У Херсоні бахкає кожні 2-3 хвилини. Для місцевих це вже буденність, – львівський волонтер Рихлик

"Сьогодні Одеса, так само як Львів чи Київ, живе більш-менш повним життям, хоча останні два тижні там є страшні перебої з електропостачанням. Після 17:00 місто занурюється в темряву", – ділиться враженнями з журналісткою "Еспресо.Захід" ведучий концертів популярного гурту, львівський волонтер Юрій Рихлик (на фото). – Від початку повномасштабної війни Одеса неймовірно змінилася. Місто зайняло чітко проукраїнську позицію. Люди, коли чують, що ти спілкуєшся українською, переходять у розмові з тобою на українську. Звісно, вони не пережили того, що херсонці, але вони молодці, вчаться бути українцями".

Як так вийшло, що ви вирішили дати концерт ще й у Херсоні?

Оскільки ми були в Одесі, то вирішили поїхати й у Херсон і виступити там. Це була ідея фронтмена (Олега Собчука, – ред.), яку підтримали всі учасники гурту. Ніяк особливо до цього не готувалися – вирішили поїхати та й усе. Ми розуміли, що це доволі небезпечно, тож домовилися, що якщо хтось не хоче їхати, то не мусить цього робити. Але ніхто не відмовився (всміхається). Я, як ведучий цього благодійного туру, також із задоволенням погодився.

Не було страшно? Зранку російські війська обстріляли будівлю Херсонської облдержадміністрації, а це ж було зовсім поряд із запланованим місцем проведення концерту. Ви про це коли дізналися?

У дорозі на Херсон. Ми – люди творчі. Ніхто з нас не має бойового досвіду. Тож коли їхали туди, відчували певну тривогу, бо не знали, що на нас там чекає. Але коли прибули на місце, страху вже не було. Коли побачили всі ті зруйновані будинки, електростанції, то відчували тільки холодну злість і ненависть. Поки їхали в автобусі й дивилися на все це крізь вікно, почувалися спустошеними. Але після спілкування з місцевими нас переповнювали вже інші емоції.

Будівля Херсонської ОВА, яку зранку 14 грудня обстріляли з реактивних систем залпового вогню російські військові.

Ви приїхали не з порожніми руками. Де набрали подарунків для херсонців?

Виступаючи у Звягелі (це колишній Новоград-Волинський), поспілкувалися з представниками органів місцевої влади (міської ради та управління культури). Розповіли їм про свою ідею відвідати два міста-герої – Одесу та Херсон. Вони захотіли нас підтримати. Зібрали гуманітарну допомогу й разом із нами з Одеси поїхали у Херсон. Така ось вийшла колаборація.

Поспілкувалися з людьми, які дев'ять місяців жили в окупації, з волонтерами, які постійно возили з неокупованої території гуманітарні вантажі й давали хабарі росіянам, щоб ті їх пропускали. Весь цей час працювали, не покладаючи рук, ховалися по підвалах. Добре, що залишилися живі

Чим живе зараз місто?

До прильоту в будівлю ОДА ситуація з постачанням продовольства та електроенергії була кращою. Тут уже запрацювали магазини, супермаркети тощо. Поспілкувалися з людьми, які дев'ять місяців жили в окупації, з волонтерами, які постійно возили з неокупованої території гуманітарні вантажі й давали хабарі росіянам, щоб ті їх пропускали. Увесь цей час працювали, не покладаючи рук, ховалися по підвалах. Добре, що залишилися живі, що все з ними добре. Жити під окупацією страшно.

Ви раніше бували в Херсоні?

Був там востаннє влітку минулого року, дорогою у Скадовськ. А зараз я зустрів там геть інших людей, з іншими емоціями.

Після деокупації херсонцям вже нічого не страшно. Сьогодні там реально кожні 2-3 хвилини чути вибухи, і ти думаєш, чи це наш виліт ("вихід", як кажуть військові), чи це ворожий приліт. Для херсонців це вже, на жаль, буденність.

Якими?

Вони вірять, що війна закінчиться нашою перемогою. Ми приїхали зарядити їх музикою та словами підтримки, а вийшло, що це вони зарядили нас. Ми ці дев'ять місяців робили все, що можемо, на своєму фронті. Але ці зусилля – ніщо порівняно з тими жахіттями, які херсонці за цей час пережили. Пережили й не втратили оптимізму та сили духу. Ми побачили, які вони круті, як тримаються, як спокійно ставляться до постійних вибухів, бо росіяни, коли втекли з Херсона, почали сильно обстрілювати місто. Проте після деокупації херсонцям уже нічого не страшно. Сьогодні там реально кожні 2-3 хвилини чути вибухи, і ти думаєш, чи це наш виліт ("вихід", як кажуть військові), чи це ворожий приліт. Без перебільшення: вибухи в Херсоні чути 24/7. Непідготовлені люди цьому дивуються. Дехто лякається. А для самих херсонців це вже, на жаль, буденність.

Кажуть, що в місті залишилися переважно ті, хто не зміг виїхати, тобто старі та хворі люди.

Після деокупації стало легше виїхати, і люди почали їхати – хоча б у найближчі Миколаїв чи Одесу. Як зауважують місцеві, людей у Херсоні стало менше. Залишилися здебільшого старенькі, одинокі люди, яким нікуди їхати. Хоча є й молодь по 20-30 років. Вони нам казали: "Якщо ми прожили дев'ять місяців в окупації й вижили, то зараз точно нікуди не збираємося їхати з нашого міста". Займаються тим, що намагаються забезпечити літніх жителів Херсона всім необхідним.

Ми привезли й роздавали гуманітарну допомогу (термоси, ліхтарики, медикаменти, предмети побуту, теплі речі), тому старенькі до нас також підходили. Розмовляли з ними про їхній побут, чого вони потребують. А потребують найбільше електроенергії, бо не у всіх є змога готувати їжу на газових плитах. Одній бабусі ми дали мікрохвильову піч, і вона пішла – усміхнена й щаслива. Історій ми почули багато. Та всі вони зводяться до одного: ті люди, які там залишилися, не збираються нікуди їхати. Вони лише чекають, коли припинять обстрілювати їхнє місто, щоб далі його відбудувати й розвивати

Цікаво, як сьогодні херсонці ставляться до росіян?

Був приємно здивований їхньою позицією ще тоді, коли чув у новинах про партизанський рух на Херсонщині, про те, як місцеві зустрічали російських військових, перегороджуючи дорогу їхнім танкам. Зараз у Херсоні залишились люди, які чекали на визволення, які є максимально проукраїнськими. Розповідали нам про колаборантів, як їм жилося з сусідами, що працювали на ворога. Оскільки на той момент цих "товаришів" не можна було здати Службі безпеки України, з ними просто припиняли спілкуватися. А після деокупації запрошували до них наших хлопців, щоб вони з цими перебіжчиками поспілкувалися.

Херсонці жили в таких умовах, що нам про таке й говорити б не хотілося. Я – ведучий. Мій робочий інструмент – голос, тож у будь-якій ситуації можу підібрати потрібні слова. Але в розмові з місцевими мені було важко це зробити, бо іноді е знав, що сказати: чи "дякую", чи "тримайтеся". Складно було підібрати слова, щоб висловити своє захоплення і вдячність цим людям.

Якої допомоги жителі Херсона потребують найбільше?

Люди середнього, працездатного, віку потроху оговтуються та починають себе забезпечувати. Мають плюс-мінус доступ до харчів. Але в місті залишаються незахищені верстви. Це літні люди та діти, які живуть у дитячих будинків. Їм потрібен одяг, а діткам – ще й іграшки та підгузки.

Як довго ще триватиме ваш тур? Які населені пункти плануєте відвідати?

Учора в нас був концерт у Полтаві. Виступимо також у Кременчуку і Черкасах. Таким чином за 1,5 місяця проведемо 20 концертів. 

Частину коштів, виручених із продажу квитків, перерахуємо на офіційний рахунок Нацбанку для допомоги Збройним Силам України.

Розмовляла Наталія Гелий

Фото надав редакції Юрій Рихлик

• Росіяни за добу, 16 грудня обстріляли Херсон 28 разів: загинуло двоє людей, четверо поранені, а вранці 17 почала завдавати по місту нових ударів