Шеститижневе немовля серед жертв: 80 річниця трагедії Горайця, про яку мовчали десятиліттями

Еспресо.Захід розповість про трагічні події, які спіткали українців.

Один з найжорстокіших нападів на цивільне населення історики саме так і називають – "Різня в Горайці". Трагічна подія задокументована у польській та українській історіографії.

Нині село Гораєць розташоване на території Польщі, за 86 кілометрів від Ряшева. Метою акції нібито було знищення штабу Української повстанської армії. Але в Горайці на той час не перебувало жодного підрозділу УПА. Єдиною озброєною силою в селі був невеликий відділ української самооборони.

Історичний контекст

Незадовго перед початком Другої світової війни в 1938 році у Горайці жило майже 93% українців, решта поляки та євреї. У 1939 році після розподілу Польщі біля цього села пройшла лінія кордону між Третім Рейхом та Радянським Союзом. Тому спершу село було в утвореній гітлерівцями Генеральній губернії, а сільський цвинтар вже в СРСР. Там так само опинився населений поляками присілок Дібровка. Його мешканців з прикордонної території НКВС депортував у Сибір. 

У 1944 році, після того, як через село пройшла німецько-радянська лінія фронту, воно відійшло до Польщі. Через деякий час, за наказом польського командування, там мали знищити штаб Української повстанської армії. Але в Горайці на той час не перебував жоден підрозділ УПА. Операцію проводив Корпус внутрішньої безпеки Польщі – підрозділ, створений прокомуністичною владою за зразком НКВС. 

Як відбувались трагічні події

5 квітня о 21:00 Другий окремий операційний батальйон Корпусу внутрішньої безпеки Польщі, спільно з міліцією, вийшов з казарм в Любачові.

Вдосвіта батальйон, поділений на чотири групи, зайняв бойові позиції. Село Гораєць разом з його присілками оточили. Спочатку обстріляли артилерією, потім пішла піхота. Уже за годину Гораєць захопили. Військові підрозділи перебували в населеному пункті до 10:00 год ранку, вбиваючи мешканців села. Зокрема, лише на території одного з господарств розстріляли близько 60 осіб. 

Будівлі в Горайці були підпалені, в них живцем згоріли жителі, котрі там ховалися. 

За кілька годин загинуло 174 особи, серед них 32 жінки, 35 дітей та 19 жителів, вік яких перевищував 60 років. Наймолодшому з убитих було лише 6 тижнів, найстаршому 80 років. Як згадує член гораєцького Самооборонного кущового відділу Михайло Лівчанин на псевдо "Семененко": "Коли дізналися, що в селі нікого нема, почали атакувати зі всіх сторін, мордувати мешканців, стріляти жінок та дітей".

Завданням польських відділів було залякування українських мешканців села з ціллю примусити їх до залишення території Польщі.

Пам'ять про закатованих українців відновилась лише після Незалежності

Впродовж тривалого часу про жертв різні в Горайці не згадували. На початку 90-х років на цвинтарі в селі, на якому поховано жертв злочину, встановили табличку з відповідним написом : "Тут, на цьому цвинтарі та в цій могилі спочивають 185 мешканців Горайця. Загинули IV 1945 від рук Окремого Операційного батальйону Корпусу Внутрішньої Безпеки Польщі. Нехай та земля буде їм небом."

21 березня 1994 року уряд Польщі і України підписав угоду про збереження місць пам'яті поховання жертв війни та політичних репресій.

У 1996 році розпочали процес отримання дозволу на будівництво пам'ятника. Ініціювала спорудження меморіалу очевидиця тих страшних подій Євдокія Філь, котра упродовж 12 років, аж до смерті в 2009 році, збирала дозволи на встановлення пам'ятника, кошти на його спорудження та прізвища невинно закатованих односельців. Кінцевий термін спорудження меморіалу і його відкриття були прописані в Протоколі реалізації угоди між урядами України й Польщі упродовж 2005—2007 років, але затягнулося через брак коштів і було закінчено лише у 2010 році.

Відкриття пам'ятника, за участю представників польської та української влади, відбулося 21 серпня 2010 року. На пам'ятнику, розміщеному на кладовищі, розташовані три хрести, поіменний список жертв злочину 6 квітня 1945 року, а також список жителів села, котрі трагічно загинули в 1942-1947 роках. 

"На краю села, посеред молодих березових та соснових насаджень, знаходиться старе українське кладовище. Завдяки зусиллям колишніх мешканців Горайця воно огороджене, тут зведений пам’ятник жертвам насильства з боку польських збройних формувань. Серед порослих мохом старих, камінних хрестів стоїть капличка і декілька багатших пам’ятників родини місцевої шляхти – баронів Бруницьких. З одного боку, вони значно вирізняються серед простих українських хрестів, з іншого – є наочним прикладом споконвічного співіснування та неоднозначного минулого цієї землі", – писала газета для українців у Польщі "Наше слово". 

Після різні 6 квітня 1945 року Гораєць неодноразово грабували, а мешканців, які залишились – арештували.

У травні 1946 року під час IV етапу Виселення українців з Польщі, 19 родин виселили до УРСР. У 1947 році 144 українці, що залишились в Горайці, вислали на північні терени Польщі на так звані "Повернені території" в рамках проведення акції "Вісла".