"У Львові бракує відкритого простору для незалежних театральних проєктів", – культурна менеджерка Вікторія Швидко

Вистави скасовують за лічені дні до їхнього проведення. Сервіси квитків повертають кошти. Ніхто не чекав, що зали та сцени у театрах місяцями залишаться пустими. Згодом у них з'являться біло-червоні стрічки, які закриють половину глядацьких місць. Культура, яка завжди потребувала допомоги, втратила навіть те фінансування, яке мала отримати. Для того, щоб підтримати львівських митців Інститут стратегії культури, ГО Мистецька майстерня "Драбина" та ГО Мистецька рада "Діалог" створили проєкт "Art Resistentia" з чотирма напрямками – театр, література, музика, візуальне мистецтво. Кураторкою блоку театру є культурна менеджерка Вікторія Швидко, яка працює у театрі імені Лесі Українки. Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася з Вікторією про підтримку митців, незалежні проєкти та культурний опір. 

Проєкт називається "Art Resistentia". Що таке резистентність?

До такої доволі простої назви дійшли не швидко. Отримали ґрант на реалізацію у травні 2020-го. Це вже був карантин, тому питання "вистояти" дуже загострилось для культури і мистецтва. Було цікаво подумати й зрозуміти, пошукати разом з мистецьким середовищем – що таке резистентність, що таке опірність? А також поділитися цими пошуками і роздумами як зі своїми знайомими, так і незнайомими. Наскільки мистецтво може чи не може вистояти? Карантин був тим станом, де можна було побачити це протистояння. Нам було цікаво побачити, як діятимуть різні генерації митців. Поговорити з ними, що для них ця стійкість. Дати можливість, подумати разом про це поняття через мистецькі твори чи культурну діяльність. Для мене резистентність – це про те, що робити, аби вистояти. 

Інститут стратегії культури зазначає, що це про підтримку митців. У чому ця підтримка полягає?

У першу чергу – у фінансовому плані. Грант передбачає кошти на реалізацію проєктів відібраними митцями і мисткинями. Оскільки нашим фокусом був незалежний сектор, то відповідно учасники й учасниці саме з цього сектору. Тобто митці не мають бути прив'язаними до інституцій?

Насправді більшість людей таки пов'язані з інституціями. Це теж питання якоїсь резистентності. Як творити своє мистецтво і бути повністю незалежним? Наразі виглядає, що ніяк. Митці мають, очевидно, засоби до існування, ту чи іншу роботу, але разом з тим творять оте "своє" додатково. Тому наш проєкт прив'язаний більше до персон, а не до установ.

Що має на меті показати напрям, який ви куруєте? 

Не знаю, чи варто говорити про те, що хочемо показати або довести. Умовно кажучи, це зріз. Загалом Art Resistentia має 14 проєктів. На жаль, не могли взяти більше – щонайменше через об’єм гранту. Театру стосуються чотири. Ця четвірка дуже різна, але має спільну основу – люди з театру. Всім відомо, що незалежну культуру мало підтримують. У Львові можна знайти виняткові моменти, коли це відбувається на міському рівні, але глобально – незалежні майже завжди маргінальні, а відтак неважливі. Разом з тим, культура загалом не захищена. Якщо пам'ятаєте, то на початку карантину саме з бюджету на культуру відрубали левову частку коштів. Тому люди, яких ми запросили до проєкту, – це наша відповідальність як кураторів, наш особистий вибір на основі аналізу середовища.

Якщо говорити про конкретний блок театральних проєктів, то вони всі дуже різні, самодостатні. Не всі учасники були між собою знайомі. Це вже багато про що говорить, бо Львів ніби й великий, але мистецьке середовище тісне. Як це могло трапитися, коли ходимо по одних і тих самих закладах і вулицях, гуляємо на площі Ринок. Мій блок про те, що всі різні, але творять мистецтво, а також про те, що театр – це не тільки сцена і вистава. Люди з театру можуть створювати театр інакше, а можуть навіть створювати і не театр, але мати театральний бекграунд і з ним ширше бачити культуру.

Розкажіть про митців і їхні проєкти.

Є ДК "Назва". Це дуже молоді люди. Їх усім лише по 20 років. В них є простір на Заводській, де відбувається багато різних подій – від настільних ігор до концертів та кінопоказів. З одного боку організовують івенти, а з іншого – практикують перформативний театр. Це четверо людей – музиканти Павло Гоц і Ярослав Яровенко; майбутня режисерка, яка практикується як піарменеджерка цього простору, Вікторія Дзизюк; художник Андрій Саган. Це тусовка, здавалось би, дуже різних людей, але вони мають персональні стосунки. Їхній меседж: мистецтво – це не страшно і ти не маєш мати сім вищих освіт чи специфічний спосіб мислення, а можеш просто відчувати, коли бачиш, торкаєшся, переживаєш емоційний досвід через мистецькі форми. Їм цікаво не робити елітарності ані з театру, ані з мистецтва.

Другим проєктом є окрема серія подкастів від Василя Колісника та радіо "Скорбота". Це дуже театральний подкаст, мабуть, тому що Василь актор. Крім того, його цікавить режисура і якісь інші формати на межі з театром. Він створював спеціальну серію подкастів "Постскриптум", де разом зі своїми колегами працював з листами відомих людей. Підсумковим продуктом у рамках "Art Resistentia", стала аудіовистава "Що в конверті?". Раніше аудіовистави (чи точніше радіовистави) були поширеним явищем, проте зараз це не так. Натомість форма подкастів набуває нового розвитку. Мені, як кураторці, було цікаво, що подкастер створить аудіовиставу на такому документальному ґрунті як листи. 

Наступним є Театр танцю "Tilo", який сформували хореографи та хореографки три роки тому у Львові. Вони намагаються через своє тіло осмислити, що означає цензура, страх, впевненість, невдача, успіх. Коли ми Анастасією Байдіною, режисеркою-хореографкою про театр, тіло й про роботу, то вона переживала, чи буде до кінця зрозумілим їхній танець. Проте тіло – це класний інструмент. Експресія, яку воно знаходить, не схожа ні на що, і має дуже потужний імпульс. Підсумком участі у проєкті стала відеовистава "РезистенціЯ".

Четвертий проєкт – влог на YouTube "Загін кіноманів", автором якого є Віталій Гордієнко. Він актор, працює в театрі Лесі Українки. Почав свій блог, коли був студентом, бо йому бракувало українськомовного контенту в YouTube, бракувало розмов про кіно. Сьогодні у нього 130 тисяч підписників. Проєкт Віталія, мабуть, найбільш віддалений від театру, якщо чесно. Результатом буде розмова з такими ж ютуберами як він про те, як формується український контент, наскільки на мистецтво впливає діджиталізаціі чи є ютуберство мистецтвом. 

Під час створення проєктів були проблеми? Митці консультувалися з вами?

Робота поділялася на дві частини. До грудня 2020 року учасники та учасниці працювали над ескізами, драфтами, концептами, які реалізуватимуть 2021-го. Завжди бувають якісь непевні моменти, проте з цією четвіркою мені особисто було легко і комфортно. Ми, як куратори, були відкриті і давали волю намірам та ідеям, апелюючи хіба до наскрізної теми проєкту – резистентності. Впродовж червня відбуватимуться презентації. Почуваю себе причетною до того, що вийшло, але думаю, що вони сталися б у будь-якому випадку.

Ви самі шукали митців? 

Так, це було завданням кураторської команди. Спочатку думали, що всі митці мають взаємодіяти між собою. Наприклад, музика з літературою, музика з театром та візуальним мистецтвом. Проте ми формували списки учасників наприкінці минулого літа, а це був нестабільний час. Ми не могли організовувати зустрічі наживо. Зі всіма спілкувались онлайн. Відтак спровокувати колабрації між секторами і блоками нам не вдалося. Однак, навіть без кураторського втручання, Ростислав Кузик, який бере участь у літературному блоці, якимось чином скооперувався з ДК "Назва" й створив підсумковий проєкт з їхньою участю. Тому кооперація таки відбулася. Це приємний бонус.

Митців ми вибирали на власний розсуд. Не знаю, як у моїх колег-кураторів, але, думаю, вибір музикантів й літераторів був великим. Я виписала собі список десь з 10 варіантів. Потім почала розуміти, що театральних незалежних проєктів у Львові вкрай мало. Мені давно вже прикро з цього приводу, бо в університеті Франка є цілий факультет культури і мистецтв з акторами і театрознавцями. Потенційно випускники могли створювати осередок нового та незалежного театру. Проте цього, на жаль, не відбувається. З іншого боку, виникають якісь різні проєкти людей, які "походять" з театру – от вони і стали учасниками цього проєкту. 

Відео покажуть у певному порядку? 

Спочатку ми взагалі хотіли організувати день "Art Resistentia", і презентувати всі проєкти. Зрозуміли, що не можна планувати, бо якщо сьогодні все добре, то через два дні може бути й локдаун. Оскільки більша частина проєкту припала на час доволі жорсткого карантину, то в результаті ми вирішили, що презентація підсумків відбудеться в онлайн-простір. Це було безпечнішим і певнішим рішенням для команди проєкту. Після презентацій, всі відео будуть у доступі на каналі в YouTube чи фейсбук-сторінці. Крім того, проєкти матимуть продовження й митці показуватимуть їх на інших просторах – зокрема наживо.

Як карантин змінив театр. Як з нього виходив театр Лесі, де ви працюєте?

Думаю, рано казати, як театр вийшов з карантину. Насправді ще не вийшов і навіть трохи загруз. Якщо говорити про мій досвід, то це мобілізувало нас – у всіх значеннях цього слова. Відбулися навіть перекваліфікації. Бо людина, яка працювала з медіапроєкцією раптом мала стати ще й оператором. Актори театру якось почали реалізовуватись як актори кіно, бо театр мав створити різного роду відеопроєкти. 

У нас є звичка робити підсумки сезону й підсумки року. Коли наприкінці 2020-го складали звіт, то зрозуміли, що були мегапродуктивні за цей час. Ніхто не очікував, що так можемо. 

Погано, звісно, що стався карантин. З іншого боку, ми витримали цей удар і зрозуміли, що можемо більше, ніж уявляли. Сподіваюся, що коли все повернеться в норму, то зайдемо в нову реальність з набутими новими навичками, щоб продовжувати бути собі ціллю. 

Ви казали, що коли набирали людей на своїй кураторський напрямок, то в середовищі театру не було великого вибору. Це через те, що деякі театри мають держфінансування й не розвивають незалежних проєктів? 

Це ширша проблема, котра полягає в розумінні явища незалежного сектору, його цінності для формування культурного пласта та того, чому держава не має програм для його підтримки. Державним театрам зазвичай комфортніше, оскільки в них є дотації. Незалежних проєктів, особливо перформативних, у Львові дуже мало. Як на мене, їх мало зокрема тому, що бракує відкритого майданчика для проб і становлення нових театральних груп. До прикладу, у Харкові є державні театри, але разом з тим близько 40 незалежних. Вони сформувалися довкола "Дому актора", який є (чи принаймні був) відкритою платформою. У Львові немає фізичного майданчика, де актори та театрали загалом можуть щось пробувати створювати. Такою платформою могла бути мала сцена театру Заньковецької, котра насправді є львівським домом актора. Але історія склалася інакше і туди не може потрапити проєкт незалежного сектору. А театр – річ колективна й вимагає атмосфери, яка дуже часто формується саме в конкретному просторі. 

У Львові є аматорські театри. Є театральний фестиваль "Кіт Гаватовича". Проте бракує фізичного місця для команд. Можливо, це давало б нові якості не лише загальному тлу мистецького середовища, але й зокрема стимулювало вже присутні інституції. Коли немає даху над головою, то це часто обрубує крила.

Зазначимо, що "Art Resistentia" від мистецької майстерні "Драбина" та Інституту стратегії культури втілюється за підтримки Львівської міської ради в рамках Програми "Львів 2020: Фокус на культуру".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.