"Нам треба вчитися витримувати чужий біль": психологиня про те, як бути поряд з людьми, які пережили втрату

Чи справді не варто втручатися, як і чим можна допомогти тому, хто перебуває в горі, "Еспресо.Захід" розповіла Анастасія Жидкова, координаторка з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки українсько-швейцарського проєкту "Психічне здоров’я для України" mh4u.in.ua.

Ми можемо більше, ніж нам здається

Людина, яка пережила втрату, часто ізолюється від суспільства. Така стратегія поведінки виникає підсвідомо: здається, що зрозуміти можуть лише ті, хто й сам пережив подібне.

"В одній громаді маму загиблого захисника запросили на концерт. Тема не була повʼязана з війною. І вона весь концерт страждала, спостерігаючи, як інші люди мають спроможність проживати життя, отримувати радість. Упродовж всього заходу не було нічого сказано про війну. І вона відчувала, що це не її місце, це не про неї", – каже Анастасія.

Насправді допомогти проживати горе можуть оточуючі, навіть якщо іноді їм здається, що це неможливо. За словами фахівчині, коли ми перебуваємо поряд із людьми, які страждають, ми часто применшуємо свою роль. 

"Насправді ми можемо зробити значно більше, ніж нам здається. Взагалі це питання лежить не стільки в площині незнання що робити, скільки є відчуттям нашого безсилля і безпорадності. Але нам треба розвивати спроможність витримувати чужий біль"

Інтуїтивно людина прагне відсторонитися від будь-чого, що завдає болю та дискомфорту. Це нормальна природна реакція. Анастасія наголошує, що відчувати безпорадність є сильним емоційним навантаженням. Відтак наші дії часто керуються саме нашим станом і потребами, а не потребами людини, яка страждає.

Як бути корисним

"Що робити? Не настільки важливо, що ми говоримо, а важливо, як ми діємо. Людина в горі не завжди може добре сприймати інформацію та аналізувати її, адже біль, який вона переживає впливає на її когнітивні функції", – пояснює Анастасія  

Тож оточуючим варто бути присутніми у дуже простих діях: допомогти впоратися з актуальними практичними питаннями (господарство, діти, комунальні послуги, їжа тощо), бути поряд тоді, коли це треба, і стільки, скільки треба. Потрібно прямо питати: Чим я можу бути тобі корисним?

Якщо є відчуття, що людина довгий час не справляється, і виглядає на те, що їй варто звернутися по професійну допомогу, можна перейти до стратегії просвітництва. Запитайте: що зараз з тобою відбувається? як змінилась якість твого життя? який сон? апетит? які стосунки з оточенням? чи є спілкування?

"Це називається віддзеркалення: допомоги людині зрозуміти, в якому вона стані, й усвідомити, що з цим можна і треба щось робити. Так би мовити, повернути відповідальність за стан і за життя ДО людини. Адже в часі кризи ми цю відповідальність віддаємо кудись назовні, бо причина страждань іде із зовнішнього світу, а не із середини", – пояснює психологиня.

Фото: minre.gov.ua

Десь із такої причини люди відмовляються звертатися по допомогу, адже, вважають, що психологи не будуть корисними, оскільки втрату змінити неможливо. Водночас ті, хто поряд, повинні зрозуміти, що людина в горі не здатна зрозуміти й оцінити свого стану хоча б тому, що їй бракує сил на це усвідомлення. Усі сили ідуть на проживання болю.

"Наша роль, тих, хто поряд, – показати, що є багато моментів, з якими можна і варто працювати. Можна займатися просвітництвом: розповісти про наслідки того ж таки порушення сну. Так, фахівець дійсно не зменшить болю, це не в його силах, але він може допомогти повернути спроможність з цим болем жити. Спроможність розпізнавати свої емоції й бути з ними, надавати собі самостійну допомогу", – додає вона.

Недостатньо просто сказати: "звернися до психолога"

Часто жінки, які втратили чоловіків, кажуть, що не можуть собі дозволити поплакати вдома, адже їхні сльози бачитимуть діти. На роботі колектив – також не зрозуміють. То де ж тоді дати волю емоціям? Саме тому людина, яка поряд, може бути тим простором, у якому можна все: плакати, говорити, кричати, мовчати тощо.

"Не треба змушувати звертатись до психолога, адже через примус робота не буде ефективною. Тому якіснішою є стратегія того ж таки повільного просвітництва", – пояснює психологиня.

Потрібно розповісти людині, куди вона може звернутися. Недостатньо просто сказати: "звернися до психолога". Важливо, щоб на момент, коли вона буде готовою прийняти допомогу, людина чітко знала, де ця допомога є і як її отримати, як записатися, за яким номером телефонувати, куди прийти. Це має бути максимально чіткий покроковий шлях.

"Якщо там будуть якісь невідомі складові, то це часто ускладнює процес. Людина може просто відмовитися".

Не лише психолог, а й гори, спільні молитви, подорожі

Сфера психічного здоровʼя розглядається значно ширше, ніж просто робота із фахівцем. Є набагато більше методів і способів розвивати резильєнтність – здатність людини впоратися зі складними життєвими подіями та відновлюватися після труднощів чи стресу.

"Зараз у громадах на Львівщині ми пропонуємо багато заходів, які не виглядають як психологічна допомога. Але вони залучають людей до комунікації з іншими, дають простір чутися безпечними, бути поміченими й побаченими. Усвідомити, що їхній біль бачать і є де його розмістити. Це різні заходи, які за своєю суттю не є психологічною допомогою, але вони покликані задовольнити ті психосоціальні потреби, які викликані війною. Прогулянки, горотерапія, спільні молитви, спільні прощі. Заходи, які лежать у форматі громадської активності, але вони корисно впливають на стан нашого психічного здоров'я", – каже психологиня.

Відтак людей, які проживають горе, варто запрошувати на такі активності, вони майже точно зможуть підсилити, додати енергії, дати людині відчуття, що вона – не одна, а людям навколо не байдуже. І це вже про підтримку.

• Додамо, раніше на "Еспресо.Захід" ми розповідали, як на Львівщині родини загиблих захисників і захисниць, а також тих, хто перебуває у російському полоні чи зник безвісти, можуть скористатися безоплатною підтримкою.