Президент ЗУНР і дипломат української ідеї: 162 роки тому народився Євген Петрушевич

Його життя і діяльність стали важливим етапом у боротьбі за українську державність, а його постать залишається символом патріотизму та прагнення до соборності України. "Еспресо.Захід" розповість про біографію Петрушевича, його внеску в розбудову української держави та значенню для сучасної України.

Ранні роки та формування особистості

Євген Петрушевич народився 3 червня 1863 року в місті Буськ, який тоді був частиною Австрійської імперії. Він зростав у родині греко-католицького священника Омеляна Петрушевича, який був відомим громадським діячем, віцемаршалком Камінко-Струмилівського повіту та істориком. Батько мав значний вплив на формування національної свідомості Євгена, виховуючи його в дусі любові до української культури та історії. Родина Петрушевичів мала багату бібліотеку, яка з дитинства прищепила Євгенові інтерес до знань.

Початкову освіту Євген здобув удома та в народній школі, після чого вступив до Академічної гімназії у Львові – єдиного на той час україномовного навчального закладу в Галичині. Згодом він навчався на юридичному факультеті Львівського університету, де став лідером студентського руху, очолюючи товариство "Академічне братство". У 1891 році Петрушевич здобув ступінь доктора цивільного та церковного права, що стало основою для його майбутньої адвокатської кар’єри.

Громадсько-політична діяльність до ЗУНР

Після завершення навчання Петрушевич розпочав адвокатську практику у Львові, а в 1897 році переніс її до Сокаля. Там він не лише здобув повагу як професійний правник, а й активно долучився до громадського життя. На зароблені кошти він збудував у Сокалі Народний дім, заснував філію товариства "Просвіта", повітову касу ощадності та бурсу "Шкільна поміч". Петрушевич також очолював боротьбу проти москвофільства – течії, яка пропагувала єдність із Російською імперією.

У 1907 році Петрушевича обрали послом до австрійського парламенту від округу Сокаль-Броди, а з 1910 року – до Галицького сейму. У Відні він став одним із лідерів Української парламентської репрезентації, де вирізнявся різкими та прямолінійними виступами на захист прав українців. Його промови мали широкий резонанс. У 1913 році разом із Костем Левицьким він домігся збільшення квоти українців у Галицькому сеймі до 62 мандатів і сприяв ухваленню рішення про створення Українського університету у Львові.

У 1917 році Петрушевич очолив Українську парламентську репрезентацію, а в лютому 1918 року керував галицькою делегацією на мирних переговорах у Бресті, відстоюючи права українців в Австро-Угорщині. Його діяльність у цей період заклала підґрунтя для майбутньої боротьби за незалежність.

Роль у створенні та керівництві ЗУНР

Після розпаду Австро-Угорської імперії в жовтні 1918 року Петрушевич став ключовою постаттю в утворенні Західноукраїнської Народної Республіки. 19 жовтня 1918 року на зборах у Народному домі у Львові, за участі митрополита Андрея Шептицького, він оголосив про створення Української Національної Ради (УНРади) та її статут. 1 листопада 1918 року було проголошено ЗУНР, а Петрушевича обрано президентом УНРади – фактично головою держави.

У січні 1919 року в Станіславові (нині Івано-Франківськ) Петрушевич скликав першу сесію УНРади, де було ухвалено історичний закон про злуку ЗУНР із Українською Народною Республікою (УНР). 22 січня 1919 року в Києві урочисто проголосили Акт Злуки, а Петрушевич увійшов до складу Директорії УНР. Цей акт став першим кроком до об’єднання Наддніпрянської та Західної України, символізуючи ідею соборності.

Однак із весни 1919 року ЗУНР опинилася під тиском польських військ, підтримуваних Антантою. У травні-червні 1919 року, після втрати більшої частини Галичини, УНРада надала Петрушевичу повноваження "уповноваженого диктатора". Це означало поєднання обов’язків президента та голови уряду, а також верховного військово-політичного керівника. У цей період Петрушевич організував Чортківську офензиву (червень 1919 року), яка дозволила Українській Галицькій Армії (УГА) тимчасово повернути частину територій, але сили були нерівними.

У липні 1919 року Петрушевич разом з урядом ЗУНР та УГА переїхав до Кам’янця-Подільського, тимчасової столиці УНР. Тут проявилися розбіжності з Симоном Петлюрою: Петрушевич категорично відкидав ідею союзу з Польщею, натомість розглядав можливість співпраці з білогвардійцями Антанти. Ці розбіжності призвели до виключення Петрушевича з Директорії, що посилило напругу між ЗУНР і УНР.

Еміграція та боротьба за визнання ЗУНР

Після остаточної окупації Галичини Польщею влітку 1919 року Петрушевич змушений був емігрувати до Відня, де очолив уряд ЗУНР в екзилі. У 1920–1923 роках він активно проводив дипломатичну діяльність, звертаючись до Паризької мирної конференції та Ліги Націй із вимогами визнати права українців Галичини на самовизначення. У серпні 1920 року він сформував Колегію уповноважених Диктатора ЗУНР, до якої увійшли Степан Витвицький, Кость Левицький та інші.

Петрушевич також контактував із представниками Радянської України, зокрема з Християном Раковським і Юрієм Коцюбинським, сподіваючись на зміну політики щодо українського національного питання. Проте ці надії розвіялися через репресії 1930-х років. У 1923 році, після рішення Ради послів Антанти про приєднання Галичини до Польщі, Петрушевич розпустив урядові структури ЗУНР і переїхав до Берліну, де жив у бідності, отримуючи підтримку від гетьмана Павла Скоропадського.

Євген Петрушевич помер 29 серпня 1940 року в Берліні в матеріальній скруті, залишившись без родини та однодумців. Його єдиний син Антін, за однією з версій, загинув від рук гестапо. У 2002 році прах Петрушевича перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові, у каплиці меморіалу воїнів УГА.

Вшанування пам’яті

Пам’ять про Євгена Петрушевича увічнена в Україні: його ім’ям названо вулиці в Бродах, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию, Чорткові та Іллінцях, а також площу у Львові. 

У 1991 році в Буську встановлено першу в Україні меморіальну дошку на честь президента ЗУНР, а в 1997 році Буській гімназії присвоєно його ім’я. 

У 2008 році в Буську відкрито перший пам’ятник Петрушевичу, а у 2008 році НБУ випустив ювілейну монету з його зображенням.

Тож Євген Петрушевич – це постать, яка поєднала в собі талант правника, харизму оратора та відданість ідеї української державності. Його життя було сповнене боротьби за права українців у складних умовах Австро-Угорщини, польської окупації та еміграції. Хоча ЗУНР не вдалося втримати через складності часу, внесок Петрушевича в розбудову української державності та ідею соборності залишається неоціненним та актуальним й сьогодні.

Читайте також: Фатальна коробка цукерок "від друзів": 87 років тому по-зрадницьки вбили голову ОУН Євгена Коновальця