Що ми знаємо про святого Валентина. Історія виникнення свята

Більше – в огляді "Еспресо.Захід".

Як пише РІСУ, насправді йдеться про двох священнослужителів (пресвітера і єпископа), які постраждали на Фламінієвій дорозі в Римі приблизно в один і той сам час. 

До слова, УГКЦ та ПЦУ 14 лютого вшановують рівноапостольного Кирила, учителя слов’янського.

Читайте також: Які церковні свята відзначатимемо в лютому за новим календарем

Священник, який зцілив сліпу і був страчений

Перший походив з Риму і був страчений близько 270 р. Про його святість слава ходила ще за життя і так дійшла до імператора Клавдія Готського. Він запросив Валентина до палацу й закликав поклонитися божкам. Реакція святого була передбачуваною. Клавдій передав священника освіченому вельможі Астеріусу, щоб той підібрав потрібні слова. Але, зціливши сліпу доньку Астеріуса, Валентин навернув усю його сім’ю в християнство. За це священника побили киями і відтяли голову. Тіло спалили неподалік місця страти, і згодом там постала церква св. Валентина.

Єпископ, що навертав до віри

Другий св. Валентин був єпископом одного з міст поблизу Риму (за різними джерелами Терні або Терамо). Прибув до столиці імперії тоді, коли префектом там був Плацідій. В його історії теж має місце чудесне зцілення – за молитвами єпископа одужав скорчений юнак Хермон, син вчителя греки й латини Кратона. Це посприяло наверненню усієї сім’ї та трьох учнів Кратона – греків Прокула, Ефебія та Аполлонія. Серед новонавернених був також син префекта Аббондій, що, звісно, викликало гнів Плацідія.

Валентина бичували й кинули до темниці. Усі муки він переніс стійко, зберігши віру. Тож посеред ночі його вивели з ув’язнення і стяли мечем. Прокул, Ефебій та Аполлоній перенесли тіло єпископа до його осідку і там спалили. Потім вони також прийняли мученицьку смерть. Череп св. Валентина сьогодні зберігається в храмі Санта-Марія-ін-Космедин у Римі.

На місці спалення тіла св. Валентина постала церква. У Середньовіччі нею опікувалися бенедиктинці. Вони поширили культ святого по монастирях Англії і Франції.

Історія виникнення свята

14 лютого як день св. Валентина було проголошене 496 р. Папою Геласієм І разом із забороною язичницького свята Луперкалій 15 лютого.

У XIV ст. англійський поет Джеффрі Чоссер пише поему "Пташиний парламент", де сказано, що на день св. Валентина починають паруватися птахи. Звідси й сприйняття святого та дня його пам’яті як провіщення весни і зображення його на деяких іконах із сонцем чи квіткою поряд зі звичними атрибутами єпископа (облаченням, посохом, тіарою, книгою) та мученика (пальмовим віттям, мечем).

До цього додалися пізніші легенди про вінчання св. Валентином вояків всупереч забороні імператора, що було неможливим через відсутність у ті часи спеціального обряду; про дарування ним своїй сліпій подрузі, котра зцілилася (натяк на доньку Астеріуса?), листівки з написом "Твій Валентин"; про примирення двох закоханих тощо.

Читайте також: Історія кохання львівських Ромео і Джульєтти

Що каже церква

Як зазначають священики, попри те, що в назві найромантичнішого свята 14 лютого є слово "святий" – воно аж ніяк не церковне.

"Попри використання імені святого Валентина міфологія сучасного світського святкування не має спільності ані з фактами історії, ані з церковною традицією. Господь закликає всіх вірних до щирої та жертовної любові не лише певного дня, але протягом всього життя. І ми щиро бажаємо, щоби Ви любили та проявляли свою християнську любов не лише у певні дні в році, а завжди. Бо справжня любов ніколи не минає", – наголошують у Православній церкві України.