуваємо, що готові, складаємо Вічні Обіти, тобто на все життя. Присягаємо Богові жити у цьому згромадженні, виконувати місію і т.д.".

"А бувають випадки, коли людина вже прийняла монаший постриг, але приходить до розуміння, що вона не хоче жити у цій спільноті, працювати з людьми, а хоче вести більш затворницький спосіб життя?" – запитую. "У греко-католицькій церкві майже всі монастирі є місійними, тобто працюють з людьми, – пояснює сестра Антонія. – Але є одне згромадження закритого типу, яке не працює з людьми, а веде більш внутрішній спосіб життя, про який ви говорите. Вони більше моляться, більше займаються ручною працею, і дехто й справді знаходить себе у такому монастирі".

"Як близькі сприйняли звістку про те, що ви вирішили присвятити своє життя Богові?" – цікавлюся.

"Коли я повернулася з паломництва і заявила рідним, що хочу йти у монастир (мені тоді було, нагадаю, 17 років), тато й сестра відмахнулися, мовляв, це щось несерйозне і я не витримаю, бо потребую активного способу життя, друзів, спілкування, танців, дискотек. А мама сказала, що це дуже відповідальне рішення і якщо з часом я передумаю, то це буде дуже великий гріх. Загалом можу сказати, що мої близькі мені не перечили, але у принципі я їх і не питала – просто констатувала факт, що я так вирішила. Друзям я не говорила аж поки не приїхала з монастиря перший раз уже у монашому одязі і вже аж тоді зізналася. Було у мене кілька подруг, з якими я ділилася всім підряд. Деяким я повідомила про своє рішення завчасно, бо вони мене добре знали і їздили зі мною у паломництва. Деякі дуже переживали, що ми не будемо бачитися, що розлучаємося назавжди і не буде ніякої можливості спілкуватися. Це були ті часи, коли мобільні телефони були ще чорно-білі, – усміхається, заглибившись у спогади, сестра Антонія. – Але ніхто мене не відговорював, не казав: "Де ти йдеш?!", "Що ти робиш?!"

Обережно запитую, чи не думала вона про створення сім'ї. Нелегко, мабуть, у 17 років прийняти рішення, що у неї ніколи не буде чоловіка, дітей…

"Зізнаюся, я думала про створення сім'ї, але у мене могло бути лише два варіанти: або у мене буде ідеальна сім'я, або я піду у монастир. Між цими двома варіантами я й шукала себе. Але за цей рік, коли я мала можливість добре над цим подумати, я дуже чітко усвідомила, що мені буде тісно у сім'ї, що я не хочу жити для кількох людей, з якими зв'яжу своє життя. Я розуміла, що якщо у мене буде сім'я, то це буде дуже гарна сім'я, але боялася, що не знайду таку людину, з якою мені буде так, як я собі уявляю. У мене дуже високі вимоги до цього. Я усвідомлювала, від чого я відмовляюся. Але відколи я у монастирі (це вже 15 років), не було такого дня, щоб я пошкодувала про своє рішення", – запевняє моя співрозмовниця.

"Без молитви ми станемо просто соціальними працівниками"

Часто від людей можна почути: така молода, гарна, а обрала ось такий шлях. Хіба не можна служити Богу і людям в інший спосіб? Наприклад, допомогти помити лежачу людину, погодувати немічного старенького з ложечки… Вам такого не закидали, що, мовляв, замість того, щоб витрачати час на молитви, краще б "зайнялися чимсь більш корисним"?

"Без молитви ми станемо просто соціальними працівниками. Тому молитва і духовність – це все-таки наш фундамент, – каже монахиня. – З молитвою ми маємо сили робити все, до чого покликані. Попри те, що наше згромадження є дуже активним і ми багато працюємо з людьми, без молитви ми не можемо. Це – наш пріоритет. Є монастирі закритого типу, де моляться набагато більше. Ми молимося по кілька разів на день: утреню, чотири часи і вечірню. Також кожного дня маємо Літургію. Крім того, мусимо знайти серед дня час на годину особистої молитви. Загалом молитві присвячуємо 4-5 годин на день. Утреня, коли молюся сама десь у дорозі, триває 20 хвилин. А так – 40-50 хвилин (до години, якщо молитва святкова). Утреню молимося о 6.30-7.00. Після неї молимося Перший час (трохи коротша молитва, яка повторюється тричі впродовж дня. Потім йдемо на Літургію до найближчої Церкви або священик приходить служити до нас. В обід маємо 3 та 6 час. Це – такі короткі молитви по 10-15 хвилин. Ввечері маємо вечірню о 18.00 або о 19.00. Деякі доми (кожен з них має свій розпорядок) о 21.00 ще моляться за Україну, а оскільки я зараз живу у гуртожитку Католицького Університету, то о 20.30 ми ще маємо молитву зі студентами – молитву ТЕZЕ, молитву прослави або медитацію над Святим Письмом. Я стараюся зранку після сніданку, о 10.00-11.00 виділити час на особисту молитву, на якій я читаю духовну літературу та Святе Письмо. Набираюся сили на всю ту працю, яка чекає на мене протягом дня", – розповідає сестра Антонія.

"Ми, монахині маємо зараз багато праці за комп’ютерами, бо готуємо багато тематичних зустрічей (залежно хто з ким працює). Я, приміром, працюю зі студентами. Також маю працю з онлайн-спільнотою дівчат і жінок, з якими ми кожного місяця зустрічаємося у ZOOM і двічі на рік маємо реколекції – духовні науки, які тривають 3-4 дні. Тож мушу ґрунтовно підготуватися, щоб тема була глибокою, а не банальною. Дехто з сестер займається письменницькою роботою. Є сестри, які займаються психотерапією. Люди зараз потребують психологічного супроводу, але дуже мало довіряють психологам, які не мають чітких християнських цінностей, тому шукають психологів, які би ми мали міцний християнський фундамент. Одна зі сестер працює з підлітками у центрі опіки сиріт та супроводжує їх і їхніх батьків. Є сестри, які працюють з молоддю та студентами на парафіях і сестри, які катехизують (готують) до першої сповіді. Ті, які працюють з узалежненими по програмі "12 кроків" та жінками зі співзалежністю. Є сестра (вона живе через стіну від мене), яка на замовлення шиє ляльки святих. Люди можуть обрати святого зі своїм іменем, на подарунок чи ляльку-ангелика, замовити і сестра їх пошиє. У нас є онлайн-крамничка в Instagram, де ми продаємо ці ляльки, а ще – свічки та вервиці. Надсилаємо їх замовникам "Новою Поштою". Це також займає багато часу. Треба замовити матеріал, зробити ту ляльку, сфотографувати її, опублікувати фото, сконтактуватися з клієнтами і подбати про доставку замовленого товару. Коли почалася пандемія, наші сестри заснували телефонну лінію духовно-психологічної підтримки для всіх, хто потребує розмови, поради чи молитви за номером (067) 243 15 05. Щодня з 15.00 до 20.00 одна зі сестер чергує – приймає дзвінки від людей. Праці є дуже багато і вона дуже різна".

Про розпорядок дня у монастирі та ієрархію

А як виглядає звичний день у монастирі? Крім молитви.

У кожному домі є свій графік чергування. Сестри обирають день, коли вони будуть черговими. Якщо спільнота менша, то чергують по два дні на тиждень. У неділю готуємо щось смачніше, тому записуємося, хто в яку неділю може чергувати.

"Домашні обов’язки у нас також поділені. Кожна зі сестер прибирає якусь свою територію у домі, в якому живе і кожна один або два дні на тиждень працює на кухні. Також маємо інші обов’язки такі як прання, прасування, закупи, автомобіль. Коли якась зі сестер виїжджає на кілька днів, то інша її підміняє. Немає такого, що сидимо голодні".

Як усе встигаєте?

Кожен свій день я планую. У неділю пишу розпорядок на цілий тиждень. Коли бачу, що цього тижня у мене все зайнято, ні на що додаткове не погоджуюся, бо треба лишити час на якісь спонтанні речі, такі як відвідини лікаря чи незаплановану зустріч, бо я працюю в університеті і завжди може хтось зайти, щоб поспілкуватися, щось запитати, або ж якесь нове завдання з'явиться.  

У монахинь є відпустки?

Відпочинок – це базова людська потреба. Навіть у наших правилах це прописано, що ми тричі на рік можемо поїхати провідати батьків (за необхідності, звісно, можна й частіше) – після Різдва і Великодня на три дні (плюс дорога, як кому далеко треба їхати) та ще на 10 днів улітку. Це дуже цінно для нас – підтримувати стосунки з рідними, батьками, допомагати їм, коли є така потреба. Також збираємося по кілька сестер і їдемо на відпочинок на природу на 7-10 днів, щоб відновити сили та здоров'я.

А ієрархія є у монастирі?

Так, але не по віку. Наше згромадження – дуже молоде. Перші наші сестри, які вирішили стати редемптористками (бо в Україні до цього не було редемптористок), стали ними у 1999 році. Кілька дівчат зібралося разом і їм дали будиночок, де вони могли жити. Духовний провід надавали їм редемптористи згромадження, за харизмою якого ми засновані. У 2001 році відбувся монаший постриг перших сестер. Дівчатам, в яких і виникла ідея створення нового згромадження, було тоді по 16-17 років. Зараз їм близько 40. Найстаршій сестрі – 47 років.

"Нещодавно до нас у монастир прийшла старша пані, вдова. Їй – 65 років, у неї – п’ятеро дітей, але вона тільки тепер починає монаше життя. Ми ніколи такого не практикували, щоб брати таких старших людей, але вона вже дуже давно товаришує з нашим згромадженням, часто приїздила до нас у гості. Це – дуже глибока, духовна людина, тож сестри зрозуміли, що вона може бути однією із нас, бо вона дуже на нас схожа".

Тобто жінка у більш зрілому віці також може стати монахинею?

Теоретично може, але практично кожен випадок розглядається окремо. Мусимо розпізнати, з якими намірами і думками приходить людина, чому вона йде у монастир, чого шукає, чи розуміє, що її чекає. І тоді даємо згоду або відмову, бо є люди, які вже не можуть пристосуватися до такого способу життя. Вони все одно будуть жити так, як жили у себе вдома. Можуть вважати, що раз вони найстарші, то можуть керувати молодшими. Є ризик, що будуть виникати конфлікти на порожньому місці.

Був випадок, що людина просилася і їй мусили відмовити, оскільки бачили, що у неї немає гнучкості і вона не готова до формації, бо вона вже сформована.

Читала, що у римо-католицькій церкві є така практика, коли жінка дає обіт дівоцтва, але продовжує жити світським життям. Розкажіть про це.

Це називається "богопосвячене дівоцтво". Такі жінки є у підпорядкуванні єпископа - складають обіти йому на руки і мають в його особі духовний провід. Але я не знаю, чи є таке у нашій греко-католицькій церкві.

"Бог дав нам свободу. Він не буде чистити нашу стрічку у соцмережах. Це маємо робити ми"

У захопленні молоді соціальними мережами ви бачите більше негативу чи все-таки позитиву?

Залежно хто що там шукає. Це як ніж – можна нарізати ним хліб, щоб поїсти, а можна зарізати людину. У соцмережах можна як убити, так і воскресити. Можна добити людину коментарями і різними токсичними публікаціями, залякати її, щоб вона думала, що настав Апокаліпсис. А можна щодня надсилати їй якусь добру звістку. Зараз я говорю не про листівки у Вайбер (сміється), а про те, щоб ділитися цінними, глибокими думками, дати людині порцію чогось такого позитивного, що допоможе їй пережити цей день.

Дуже важливо мати добре сформоване критичне мислення і вміти розрізняти, що є добре, а що ні, де маніпуляція, а де – правда, та "фільтрувати" свою стрічку. Якщо якась людина на мене підписується, я обов’язково переглядаю її профіль. Якщо нічого цікавого на її сторінці я не знаходжу, то я на неї не підписуюся. Я дуже часто "фільтрую" свою стрічку в Instagram і відписуюся від тих людей, які стали мені нецікавими. Не тому, що вони погані. Просто мені забагато інформації. Не хочу завантажувати свою голову всім підряд, тому обираю найбільш цінну інформацію, яка може мені допомогти у житті та просто бути для мене відпочинком. Я, наприклад, часто підписуюся на фотографів, бо люблю фотографувати і через їхні фотографії, їхні stories вчуся бачити деталі, красу, нові ракурси. Для мене важливо, чи ця людина вносить у моє життя щось цікаве, чи демонструє свій life style. Якщо вона хвалиться, що купила собі нові тапочки, то я від такої людини відпишуся. Не через нові тапочки, а через банальність контенту.

"Коли ви заходите у соцмережі, спробуйте відповісти собі на питання, а що я тут шукаю? Навіщо мені це все, що я сьогодні побачила-прочитала? Чи воно мені допомогло, чи, навпаки, зіпсувало мій день і довело до якоїсь депресії? Кожен має сам обирати. Бог дав нам свободу. Він не буде чистити нашу стрічку. Це маємо робити ми".

Зізнаюся, перед нашою розмовою я також погортала вашу стрічку у Facebook, переглянула дописи в Instagram і у мене склалося враження, що ви живете цікавим, насиченим життям. Вас за це не критикують?

Є такі цікаві люди, які знають, як інші мають жити у монастирі, що вони мають робити, цікавляться, звідки у них гроші. У мене таких коментаторів було мало, але коли людина починає мені писати такі речі, то розмова у нас коротка. Не входжу у дискусії, не виправдовуюся, чому я так живу. Запитую лише, чи справді людина хоче про це дізнатися, чи їй просто не подобається те, що я роблю і вона хоче подискутувати.

Журналісти зняли про мене відео і одна жінка залишила під ним коментар російською: "А звідки у вас ноутбук за 7 тисяч і фотоапарат за 15 тисяч?" Насправді ціни трохи інші, бо техніка у мене вже користована... Я їй коротко написала: "Не переживайте, це не ваші гроші". Якщо людина дозволяє собі питати, звідки я це все взяла, хоча вона мене зовсім не знає, то вибачте. Я вважаю, що монахиня – це не та людина, яка буде покірно мовчати на все те болото, яке ллють їй на голову. Вона поставить чітку межу, за яку переходити іншим не можна. "Я не переходжу ваші межі, ви не переходите мої". Людина більше не відписує, не питає більше, звідки у мене ще щось. Інша прокоментувала: "Ого, ви живете у таких розкішних умовах! Я по-іншому собі це уявляла". Але знову ж таки, ми не повинні відповідати чиїмось уявленням. Ми живемо у тих будинках, які нам надали. Зараз я живу у католицькому університеті, де є добрі умови, але я не буду за це виправдовуватися. Сьогодні я тут живу, завтра – деінде. Я жила у різних будинках, і в таких, де під підлогою бігали миші. Але людей це коробить і вони вважають за потрібне написати про це капслоком.

Про релігію і вакцинацію від COVID-19

Як ви ставитеся до того, що деякі священики відраджують вірних від вакцинації?

Мені дуже прикро й боляче, що церква іноді виступає як дезінформатор. Люди розповідають: "А той священик казав, що ті, що вакцинуються, підуть до пекла". Я б таких священиків запитала, яке вони мають право говорити про медичні питання?

Була стаття, де були опублікована позиція всіх глав церков. Підписуюся під кожним їхнім словом. Римо-католицький єпископ дуже обережно висловився про те, що вакцинація не повинна бути примусовою. Я з цим згодна. Але бачу, що людей набагато більше примушують антивакцинатори, ніж медики й влада. Вони залякують людей і ті просто бояться. Мої друзі, коли їхали на вакцинацію, телефонували і просили: "Підкажи щось, бо я дуже боюся. У мене на роботі стільки негативу, всі такі експерти, кажуть, що це – всесвітня змова і т.д. Підтримай мене, бо мені страшно". Люди, які нульові у цих питаннях, стають експертами і залякують інших людей! Це – надто велика відповідальність, бо я бачу, скільки людей хворіє і що помирають невакциновані. Але коли мене запитують, що я думаю про вакцинацію, я відповідаю: "Звертайтеся до свого сімейного лікаря". Я – вакцинована Pfizer двічі і вірю, що вакцина захистила мене вже не раз, бо я живу поміж студентів і у нас також багато людей хворіє. Я мала дуже багато контактів з хворими, але слава Богу не хворіла – ні до вакцинації, ні після.

"Я сяю, коли вдивляюся у Бога. Коли не вдивляюся, тоді і моє світло гасне"

Що б ви порадили людині, яка докладно не читала Біблії, але хоче глибше пізнати зміст Святого Письма?

Найперше – купіть свою Біблію, яку буде приємно тримати у руках. Починайте з Євангелії від Марка. Читайте щодня потрошки, по одній главі, щоб виховувати у собі смак та звичку. Є дуже зручний мобільний додаток "Біблія", в якому можна завантажити собі коментар до тих уривків, які вам можуть бути незрозумілі. Коли трапиться якийсь важкий уривок, пропускайте і читайте далі. Повернетеся до нього потім.

 Яка ваша улюблена цитата зі Святого Письма?

У мене їх дві. Раніше це була цитата з Книга Одкровення 2:10: "Будь вірний аж до смерті і я дам тобі вінець життя". А зараз це Псалом 33: "Приглядайтеся до Нього і засяєте". Це – моя мотивація. Я сяю, коли вдивляюся у Бога. Коли не вдивляюся, тоді і моє світло гасне.

Усі фото надала сестра Антонія Зоряна Шелепило

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку

Читайте також:
Роговик
17 січня, 2022 понедiлок
Влада, імовірно, обмежиться домашнім арештом Порошенка, – політолог Роговик
ЛІтак
Автор Богдан Білан
17 січня, 2022 понедiлок
13 рейсів в тиждень. Львів в очікуванні масового прильоту найбагатших туристів світу
лампочка
18 січня, 2022 вiвторок
У Львові низка вулиць залишиться без світла: перелік адрес
Львів
+0
  • Львів
  • Київ
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 28.23
    Купівля 28.23
    Продаж 28.58
  • EUR
    Купівля 32.08
    Продаж 32.56
  • Актуальне
  • Важливе
2022, вiвторок
18 січня
15:20
Аеропорт Львів зима
Львівське летовище сьогодні приймало рейси з аеропорту "Київ"
15:05
вакцинація
У МОЗ придумали, як збільшити кількість вакцинованих від коронавірусу
14:53
віза
У Львові, Івано-Франківську та Ужгороді призупинили прийом документів на польську візу
14:39
Євгенія Закревська
Справу підозрюваного в організації вбивства Юрія Вербицького навмисне затягують – правозахисниця
14:24
"Карпати" Львів
"Карпатам" - 59! Найвідоміший футбольний клуб Львова відзначає уродини
14:15
школа
У Львові замінували ще одну школу. Учнів евакуювали
14:09
святковий стіл
Леся Кічура. "Нє, давайте вже після свят…"
13:59
ополонка
Пірнання в ополонку на Водохреще не змиває гріхи, – ПЦУ
13:41
COVID
"Ковідним" лікарням на Львівщині дали вказівку готуватися до напливу хворих
13:26
Булінг
Дирекція львівської школи проситиме купити робочі зошити за бюджетні кошти
13:18
Дорога
Через лід на дорогах у Львові та околицях десятки ДТП
13:04
Олександр Антонюк
Наступним на лаву підсудних сяде Зеленський, – політолог Антонюк про процес над Порошенком
12:52
"Лікували перелом, а пошкодженим був нерв": у Львові 12-річному хлопчику провели ризиковану аутотрансплантацію
12:34
коронавірус
На Франківщині зафіксували "червоний" рівень за кількістю госпіталізацій
12:10
посольство РФ. Київ.
Росія не інформувала про евакуацію своїх дипломатів з України – МЗС
11:57
церква, що горіла на закарпатті
На Закарпатті згоріла дерев'яна церква
11:40
Юрій Коваль
Багатолітній головний редактор журналу "Дзвін" Юрій Коваль відзначив 80-річний ювілей
11:36
Іван Труш
Створив понад 6 тис. картин! 153 роки тому народився Іван Труш
11:08
освячення води на Водохреща
Загальноміське освячення води на площі Ринок скасували
11:00
камера
Названо міста, де найбільше та найменше порушували ПДР у 2021 році
10:45
турист в горах
У Карпатах поблизу гори Піп Іван травмувався турист з Польщі
10:20
буревій
Зірвані дахи та повалені дерева: Західною Україною пронісся буревій
10:02
Інтерв’ю
Олексій Кошель
"Поспіх із впровадженням електронного голосування в Україні – фактично злочин", – голова КВУ 
09:46
жінки військові
Зеленський відповів на петицію про скасування військового обліку для жінок
09:32
кутя
Християни східного обряду відзначають Водохресний Святвечір
09:10
ДТП взимку
На Прикарпатті "БМВ" влетів у вантажівку: є потерпілі, серед них – дитина
08:55
коронавірус
Майже 900: Львівщина залишається у лідерах за кількістю нових хворих на COVID-19
08:37
Бограч
На Закарпатті купівельну спроможність почали визначати за "бограч-індексом"
08:33
РФ наказала евакуюватися дипломатам із двох консульств в Україні, - The New York Times
08:19
лампочка
У Львові низка вулиць залишиться без світла: перелік адрес
08:00
сніг_зима
Хуртовини, місцями грози. Погода на Львівщині 18 січня
2022, понедiлок
17 січня
22:48
Петро Порошенко
Давайте після свят. У Печерському суді перенесли оголошення рішення у справі Порошенка
21:59
акценти
Суд над Петром Порошенком і негода на Західній Україні, – акценти від "Еспресо.Захід"
21:30
гаряча лінія Рівне
На Рівненщині запустили "гарячу лінію" соціального сервісу
21:15
музей Параски Горицвіт
На Прикарпатті відкрили музей Параски Плитки Горицвіт
20:55
Волинська обласна рада нагородила дітей-винахідників
Волинська обласна рада нагородила дітей-винахідників
20:46
Олексій Арестович
Арестович заявив, що звільнився з Офісу президента та вийшов з української делегації в ТКГ
20:42
фотовиставка у пам'ять про загиблих воїнів АТО/ООС
У Львові відкрили виставку в пам'ять про загиблих воїнів на Сході
20:29
Аеропорт зима
В аеропорту "Львів" через негоду затримки та скасування рейсів
20:09
зима
Траса до Франківська зі Львова заблокована через слизьку дорогу
Більше новин