Спекти хліб, навчатися в художній школі та жити в мирі: про що мріють маленькі українці

У Міжнародний день захисту дітей "Еспресо.Захід" запитав у маленьких і юних українців та українок, які покинули свій дім, про що вони найдужче мріють і чого сподіваються досягнути в майбутньому. 

Зараз у модульному містечку Львова проживає понад 300 дітей. Декотрі з них розповіли про себе і свої найзаповітніші бажання. 

Семирічний Давид з мамою у Львові вже понад рік, зараз проживає у модульному містечку. У пошуках безпеки вони переїхали з Краматорська, як тільки почалося повномасштабне вторгнення. Вдома він залишив собачку, яка від вибухів втекла і більше не повернулась. Навчання хлопчику, як і тисячам інших українських школярів, довелось закінчувати онлайн. Хлопець любить малювати, хоч і зізнається, що поки що робить це не надто вправно. Але, як тільки настане мир, обіцяє навчитись. Власне, мир – то його найбільша мрія. 

"Мені матуська купила вишиванку. А ще я люблю малювати й читати. Вчора намалював жирафку. Найбільша моя мрія, щоб в усій країні було мирно і все було добре. Наше майбутнє уявляю без війни, квітуче і найгарніше", – розповідає 7-річний Давид.

Дівчинка Дарія приїхала з сестрою і мамою із Запоріжжя. Вона восьмикласниця. Як і Давид, навчання закінчувала онлайн. У Львові сім'я вже 5 місяців, щодня сподівалися, що війна закінчиться і покидати рідний дім їм не доведеться. Та коли вибухи вже стали нестерпними, а ракети пролітали поряд з будинком, довелось виїхати. У Запоріжжі на догляд сусідам залишити собаку і кішку. Найбільша мрія Дарії зараз – повернутись додому і стати кухарем-кондитером. 

"Хоч Львів – дуже гарне і різноманітне місто, понад усе хочу повернутись додому, в Запоріжжя. В мене там усе, я не уявляю, що тут робити. Хочу побачити своїх однокласників, учителів, навіть попри те, що там часто сирени, а більшість уроків, на які ми ходили. проводили в укриттях. В навчанні допомагала старша сестра, тому було легше цей навчальний рік пережити. У майбутньому мрію стати кухарем-кондитером, люблю вигадувати нові рецепти. Ще хочу навчитись пекти", – ділиться своїми бажаннями Дарія. 

Дівчинка додає, що на перемогу хоче приготувати борщ і сама спекти хліб.

"Дуже сподіваюсь, що скоро війна закінчиться, я повернусь додому й почну нормально вчитись. Хочу отримати гарну освіту і щоб всі мої однокласники повернулися".

Валерія Павленко до Львова приїхала у квітні минулого року з Ягідного Дніпропетровської області разом із мамою, сестрою та братом. Спершу жили в містечку у Стрийському парку, а потім переселились на Сихів. Зараз вона закінчила 10 клас і вже думає над тим, яку професію обрати у майбутньому. 

"Удома залишилися бабуся й дідусь. Кажуть, кожну ніч і кожен день там суцільні тривоги і прильоти. Вони вже звикли, сюди не хочуть переїжджати. Дуже сумую за життям, яке було до війни. Найбільше мрію повернутись у свою школу, побачити вчителів і однокласників. У майбутньому хотіла б стати журналістом, психологом або архітектором. Сподіваюся, що все скоро закінчиться, усе відбудують і тут буде ще краще, ніж було до війни. Дуже хочу, аби люди не думали про те, що в них немає де жити, немає грошей, а щоб усім було добре і вони раділи життю", – ділиться своїми думками Валерія. 

ЇЇ рідна 13-річна сестричка Діана Павленко найбільше сумує за друзями та прогулянками знайомими вулицями. Хотіла займатись тхеквондо і танцями, але війна не дозволила реалізувати плани.

"Поки що я хочу просто повернутись додому. А далі, щоб і всі українці повернулись з-за кордону додому і жили спокійно, як і раніше. Я переконана, все в нас буде добре. Гадаю, після всього пережитого, люди мали б стати добрішими", – підсумовує Діана.

12-річна Поліна Камінська з Краматорська Донецької області з початку повномасштабного вторгнення переселялася вже тричі. Спершу жила з сестрою і бабусею у Кропивницькому, а батьки були у Києві, потім приїхала до них до столиці. Але коли в Києві почастішали обстріли, переїхала до Львова. У модульному містечку живе вже 4 місяці. Каже, що подружилась з новими дітьми і хоче піти навчатись у художню школу.

"Я люблю малювати людей, це моє хобі. Хочу піти тут до школи малювання, уже дізнавалась, де саме буде навчання. Зараз найбільше мірю побачити своїх тваринок – котика і мишку. Кіт під час тривоги втік, а мишка живе в Краматорську в сусідів. Дуже сумую за ними і за своєю подругою, яка в Німеччині. Головне для мене – мирне небо. Думаю, в України є велике майбутнє. Хочу, щоб усі діти України були щасливі, бо вони і є майбутнє", – розповіла Поліна. 

Станом на початок 2023 року у Львівській області було офіційно зареєстровано 245 тисяч вимушено переміщених осіб. Майже кожна п’ята сім’я переселенців має дитину віком від одного до п'яти років, зазначало "Радіо Свобода". За даними ГО "Ресурсно-аналітичний центр "Суспільство і довкілля", серед ВПО на Львівщині є 75 тисяч дітей. За словами голови Львівської ОВА Максима Козицького, реальна кількість переселенців у області приблизно удвічі більша, оскільки багато людей не реєструвались як ВПО.