І саме ця риса, безумовно, залишиться непомильним маркером нашого з вами часу у далекому майбутньому.
Коли Урсула дер Ляєн повідомляє про те, що Єврокомісія рекомендує лідерам країн Унії надати Києву статус кандидата в ЄС, хай навіть з певними умовами для подальших перемовин, я згадую, як довго в Україні лунали голоси скептиків про те, що, мовляв, незалежність нам далася надто дешево, що вона була подарована… Росією, що 139 тодішніх комуністів у парламенті проголосували за неї з остраху перед можливим гнівом Єльцина. Звісно, зараз би це назвали "проросійським наративом", але тоді говорити про геббельсівський вишкіл працівників Останкіно було ще нонсенсом. Це вже пізніше, розгромивши незалежні ЗМІ, Путін освятив створення пропагандистського монстра.
Ні, такі розмови про "подаровану незалежність" точилися серед пересічних українців, розчарованих першими випробуваннями самостійного шляху – безробіттям та зубожінням 90-х, руйнацією промислових підприємств. На очах вмирав старий світ, і водночас з'являлися риси нового. Не вельми, скажу я вам, привабливі. Бо врешті-решт політична незалежність стала лише фіговим листочком для нової економічної колонізації, розграбування і прихватизації національного багатства, зосередженням капіталу у руках "нових українців" зі старої партноменклатурної та комсомольської колоди.
Тепер, думаю собі, — після революцій та війни, — ніхто й не заїкнеться про "дармовий" суверенітет. Наша незалежність направду скупана у крові героїв, і наше "Геть від Москви!", наше повернення додому – в Європу, оплачене найвищою ціною.
Ми можемо обурюватися поведінкою лідерів "старої Європи", неповороткістю демократичного механізму ухвалення рішень, ваганнями, в основі яких національний егоїзм чи бізнес-розрахунки еліт; "зрадами" ефесбешних "консерв", яких розкидано європейських столицях сотнями; ексцесами партійного характеру, виборчими розрахунками політиків. Але водночас, серед усього цього "комплекту" песиміста, маємо розуміти, що ми таки змусили європейських політиків ризикнути багатьма речами, які фактично досі складалися у них у звичний і комфортний триб життя.
Бо якщо вони у своїх проникливих промовах апелювали до цінностей західної цивілізації тільки вербально, то українці довели, що ці, здавалося б, абстрактні, філософські речі, — наповнені конкретним життям і смертю. Що вони – не лише для гарних пафосних промов, але й для правил щоденного життя. Що свобода, права людини, безпека мають високу ціну і не варто розмінювати їх на інші, хай дуже важливі, та все ж – непомірно інші речі.
Щобільше, — українці змусили європейських лідерів конкурувати поміж собою за першість у визнанні правильності нашого шляху. Хай навіть цей інтерес відтак буде використаний як козир. Хай він спричинений амбітністю особистих планів чи меркантильними намірами окремих осіб. Україна, — ще тільки потенційний кандидат до ЄС, — почала диктувати моду у новій політичній реальності континенту. І ця мода – не у яскравих краватках чи вмінні гарно говорити. Ця мода є людською до глибинних сенсів – розуміти біду, прагнути допомогти, бути солідарними заради спільної мети. І проти спільної загрози: дегуманізованої, бездушної диктаторської машини, призначеної для руйнації та поневолення.
Це чудово, що до нас приїжджають цілими компаніями президенти європейських потуг, а відтак, — буквально наступного дня, — так по-британськи навідується Борис Джонсон. На просторі від Чопа до мису Рока, від Рави Руської до мису Даннет-Гед розпочалася боротьба за Україну. Але зараз важливо, що всі ці простори працюють на одне – на нашу з вами перемогу. Про союзи й альянси поговоримо згодом, — коли на Хуторі Михайлівському опуститься шлагбаум зі символікою EU.
Так буде. Обов'язково. Той же Черчилль дав нам ще один приклад, акурат потрібний зараз: "Я – оптиміст. Не бачу особливої потреби бути ще кимось".
Тож не зупиняймося. На нас дивиться не тільки світ. За нами уважно стежать ті, хто мріяв про повернення додому, але не дожив. Бо цей шлях потребував від них великої жертви. Вони ж не зупинилися перед ціною мрії, йдучи крізь пекло…
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.