Для регбійних клубів України нині головним досягненням є вже сама участь команди в національних турнірах, - Петро Адамик

Як ви оцінюєте минулорічний сезон-2025?

Як на мене, минулий 2025 рік для нашого регбі, як українського загалом, так і львівського зокрема, видався доволі вдалим. На національному рівні львівських вболівальників знову потішили «Левиці». які втретє поспіль у дуже цікавому суперництві з харківським "Металістом 1925" здобули Кубок України. Так, після дворічного чемпіонства на національному рівні у 2023 і 2024 роках, в Суперлізі вони минулого року стали срібними призерками. Однак поступилися вони в чемпіонаті тим таки харків’янкам, в яких виграли кубковий трофей. 

І це напевно є закономірно. Адже "Металіст 1925" перед стартом минулого сезону-2025 дуже потужно підсилився — до харківської команди перейшли лідерки київського "Авіатора", який, на превеликий жаль для усього жіночого українського регбі, припинив свої виступи на рівні Суперліги, а також перебралася до Харкова низка гравчинь збірної України, які грали за кордоном. Будемо відверті, станом на нині "Металіст 1925" — єдиний по-справжньому професійний клуб в Україні. Тож усе логічно.  

А все-таки, кубковий турнір харків’янки виграти не змогли.

Чемпіонат Суперліги та Кубок України — це турніри, які проходять за різним форматом. Чемпіонат — це чотири тури впродовж кількох місяців, а Кубок розігрують в один день і усе практично вирішується в одному матчі. Саме перед Кубком України до складу нашої команди повернулася Тетяна Мороз, яка розпочинала минулий рік за кордоном. А в нашій Суперлізі вона грала за "Левиць" тільки у четвертому, завершальному турі, коли доля титулу на користь "Металіста 1925" вже була визначена. 

Також на Кубок, який проходив у Львові, "Левиці" підсилилися Оксаною Пасічко, що майже з початку війни з росіянами служить у ЗСУ. До того ж знаходиться не десь в тилу, а безпосередньо воює на фронті, як кажуть, на передку. Втім, вона свою законну відпустку взяла так, аби не тільки побачитися з родиною та близькими, а й допомогти своїй рідній команді виграти трофей. До речі, після перемоги в тому турнірі, головний тренер нашої команди Артем Глинка відзначав, що підсилення команди саме Оксаною Пасічко стало одним з вирішальних чинників у кубковій звитязі "Левиць".  

То можливо, якби Оксана зіграла й за збірну України, яку як і "Левиць" тренує Артем Глинка, то й на Євро-2026 наші дівчата не тільки б завоювали бронзу у Дивізіоні Trophy, а й підвищилися у класі — вибороли путівку до елітного Дивізіону Championships?

Я вважаю, що тогорічна "бронза" Дивізіону Trophy — достойний результат нашої жіночої збірної, тим паче, що Артем Глинка працював з головною командою країни лише перший рік. Не знаю, чи вдалося б нашій збірній підвищитися у класі, якби у складі були Оксана Пасічко й Таня Мороз, але це однозначно було б серйозне підсилення її складу в ігровому плані. Ми будемо все робити, аби Оксана цього року змогла приїхати на збори перед чемпіонатом Європи і зіграти на ньому. А чи вийде — життя покаже. 

Все ж зараз така ситуація в Україні, що спорт далеко не на першому місці — є речі значно важливіші. Але наша жіноча збірна, в якій значна частина це "Левиці", дуже серйозно готується до Євро-2026 і налаштовується на підвищення в класі. Та й про олімпійський турнір у Лос-Анджелесі-2028 дівчата також мріють. Але все треба робити за порядком. 

До речі, нещодавно дівчата повернулися зі зборів у польському місті Замостя, де, окрім тренувань, зіграли спаринги проти варшавської "Легії", яка є базовим клубом національної збірної Польщі — срібного призера Дивізіону Championships минулого року та одного з як мінімум європейських топів. Так от, в цих іграх підопічні Артема Глинки дуже гідно протистояли сильному супернику. Причому не тільки самовіддано тримали оборону, а й самі при першій нагоді йшли в атаку і в кожному з матчів робили заноси і то не один. А класти спроби з таким опонентом — повірте, це дорогого вартує. Та й впевненості у психологічному плані також додає.

А, як на мене, то в минулому сезоні нашим дівчатам на Євро якраз саме десь і забракло віри в себе у вирішальних іграх. Тому я дуже сподіваюся на нашу збірну — вірю і в дівчат, і в тренерський талант Артема Глинки, що на цьогорічному чемпіонаті Європи вони зуміють підвищитися у класі. А яким є нинішній рівень готовності наших дівчат, ми зможемо оцінити вже за два тижні, коли 18-го квітня у Києві пройде перший тур чемпіонату жіночої Суперліги.  

президент Федерації регбі Львівщини Петро Адамик, фото: Петро Адамик

А чого очікуєте від чоловічої збірної України з регбі-7, яка минулого року зуміла стати срібним призером Євро в Дивізіоні Trophy і цього сезону гратиме у Дивізіоні Championships?

 Усе логічно — це результат правильної в стратегічному плані роботи нашої тоді ще Федерації регбі України, а нині Української асоціації регбі. Новостворений РК "Київ", який став базовим для національної збірної України з регбі-7 і в якому зібрали усіх найкращих гравців, практично повністю виконав покладені на нього завдання. Друге місце торік у Дивізіоні Trophy (а могло бути й перше, однак до певної міри на заваді стало суддівство у фіналі з поляками) відкрило нашій команді шлях до Дивізіону Championships. 

Для збірної нині створено практично усі умови для розвитку в ігровому плані та досягнення позитивного результату. Коли кажу про позитивний результат, то маю на увазі не боротьбу за рятівне місце наприкінці ТОП-10, що дозволить зберегти прописку в еліті, а вихід щонайменше у чвертьфінал, тобто позицію серед вісімки найкращих збірних Старого Світу з думками про подальший прогрес. І мені дуже приємно, що нині серед кандидатів до збірних України є й гравці, становлення яких як регбістів відбулося саме у львівському "Соколі" — це Данило Ведлер, Валерій Попелюк та Ігор Єфанов.        

А як оцінюєте виступ «Сокола» в чемпіонатах Суперліги з регбі-7 та регбі-15? 

На мою думку, нині для усіх чоловічих регбійних клубів України головним досягненням є вже сама участь команд в національних турнірах. У 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна, чемпіонат з регбі-15 взагалі не проводився, а в 2023 грало тільки три команди. У 2024 році було вже п’ятеро учасників, а в минулому сезоні ми повернулися до тої самої кількості команд, що була до війни — шість клубів. 

Більше того, у Києві з’явилася нова амбітна команда ГУР — з непоганим бюджетом та доволі гарним підбором виконавців. І "Сокіл" зумів цю команду випередити в турнірній таблиці, обігравши за сумою двох матчів. Решта суперникам ми програли, але при цьому в кожній грі давали бій. А головна наша проблема полягала у відсутності людського ресурсу. Адже багато наших гравців наразі воюють на фронті. Звісно, нині боронять українську землю від окупантів гравці практично усіх регбійних клубів без винятку, але у нас склалася ситуація, коли своїх вихованців, які що називається перебувають зараз на піку спортивної форми, майже немає від слова зовсім. 

Тому в нас грали та й грають зараз або зовсім молоді, я б навіть сказав юні хлопці (наприклад Яромир Яремус ще вчиться в середній школі, а в нього за плечима уже цілий сезон в Суперлізі), або ветерани яким за 40. А ще неодноразово були випадки, коли ми за день до матчу не знали, хто саме завтра вийде на поле. Тож команду формували з тих, хто був у наявності на цей момент. Зрозуміло, за таких умов вимагати від команди перемог нереально — зіграли і вже добре. Тому я вважаю, що головне завдання сьогодення для усіх регбійних клубів — участь в чемпіонаті та Кубку України. Ну й звісно розвиток дитячого регбі, як фундаменту майбутнього українського регбі.      

Розмовляв Іван Дупнак