"У Кремлі розуміють, що нинішня Україна їм не по зубах" – Роман Безсмертний

Гість "Студії Захід з Антоном Борковським" Роман Безсмертний спільно з ведучим програми аналізували перебіг переговорів між Кремлем і Вашингтоном і можливі наслідки цих перемовин для України.
 

Основне питання перемовин між НАТО, США та Кремлем – наскільки я розумію, не домовились і "Ялти-2" не буде. Проте, як зазначила заступниця держсекретаря США Венді Шерман, не було досягнуто домовленостей з Росією щодо деескалації стосовно України.

Сама Венді Шерман – це один із кращих знавців у світі з питань стратегічної зброї. Тобто це міжконтинентальні, балістичні ракети – все те, що регламентувалось угодою СНО, СНО-2, РСНД, Угодою про нерозповсюдження звичайних озброєнь, Угодою про заборону виробництва, застосування та розповсюдження біологічної та хімічної зброї. Насправді коли розпочалася ця розмова в Женеві (10 січня. – Ред.), то американська сторона устами Венді Шерман абсолютно чітко заявила: якщо ви готові говорити щодо питань стратегічної безпеки й балансу (до чого входить транспарентність, контроль за озброєнням, можливість включення в ці угоди високоточної зброї), американська сторона готова протягом 8 місяців покласти на стіл свої пропозиції, які стосуються відновлення дій цих угод, тому що, нагадаю, російська сторона в односторонньому порядку вийшла з РСНД, вона вийшла з Угоди про розповсюдження звичайних озброєнь, Росія застосовує хімічні озброєння, фактично ігнорує СНО-2. Тож для світу питання стратегічної стабільності – це найперше питання. Ні до, ні під час, ні після цієї зустрічі ця група ніколи не розглядатиме ніяких "кремлівських хотєлок". Понад те, Венді Шерман під час початку розмови чітко заявила: США підуть на розмову, про яку я сказав, за умови, що російська сторона піде на деескалацію військ на українських кордонах. Мова про відведення військ, про припинення навчань, про зміну риторики. Якщо цього не буде зроблено, ніякої розмови не буде. Це перше. По-друге, вона чітко заявила: якщо цього не буде зроблено, то в дію піде перший пакет санкцій, який лежить на столі.

Ці переговори чимось вигідні для Росії, тому що вони формалізують її готовність вчинити черговий акт агресії проти України. І той чи інший Рябков, чи інший мерзотник з російського МЗС може заявити, мовляв, ми не домовилися зі США й вони не готові брати участь в трансатлантичному діалозі з нами, відповідно, ми готуємось до нападу на Україну. Потім, звісно, це діло загорнуть у дипломатичні фантики, але як я розумію, є така ймовірність.

Дуже важливо, що позиція генерального секретаря НАТО і позиція усіх держав, 30 держав, які є членами НАТО, збіглася один до одного. Вчора (розмова відбувалася 11 січня. – Ред.) точнісінько так, упродовж чотирьох годин, по всіх пунктах, які заявляли чи то Путін, чи то Пєсков, чи Лавров, Росія отримала цивілізований відлук. Незважаючи на те, що Росія весь час звертала увагу на Хорватію, колишню Югославію, Косово, представники НАТО абсолютно чітко, спираючись на норми міжнародного права, рішення Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН показали, що НАТО діяло і діятиме лише відповідно до норм міжнародного права. Власне вчорашній день було присвячено двом темам: по-перше, пояснити російській стороні, що НАТО – це оборонний блок, по-друге, тема України була ключовою і Росії чітко сказали, що ніхто не братиме зобов’язання зачиняти двері до НАТО для України, ніхто не виводитиме військ із країн колишнього Варшавського договору. Чудово, що цю позицію зайняли всі, жоден представник НАТО не висловився на підтримку Росії. Ще дуже важливо: всі сказали про те, якщо ескалація буде нарощуватися (зверніть увагу: не початок війни, а саме ескалація), НАТО збільшуватиме допомогу Україні, НАТО забезпечить Україну необхідним озброєнням, щоб вона не просто чинила опір, а дала відсіч у разі, якщо росіяни здумають розпочати війну проти України.

До речі, про позавчорашній розгляд закону в Конгресі, який стосується третього пакета санкцій. Не першого і не другого, бо саме третій пакет має набути чинності, якщо почнеться агресія. Тому що два перші два пакети – це: перший – якщо не відбудеться деескалації на кордонах з Україною: другий – якщо ескалація наростатиме. А третій пакет, для якого, власне, був потрібен закон, який розглядався, отримав максимальну можливу підтримку. Він свідчить про те, що Росія починає відповзати. І риторика, яка пізніше була в Рябкова, також про це свідчить. Коли Рябков презентував так звані "гарантії", він сказав: якщо це випадково не буде прийнято, то Росія здійснюватиме адекватну військову відповідь. Коли він презентував результати телефонних розмов Путін-Байден, то сказав, що Росія даватиме адекватну воєнно-технічну відповідь. Коли ж Рябков вийшов після розмови з Шерман, то сказав, що Росія даватиме адекватну воєнно-навчальну реакцію. Тобто це все свідчить, що Кремль починає відповзати. Фіналом усього було, коли Рябкова запитали: а якщо нічого не буде? Він процитував Путіна, який сказав: ну краще хоч що-небудь, ніж нічого. Я не знаю, чи він із втоми ці речі говорив, але наступного дня після розмови Шерман і Рябкова розпочалися навчання біля кордонів України. Зараз важлива дія України й української влади. По-перше, щодо взаємодії з цивілізованим світом, з Вашингтоном і НАТО, а також організація опору всередині держави.

Пане Романе, дуже хотілося б, щоб наша влада вас почула. Замість того ми бачимо історію з кейсом Порошенка. І це може спровокувати сильний конфлікт. З іншого боку бачимо, хто зараз брав активну участь у переговорах з представниками західного світу – не президент, а шеф його канцелярії, який, згідно з новелізаціями в законодавстві, не мав би брати в них участі. Але ні, ми йдемо таким шляхом...

Хочу сказати дві речі. Перше – щодо звинувачень і документа про претензії до п’ятого президента Порошенка, то цей документ нікчемний, він бездоказовий. Коли я читаю такі речі, то розумію, що хтось, підкидаючи їх президенту Зеленському, явно провокує внутрішній конфлікт, яким має скористатися сусід, який уже стоїть на кордоні з військами, тому якщо в цій голові збереглись ще якісь початки розуму, то все, що почалось навколо Порошенка, треба припинити. Бо рано чи пізно воно виллється в серйозний конфлікт між суспільством і нинішньою владою. Друге. Поки зараз говорили і приймали рішення про Україну без України, тому що і на Женевській, і на Брюссельській зустрічі про Україну говорили дуже багато, але не приймали рішення, адже і Вашингтон, і НАТО стоять на позиції – ніяких рішень без України ніхто не прийматиме. Найбільше остерігаюся зустрічі у Відні, тому що дуже важливо, щоб Україна не просто була там присутня, а щоб вона чітко задекларувала свою позицію. Бо якщо там прозвучить, що ми готові вкотре сідати за стіл з Росією, це зруйнує всю ту модель, яка зараз вибудовується. Для нас дуже важливо, щоб Захід витримав цю позицію, яку він зайняв передовсім у телефонній розмові Байден-Путін. По-друге, в Женеві, по-третє, в Брюсселі. І мене дуже турбує, щоб та розмова у Відні не відбулася так, що ми жаліли б про присутність українських представників там.

Пане Романе, а не може бути теперішня ситуація певною "димовою завісою", коли формально пролунають усі жорсткі заяви, коли всі сторони запевнять у своїй непорушності й непохитності, а насправді проводитимуть так званий real politic і, відповідно, ті чи інші представники українського істеблішменту підуть на певні договірняки з Москвою? Звісно, коштом України. І це ніяк не буде відображено в публічному жорсткому протистоянні між євроатлантичною спільнотою та Москвою.

Якщо розглядати такий варіант, то природа і початок його в Києві. Власне, причиною цієї позиції є постійні заяви політичного керівництва в Києві про його бажання сідати за стіл переговорів з Москвою. Зараз, коли Захід устами Вашингтона, устами НАТО заявляє свою жорстку позицію, дуже важливо витримати цей курс і не дати слабину. Вести розмову в рамках Женевської платформи, в рамках Брюсселя, Відня, тому що ці майданчики спираються на норми міжнародного права. Друге – ці платформи є організаційними формами забезпечення міжнародного права. Який інструмент використовує Москва? Досягаючи домовленостей, які були щодо Придністров’я, Осетії, так званих Мінських домовленостей, Росія руйнувала норми міжнародного права і створює паралельну модель. Так звані "гарантії безпеки" – це паралельна модель, російське бачення перерозподілу сфер впливу. Разом з тим Росія не лише нав’язує свою модель міжнародного права, яку вона вважає писаною, зверніть увагу, як вона ставиться до домовленостей щодо Придністров'я, Осетії, Нагірного Карабаху. Разом з тим Росія руйнує організаційні форми. Фактично вона вивела з дії Раду Безпеки ООН. Фактично її зусиллями зведено нанівець робочу групу з питань безпеки в Женеві. Це було досягнуто зусиллями Москви. В Україні майже ніхто не звертає увагу на те, що ця група працює більш ніж 30 років. Усі думають, що це з’явилося з ініціативи Путіна, проте ця група старша, ніж усе українське керівництво. Я вже не кажу про те, на що була перетворена ОБСЄ російськими зусиллями. Києву дуже важливо витримати цей курс, знайти своє місце і брати участь у цьому процесі. За такої умови, я переконаний, що ніякої агресії з боку Росії не буде. Бо і допомога, яка надається, і санкційна політика, і санкційна дорога, яка зараз показана Кремлю, вона є серцеподібною для Кремля, тому що якщо насправді брати ті пакети санкцій, це 600 млрд доларів. Сьогодні, коли фактично "Росскосмос", уся система стратегічної безпеки Росії не здатна далі розвиватися через те, що Росія не отримує ні технологічного, ні технічного забезпечення, ні виробничого, ні фінансового, то важливо, щоб діалог вели в справах стратегічної безпеки, але за умови, що Кремль йде на деескалацію.

Пане Романе, Кремль наразі на деескалацію не йде ні в публічній, ні у фактичній площині, але на нас може чекати певний видозмінений сценарій Казахстану. Йдеться про те, коли все починає спалахувати зсередини, а Путін каже: "Ні-ні, ми там всередині нічого не робили, ми готові лише допомогти й забезпечити мир і стабільність".

Ви абсолютно праві. Багато речей залежить від єдності української влади й українського суспільства. І подібні речі, які відбуваються зараз навколо президента, абсолютно неприйнятні, тому що вони доводять конфлікт між суспільством і владою до крайньої межі. Тому є ще одна задача – на внутрішньому периметрі тримати відповідну єдність і забезпечувати через організаційні кроки здатність суспільства чинити опір. Я про це вже казав, тому що суспільство готове чинити опір. Проте для того, щоб цей опір був реальним, влада має робити певні кроки, вона повинна показувати, що готова не проситися на чергову розмову, яка в нинішній ситуації абсолютно нічого не дає, а робити кроки, які забезпечують цю єдність, забезпечують оперативність у діях, діяльність армії й дієвість територіальної оборони, економіки й так далі. Тоді суспільство і влада, займаючи єдність позицій, будуть неприйнятним противником для агресора. Коли я аналізую заяви, які звучать з Кремля, вони йдуть по хвилеподібній кривій. Як тільки українське суспільство вкотре заявляє: лишень спробуйте – там риторика вщухає. Вони чудово розуміють, що Україна їм сьогодні вже не по зубах. Найбільша слабкість України – це в’ялість позиції української влади. Це небезпечна річ. І якщо ми можемо рекомендувати щось, то владі потрібно було б зайняти чітку позицію, не виходити за рамки тих міжнародних домовленостей, яких досягнуто, а всередині держави змінити тактику поведінки. Потрібно робити все те, що згуртовує суспільство. Мова не йде про дискусію опозиції та влади, те, що відбувається, – це війна влади проти суспільства.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.