Справжня жінка Таїсія Литвиненко

Я глибоко шаную цю талановиту, мудру і гідну жінку. Навіть не стільки за те, що за своє життя "заньківчанка" Таїсія Литвиненко створила понад  вісімдесят провідних образів не тільки в театрі, а й зіграла цікаві характери в кіно поруч із Броніславом Брондуковим, Леонідом Биковим, Єфимом Березіним та іншими видатними акторами ("Назар Стодоля", "Штепсель женить Тарапуньку", "Вавилон ХХ" тощо). Не за її педагогічні та режисерські уміння. Хоча за це все також. 

Але зараз – про інше. Про опанування Таїсією Литвиненко мистецтва бути справжньою жінкою. Зі своїм чоловіком, що багато десятиліть пропрацював  художнім керівником та головним режисером Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, народним артистом України Федором Стригуном у любові й повазі Таїсія Литвиненко живе уже шостий десяток років. 

Великий римлянин Горацій  залишив наступникам безцінну пораду: "Лови день!" Сьогодні - 10 лютого, в день народження Таїсії Литвиненко (яка святкує своє 87-ліття) - її схеми, як можна і треба досягати гармонії на основі моїх власних бесід з актрисою у ближчі та часово віддалені роки. Бо важко щось заперечити Таїсії Йосипівні: саме з гармонії і зароджується щастя.

Фото: кадр з фільму "Назар Стодоля". Фейсбук-сторінка Таїсії Литвиненко

Жінка має починатися… З деталей. Для прикладу, з гарного горнятка, в яке вона вранці наллє собі чай чи каву... Тільки народитися дівчинкою мало: батьки повинні свою донечку вилеліяти. Саме такою я була – улюблениця діда, баби Вірки, обожнювана мамою і татом. Українській нації не вистачає уваги до своїх дітей. Ми дуже сором’язливі, боїмося сказати один одному гарні речі, чи своїй дитині, розказати їй, як вона має розвиватися й інше. Оце все я знала від своєї безграмотної мами, яка, втративши рідну матір у дуже ранньому віці, колись поклялася, що коли матиме дітей, не скаже їм ніколи жодного поганого слова. Так і було.  Друга складова – це вибір професії, яка відповідає тобі якнайбільше. І третє, що не менш важливо, – знайти мужчину, який сприйматиме тебе як королеву і працюватиме на те, аби ти тією королевою лишалась, говоритиме тобі гарні слова. Для багатьох жінок трагедія, що одягнути, взути, але немає кому стати перед нею на коліна і сказати: "Красунечко моя". І вона за цю красунечку простить йому все. 

 Фото: сцена з вистави "Украдене  щастя". В ролях - Таїсія Литвиненко, Федір Стригун, Богдан Ступка. Фейсбук-сторінка Таїсії Литвиненко

Сімейна мудрість – у знанні, на що не треба звертати увагу. Коли починалася робота над виставою, Федір Миколайович завжди перебував у дуже тривожному стані: чи правильно вибрав матеріал, як виглядатиме десять і більше років, чи за таких саме чоловіків вони колись заміж виходили, і почуєте, що нині їхні пари мають дуже мало спільного з тими, в кого вони дівчатами залюбились. Але ж і ці жінки змінились, праця з автором й інше. І ця напруженість настільки людиною опановує, що треба вміти людину розважити, заспокоїти і дати можливість їй у сумнівах її зупинитись. Часто буває, що чоловік ще не встиг визутися, а вже з порога розповідає, що його турбує, усі свої бажання, думки, зустрічі, і в мене часом таке враження, що якби я від нього відмахнулася, то в нього б серце розірвалось. І саме страшне, що багато жінок у схожих ситуаціях відмахуються від такого спілкування – і не тільки від чоловіка, а й від дітей, що часу нема, бо он борщ вариться чи білизна намочена. І таким чином самі відштовхують себе від своєї сім’ї. І потім нарікають, що чоловік ходить до іншої, а дитина стає замкнутою, починає красти, курити, не ночувати вдома. Жінка повинна встигати все: бути гарною, готувати обід, вникати у проблеми своїх близьких. Адже спробуйте поцікавитися у багатьох жінок, які прожили в подружжі. Вони так і не зрозуміли, що над тим, щоб чоловік дарував квіти і ціле життя носив на руках, щоб підкладав ковдру під спину, коли жінка спить і розкрилася, треба працювати щодня. І не лише за допомогою моралізаторських повчань, а й власної уваги, цікавості, чуйності та розуміння.

Фото: фейсбук-сторінка Таїсії Литвиненко. Велике мистецтво – бути з іншим 24 години.

24 години поруч – це… Тактика наводити і роз’єднувати мости, де треба прагнути стати досконалим.  Тобто для кожної сім’ї дуже важливим є вміння не заважати один одному, дати можливість побути на самоті сам із собою. З іншого боку, я абсолютно згідна з героїнею одного з романів, яка, проживши дуже складне життя, твердить, що великим мистецтвом є пробути з іншим 24 години. Тільки тоді, коли переконаєшся, що ти можеш знаходитися разом з людиною стільки часу плюс ще кілька годин, що вона тебе не дратує, а ти, навпаки, почуваєшся з нею затишно і гармонійно, тільки тоді треба виходити заміж.

 Фото: фейсбук-сторінка Таїсії Литвиненко. Я була королевою на сцені і, вважаю, є нею у житті.

Називайте себе на "ви"… Усі люди з дитинства бавляться в театр, тільки одні вибирають акторство за фах, а інші – ні. Усі користуємося цим, а жінки особливо, ті, які люблять себе. А любити себе – це, мені здається, добре. Пошанувати, любити, називати себе на "ви". Я була королевою на сцені і, вважаю, є нею в житті. Ще у школі мене називали "Цариця Йосипова". І знаєте, що мене лякає? Що коли ми зі сцени говоримо про честь дівочу, то в залі сміх. Бо зараз часто будують взаємини без любові й одружуються теж без неї. А як жити з мужчиною, який тебе не хоче? Отого конче потрібного відчуття самоповаги, на жаль, не так багато, як би хотілось, у наших жінок. Хоча королеви є, і я їх бачу.

Фото: фейсбук-сторінка Таїсії Литвиненко. Головне – навіть не полюбити, а довіритись.

В основі міцної сім’ї… відчуття, що коли ти це втратиш, зупиниться життя. Не знаю, як у нас зі Стригуном це вийшло. Ми ніколи взаємно не клялися. Ми прожили 12 років у громадянському шлюбі й розписалися тоді, коли на світ уже мав з’явитися маленький Назарко. Отже, не тримає людей ні церква, ні печатка в паспорті, а мистецтво любити. Ту любов треба леліяти, бо якоюсь хвилинною слабістю можна зіпсувати собі життя навіки вічні. Чого у нас так гарно говорять про когось, коли його не стане, чому забувають потішити гарним словом ще за життя? Інколи сидимо по різні боки стола, телевізор працює і раптом Стригун починає казати мені такі зворушливі речі. А я – йому... Можливо, це Львів на нас так колись вплинув, бо коли ми сюди приїхали, то був час, коли в центрі можна було побачити чимало літніх пар, в яких відчувалася така величезна ніжність, що дух захоплювало.  Ось це пари, які все життя прожили в любові, спокої і злагоді. І ми такими хотіли стати. Знаєте, головне – навіть не полюбити, а довіритись, усвідомити, що тобі дароване і що можеш втратити, кинутись за коханим, як у воду красиву, блакитну і пройти поруч через усе своє життя.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.