Перший назвав СРСР "колоніальною імперією": 98 років тому на Волині народився шістдесятник Євген Сверстюк

"Еспресо.Захід" розповість більше про життя, творчість та спадщину видатного українця.

Дитинство та юність

Євген Сверстюк народився 13 грудня 1927 року в селі Сільце на Волині. Він усе життя з особливою любов’ю ставився до рідного краю. Хоч доля не раз закидала його далеко від дому, за будь-якої можливості Сверстюк повертався на свою малу батьківщину.

16-річний Євген Сверстюк

Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті, де на філологічному факультеті вивчав логіку та психологію. Там Сверстюк потрапив на партійні збори як "підсудний". Університетом ширились чутки, що студент недостатньо лояльний до радянського ладу.

Згодом Сверстюк навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту психології Міністерства освіти України. Працював учителем на Тернопільщині та Полтавщині.

У 1960-х роках Євген Олександрович був активним учасником і організатором літературних вечорів та зібрань, які мали напівлегальний характер і вважалися небезпечною антирадянською діяльністю. У самвидаві поширювалися його есеї "Іван Котляревський сміється", "Остання сльоза" та інші.

Через свої переконання Сверстюка неодноразово звільняли з роботи.

Шістдесятництво та арешт радянською владою

Когорта шістдесятників сформувалась на зламі 1950–1960-х. До неї належав Євген Сверстюк. За його словами, "честь імені — це перший винахід шістдесятників". Культура шістдесятництва була значно ширшою, ніж просто прагнення творити художні тексти: це був рух на захист людської гідності та свободи. Лише за таких умов, вважав Сверстюк, можлива справжня, автентична культура.

У 1964 році, після спалення відділу україністики в Державній публічній бібліотеці Академії наук України, суспільний резонанс викликав гострий памфлет "З приводу процесу над Погружальським", який самвидавом поширювався сотнями примірників. Його автором був Євген Сверстюк, однак КГБ так і не змогло цього довести.

Саме Євген Сверстюк був першим серед шістдесятників, хто відкрито назвав СРСР "колоніальною імперією". Це і прозвучало в есеї "З приводу процесу над Погружальським".

Згодом не менший розголос отримала його книга "Собор у риштованні", видана 1970 року в Парижі.

Цього виявилося достатньо, аби в 1972 році, на хвилі масових арештів українських дисидентів, Сверстюка заарештували. За жорстокою традицією КГБ, перший обшук провели напередодні його дня народження. Після цього "гуманний радянський суд" призначив йому максимально можливе покарання за 62-ю статтею ("антирадянська агітація і пропаганда") — 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

Коли термін ув’язнення добігав кінця, Сверстюка на 15 діб кинули до карцеру, де він перебував в одній камері з кримінальними в’язнями. Адміністрація навмисне створила такі умови, сподіваючись на конфлікт, однак усе сталося навпаки — на прощання співкамерники подарували йому ікону. Після звільнення з табору він відбував ще п’ять років заслання в Бурятії.

Повернення в Україну

Після повернення із заслання Євген Сверстюк працював столяром, адже радянська влада перекривала дисидентам можливість працювати за фахом.

Улітку 1987 року разом із Сергієм Набокою, Олесем Шевченком, Ольгою Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими він став співзасновником Українського культурологічного клубу (УКК).

Сверстюк досліджував творчість Тараса Шевченка, Миколи Гоголя та Івана Франка. У 1989 році заснував газету "Наша віра" і був її незмінним редактором. Згодом обіймав посаду президента Українського ПЕН-клубу.

акція на захист української мови. Київ, 2012 рік, фото: radiosvoboda.org 

У незалежній Україні дисидентів визнавали поволі. Євген Сверстюк отримав низку відзнак за свою творчість і діяльність, зокрема й Шевченківську премію 1995 року за збірку есеїв "Блудні сини України".

У 2011 році Сверстюк долучився до створення об’єднавчого громадянського руху "Перше грудня" разом із Любомиром Гузаром, Іваном Дзюбою, Мирославом Поповичем, Мирославом Мариновичем і Вадимом Скуратівським.

Євген Сверстюк багато писав — його статті, есеї та публічні виступи мали значний вплив на відродження національних і духовних цінностей. Він часто зустрічався зі студентами та школярами, організовував і проводив вечори, присвячені дисидентам.

Восени 2013 року, попри важку хворобу, Євген Сверстюк разом із дружиною Валерією Андрієвською виходив на Майдан.

Євген Сверстюк і Мирослав Маринович, 14 січня 2009 року, фото: radiosvoboda.org

У 2014 році, 86-річний дисидент помирає. Прощання з Євгеном Сверстюком відбулося 4 грудня в Київському будинку вчителя. Провести його в останню путь люди йшли ще з Майдану. Поховали Євгена Сверстюка на Байковому кладовищі в Києві.

Цитати 

"Якщо нація, яка обороняється, є мобілізована духовно, то її неможливо перемогти".

"Потрібне реформування людини, щоб вона жила за правдою і законом. І то ще не останній наш Майдан, який має послужити стартовою позицією для формування громадянського суспільства, де праця задля спільного добра і щедрість душі є запорукою гідного життя кожного".

"Взагалі вся наша філософія, вірніше навіть вся свідомість наша людська, побудована на правдивому перегляді минулого. І нація тримається на історичній пам’яті". 

"Прагнення до правди закладене в людині так само глибоко, як і сумління. Але в багатьох людей воно притлумлене".