Вісім фактів про "залізну леді" українського націоналізму: до річниці пам'яті Слави Стецько

Ім’я Слави Стецько часто пов’язують із українським націоналістичним рухом, еміграційною політикою,  її чоловіком Ярославом Стецьком, який був заступником провідника ОУН(б) Степана Бандери. Вона прожила більшу частину життя за кордоном, але після 1991 року повернулася в Україну і активно включилася в політичне життя. Ми підготували кілька фактів, які допомагають краще зрозуміти її біографію.

1. Її звали не Ярослава

Насправді майбутню політикиню звали Ганна-Євгенія Музика. Вона народилася 1920 року в селі Романівка на Тернопільщині. У родині були сильні патріотичні настрої: старший брат належав до націоналістичного руху, і саме його приклад значною мірою вплинув на неї.

Ще під час навчання в гімназії вона почала цікавитися політикою і долучилася до діяльності Організація українських націоналістів. На той момент їй було трохи більше ніж вісімнадцять.

 Ім’я "Слава" з’явилося пізніше — так її почав називати чоловік, Ярослав Стецько. З часом це ім’я стало її політичним псевдонімом і фактично витіснило справжнє.

2. Врятувала свого чоловіка

Їхня перша зустріч відбулася у 1944 році у Відні. Після арешту німцями у 1943-му і восьми місяців у львівській тюрмі на Лонцького Ганну Музику за дорученням Організація українських націоналістів відправили за кордон. На конспіративній зустрічі в одному з віденських кафе вона побачила Ярослава Стецька. Пізніше вона згадувала: вони пили каву, він говорив про політику, а вона, за її словами, «не могла відвести від нього очей і нічого не чую». 

Згодом саме вона отримала від Проводу ОУН ризиковане завдання: витягнути Ярослава Стецька з-під носа у СМЕРШу. Вона з’явилася в лікарні, де панувала атмосфера підозри та страху. Їй довелося проявити неабияку акторську майстерність та витримку, щоб домовитися з персоналом і знайти автівку в часи, коли бензин був дорожчим за золото.

Саме викрадення відбулося блискавично. Ганна разом із кількома підпільниками буквально винесла безпорадного Стецька на ношах через чорний хід. Попереду були сотні кілометрів через усю Чехію до американської зони в Баварії.

фото: Радіо Свобода

3. Володіла багатьма мовами

Стецько вільно говорила багатьма європейськими мовами. За освітою вона була перекладачкою і працювала з міжнародними політичними організаціями.

Але для Слави Стецько мови були не просто освітою, а стратегічною зброєю. Кожна мала свою прикладну мету.

Німецька та французька були потрібні для життя й навчання в європейській еміграції та юридичного оформлення справ ОУН. Англійська стала ключем до трибун ООН, американських сенаторів та світових медіа. Вивчаючи іспанську та італійську, вона залучала на бік України союзників у Латинській Америці та Південній Європі. Слов'янські мови допомагали їй будувати мережу Антибільшовицького блоку народів, об’єднуючи поневолені Москвою нації.

При цьому вона принципово ігнорувала російську — це був її особистий мовний кордон, який вона ніколи не перетинала. 

4. Очолювала міжнародну організацію

Після смерті чоловіка у 1986 році Ярослава Стецько очолила Антибільшовицький блок народів (АБН), ставши його президенткою. АБН об’єднувала політиків, дипломатов і активістів із різних країн, які виступали проти радянської імперії та комуністичного режиму.

Вона продовжила роботу свого чоловіка, зосередившись на міжнародній координації антикомуністичних кампаній, організації конференцій, публікації матеріалів та видань, які висвітлювали порушення прав людини у СРСР. За її керівництва АБН проводила заходи у Європі, Америці та Азії, залучаючи колишніх прем’єр-міністрів, міністрів та депутатів із багатьох держав.

Стецько особливо наголошувала на тому, щоб міжнародна спільнота знала правду про голодомор, репресії в радянських таборах і переслідування національних рухів.

фото: соцмережі

5. Вела дуже дисциплінований спосіб життя

Ярослава Стецько прокидалася рано, зазвичай ще до світанку, і розпочинала день із читання газет, листів та офіційних документів.

Її робочий день був надзвичайно структурованим: крім листування, вона займалася підготовкою виступів, редагуванням публікацій та організаційною роботою в ОУН і КУН.

Стецько особисто відповідала на десятки листів щодня — з України, Європи, США, Канади, Австралії. Вона не делегувала цю роботу секретарям, бо вважала, що особисте спілкування важливе для підтримки довіри та мережі контактів.

Вона регулярно читала історичну, політичну та юридичну літературу, підтримуючи глибоке розуміння подій і контексту.

Навіть у похилому віці залишалася надзвичайно працездатною, могла працювати 10–12 годин на день, і при цьому не втрачала енергії для публічних виступів.

фото: zbruc.eu

6. Довго жила без громадянства

Десятиліття в еміграції були для подружжя Стецьків часом постійних переїздів. У Мюнхені Ярослав і Слава Стецько входили до кола найближчих друзів і соратників Степана Бандери до самого його вбивства. Одинадцять разів вони змінювали житло, ховаючись від агентів КДБ, які вже вбили Степана Бандеру і полювали на Ярослава. Слава була не лише дружиною: вона редагувала часописи, вивчала мови (їх було близько десяти) і разом із чоловіком будувала Антибільшовицький блок народів.

Вона спілкувалася з Рональдом Рейганом, Чан Кайші та європейськими прем'єрами, доносячи світові правду про ГУЛАГи та Голодомор. При цьому Слава Стецько принципово не брала іноземного громадянства. Вона залишалася людиною без підданства, чекаючи на один-єдиний паспорт — український.

Лише після 1991 року Слава Стецько отримала український паспорт.

7. У 71 рік повернулася жити в Україну

У 1991 році, у віці 71 року, вона повернулася. Для багатьох в Україні вона була «експонатом із минулого», але Слава виявилася надто енергійною для цієї ролі. Вона заснувала Конгрес українських націоналістів (КУН) і тричі обиралася до парламенту.

Але її шлях до Верховної Ради не був миттєвим: у 1994 році вона не змогла балотуватися через відсутність повноцінного громадянства, але вже у 1997-му виграла довибори на Івано-Франківщині з результатом понад 86% голосів.

У 1998 та 2002 роках вона, як найстарша за віком депутатка, за регламентом мала відкривати перші засідання новообраного парламенту та зачитувати текст присяги. Це створювало унікальний для тогочасного Києва прецедент: соратниця Бандери та дружина Ярослава Стецька стояла на трибуні Верховної Ради, де все ще домінували представники лівих сил.

Її тріумфом став 1998 рік. Як найстарша депутатка, вона мала відкривати засідання Верховної Ради. Коли вона йшла до трибуни — витончена, у вишиванці, з бездоганною зачіскою — комуністи в залі влаштували справжню обструкцію: тупотіли, свистіли, а потім демонстративно вийшли. Вона ж спокійно, без жодної нотки роздратування в голосі, зачитала присягу. Через чотири роки, коли вона знову відкривала сесію, залу вже не покидав ніхто. Навіть вороги визнали її сталеву витримку та політичну культуру.

фото: zbruc.eu

8. Померла в Німеччині, але похована в Україні

У Ярослави Стецько були давні проблеми з серцем. Коли у 82 роки її стан погіршився, вона вилетіла до Мюнхена на планову операцію та лікування в кардіологічній клініці.

Саме там, у Мюнхені, 12 березня 2003 року її серце зупинилося. Символічно, що вона пішла з життя в місті, яке роками було центром українського визвольного руху в екзилі, але поховати себе заповіла в Києві. Її тіло перевезли до України, і вона знайшла спокій на Байковому кладовищі, як і мріяла — на рідній землі. 

• На Прикарпатті помер 98-річний ветеран УПА Володимир Кос - останній повстанець Калуського району