Надія для жінок Галичини: 100 років тому померла перша лікарка Австро-Угорщини Софія Окуневська

"Еспресо.Захід" розповідає більше про жінку, яка наприкінці 19 - на початку 20 ст. перетворилася на символ надії для багатьох жінок Королівства Галичини та Володимирії.

Дитинство Софії Окуневської

12 травня 1865 року в селі Довжанка неподалік Тернополя в родині місцевого пароха Атанасія Окуневського народилася донька Софія. Коли їй було п’ять років, померла мати. Дівчинку віддали на виховання до батькової сестри Теофілії та її чоловіка — греко-католицького священника, громадського діяча, посла Віденського парламенту і депутата Галицького сейму Івана Озаркевича.

У цій родині Софія познайомилася і подружилася з кузиною Наталкою — майбутньою письменницею Наталією Кобринською.

Софія Окуневська в молоді роки, фото: uk.wikipedia.org

Атанасій Окуневський із дозволу львівського митрополита залишив священицьке служіння й вступив до Віденського університету на медичний факультет. Після отримання диплома працював повітовим лікарем у Сторожинці, а згодом у містечку Кимполунг на Південній Буковині (тепер Румунія), куди забрав доньку.

Софія навчалася шість класів. Водночас вона мала доступ до багатої бібліотеки Озаркевичів, а спілкування з Наталією та її братами сприяло її розвитку. Вона добре грала на фортепіано; її вчителем був брат Ольги Кобилянської Юліан. Він також навчав її латини, оскільки в жіночих школах того часу латину й грецьку не викладали, хоча ці мови були обов’язковими для складання матури — іспиту на зрілість.

Перша жінка-лікарка Австро-Угорщини

У 1884 році Софія Окуневська вирішила стати лікаркою. Однак в Австро-Угорщині жінок до університетів тоді не приймали. Після кількох марних спроб змінити ситуацію вона разом із Наталією Кобринською у 1887 році поїхала навчатися до Швейцарії, до Цюриха. Софія вступила на медичний факультет, а Наталія — на економічний.

Читайте також: Розстріляний після відмови служити в Червоній армії: шлях генерала Осипа Микитки від австрійського офіцера до останнього командувача УГА

Згодом Софія вийшла заміж за польського лікаря Вацлава Морачевського. 

Отримання диплома не означало автоматичного початку кар’єри. Кілька років подружжя Морачевських намагалося організувати лікарську практику в Кракові. У 1897 році вони оселилися у Львові, проте через те, що Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи іноземних університетів, їм довелося проходити процедуру нострифікації.

У 1896 році Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію про зміни в крові під впливом анемії та здобула ступінь доктора медицини. Вона стала першою галичанкою, яка отримала університетську медичну освіту.

Софія Окуневська вже у статусі доктора медицини, фото: uk.wikipedia.org

З 1903 року Софія працювала в "Народній лічниці" у Львові, створеній з ініціативи Андрея Шептицького. Вона лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі. Разом із Євгеном Озаркевичем організувала курси для сестер милосердя, а згодом — курси акушерок. Паралельно працювала над створенням словника української медичної термінології. Софія Окуневська-Морачевська була також членкинею Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році як першої професійної спілки українських лікарів.

Для багатьох жінок Королівства Галичини та Володимирії Окуневська перетворилася на символ надії. Софія Окуневська-Морачевська була дуже ерудованою, Ольга Кобилянська писала про неї таке: "Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла".

"Це перший доктор з-поміж українського жіноцтва, а навіть це перший доктор-жінка в колишній Австрії. Під цим оглядом Софія Окуневська випередила жінок-польок і жінок інших народів Австро-Угорщини", - в статті для львівської газети "Діло" наголосила Северина Хабаровська.

Подруга феміністок

Софія Окуневська брала участь у підготовці та виданні у червні 1887 р. у львівській друкарні Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка обсягом 464 сторінок за редакцією Олени Пчілки та Наталії Кобринської першого жіночого альманаху "Перший вінок". 

Під однією палітуркою збірка під редакцією Івана Франка зібрала кращі українські літературні сили того часу підавстрійської та підросійської України. Його поява свідчила: і громадське життя, і літературний світ перестають бути виключно чоловічою цариною.

Зі сторінок "Першого вінка" залунали жіночі голоси. Були зібрані 43 оригінальні прозові твори, вірші, етнографічні розвідки, наукові статті 17 авторок. Під літературним псевдонімом Єрини XXX дебютувала й Софія Окуневська, опублікувавши оповідання з міського життя "Пісок. Пісок!", а також етнографічну розвідку "Родинна неволя в піснях і обрядах весільних".

У ниві жіночої літератури, на думку деяких фахівців, "Перший вінок" виявився не менш значущим для подальшого письменства, аніж друк Шевченкового "Кобзаря". 

Перша світова війна та розлучення

Після Першої світової війни подружжя Морачевських розлучилося. Виявилось, що чоловік Софії Вацлав мав стосунки з польською художницею Марією Водзіцькою, на 12 років молодшою за дружину. Також розділяло подружжя все наростаюче протистояння між поляками та українцями, яке переросло у польсько-українську війну 1918 року. Вацлав працював лікарем у гарнізоні міста Лінц, а Софія лікувала українських переселенців з окупованої Галичини в таборах Моравії. 

Через кілька місяців після розлучення їхня донька Єва вчинила самогубство. Дівчина навчалася у Швейцарії й могла стати першою українкою-архітекторкою. Після цього Софія замкнулася і не спілкувалася ні з ким, крім пацієнтів та сина. А Вацлав носив урну з прахом доньки навіть на лекції до Львівської академії ветеринарної медицини, де викладав.

В останні роки життя, повернувшись до Львова, Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська вела невелику приватну медичну практику. Довкола неї поступово згуртувалися дівчата-служниці. Лікарка навчала їх давніх українських народних пісень, передавала знання про те, як розпізнавати та заготовляти лікарські трави, викладала основи траволікування. 

Окуневська-Морачевська померла несподівано 24 лютого 1926 року від розриву апендикса та гнійного перитоніту. Поруч з нею на Личаківському кладовищі згодом поховали обох її дітей і колишнього чоловіка Вацлава.

родинна могила Морачевських-Окуневських на Личаківському кладовищі, фото: uk.wikipedia.org