Собака – друг людини, але хто забуває про безпеку, той має шрам. Блог Юрія Мартиновича

Тож повертаюся я з роботи додому, а там біля брами мене чекає несподіванка у вигляді змовницьких поглядів моєї бабусі і її коліжанки (сусідської бабулі). Вони вже певний час виглядали за мною.

- О, Юра, добре, що ти вже прийшов! – каже моя бабця. – У цьоці Гані телевізор щось не показує.

- Так! Не розумію в чому справа! – жваво підхоплює вона, ніби вони відрепетирували цю сцену. – Було 32 канали, а тепер – 10. Не показує канал "Бігуді", а там турецький серіал, дуже важлива серія!

Я так делікатно наголосив, що зовсім не майстер телевізорів, але старші люди вірять, що молодші – всі "хакери" техніки. Тож що поробиш, на свою голову погодився подивитися на її телевізор. Все-таки важлива серія турецького серіалу…

У цьоці Гані на подвір’ї живе великий гарний собака. Коли проходжу повз, то часто з ним вітаюся, він у відповідь любить скакати догори. Така у нас "гра". Хоча особисто ми ще ніколи не знайомилися, лише через паркан: "привіт" і "па-па".

- Не бійся, я його потримаю, - впевнено сказала сусідська бабуся, коли відкрила браму до себе. Я зробив крок до її володінь.

Звісно, що вона не втримала сильного пса. Собака скочив на мене чи то бавлячись, чи то агресуючи. Та нічого не сталося. А я ж люблю тварин і захотів його заспокоїти та подружитися. Це помилка. Собака – друг людини, але про правила безпеки поводження з чужими тваринами завжди варто пам’ятати, бо як не крути – це хижак зі своїми інстинктами. Тож коли він опустився на чотири лапи після чергового стрибка, я нагнувся ближче до нього, щоб погладити, але сталося те, що сталося.

Якісь захисні механізми тварини вирішили, що мої дії можуть становити для нього загрозу.

Він знову підстрибнув, та цього разу з наслідками. Не на повну силу, та все ж вкусив мене в лице. А коли приземлявся, то ще й частково в руку. Тут включився мій захисний механізм і я вже виставив ногу, готуючись, що буде ще один стрибок. Стрибка не було, пес тихо гарчав, а краплі крові почали скапувати з мого лиця.

"Ого", - лише подумав я.

Справді, одна з частин щоки стала червона від крові. Про це свідчили мої руки, які торкалися місця, що запекло.

- Так, телевізор я вам не зможу справити, мені треба додому, – кажу я бабулі і йду.

Вона теж висловила своє "ого", та й пішла додому. Думаю, щоб знайти інший цікавий серіал. Все ж таки ще цілих 10 каналів працює! Точно щось путнє можна знайти.

А я вдома стою біля дзеркала і бачу розріз десь на 6-7 см, і там видно шматок мого обличчя з іншого боку шкіри.

"Ось які ми без шкіри! Фе, некрасиві", - сміюся в думках, щоб не злитися.

Коротше, щоб довго не втомлювати цією і без того розтягнутою кумедно-сльозливою історією, скажу відразу, що в лікарні мені швидко наклали шви і завтра даватимуть якісь таблетки та уколи. Ну, як то кажуть, на всяк випадок, щоб не заразився чимось. А ще важливо, у лікарні сказали, якщо пес житиме 10 днів, тоді значить сказу нема і не треба дорогого уколу. Ура! Дай йому Бог здоров’я. Думаю, жити буду, але шрам, певно, залишиться… Ех.

Висновки:

1. Старших людей треба поважати, але не завжди слухати, бо вони ж як діти і можуть своїми діями зробити, м’яко кажучи, проблеми на рівному місці.

2. Ніколи не ризикуйте заради телевізора, то того не варто (іронічна усмішка).

3. А це важливо. Навіть коли ви думаєте, що знаєте чужого собаку, краще не пробуйте його погладити, обійняти чи зробити будь-що інше, що вам прийде дружнього в голову. Він чи вона – не ваша собака і мислить по-іншому, не сприймає вас, як частину чи вожака своєї зграї. Ця помилка притаманна дітям і тим, хто мав (я) чи має лабрадорів. Бо вони такі хороші, що починаєш думати, що всі собаки такі ж і нічого вам не зроблять. Та ніт, можуть зробити, перевірено.

4. Чи поріз великий, чи ні, але у будь-якому випадку звертайтеся до медиків. Вважливо, щоб його оглянув професіонал, почистив, як треба заштопав і втішив, що "до весілля заживе". Ну, і в наступні дні стежте за собою і собакою. Бо всяке буває.

Тож, будьте здорові і пам'ятайте про правила безпеки!

Читайте також: Операція "Пішохід": не переходь дорогу, як олень, інакше штраф у 255 грн. Блог Юрія Мартиновича

Про автора. Юрій Мартинович, львівський журналіст та фотограф.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.