Розвідниця Яна: як розвіддані допомагають Himars і до чого тут метод Шерлока Холмса

Залишила розкішне життя, щоб внести зміни у військо

Вона обороняла Київщину та брала участь у боях під Бахмутом. Молодший лейтенант Яна з позивним Бренда – командир взводу розвідувальної роти однієї з гірсько-штурмових бригад Збройних сил України. Основне завдання жінки на війні – збирати розвідувальну інформацію та планувати дії.

Військовий шлях жінки розпочався у 2021 році. Не заплановано, хоч її постійно приваблювала військова справа. В університеті навіть відвідувала військову кафедру. Але розвідувальної справи вчилася вже у війську, оскільки у цивільному житті дотичності до армії не мала. 

За освітою Яна – викладач в університеті, закінчила аспірантуру на географічному факультеті. Перед службою у ЗСУ працювала в IT-сфері та мала своє ательє пошиття зі шкіри, хутра та машинної вишивки. Також любила подорожувати та ходити в гори. Але в один момент залишила все і пішла у військкомат.

"Я чула багато різних упереджень, несправедливостей, які відбуваються в армії й не дуже могла у це повірити. Тож сама хотіла переконатися і було велике бажання щось змінити. Я добровільно пішла у військкомат, навіть домовилася, щоб через день мене відправили в зону АТО. Адже зазвичай на це дається 30 днів. Швиденько пройшла ВЛК і потрапила у гірсько-штурмову роту, – розповідає про початок свого шляху у війську Яна. – Мені ще була цікава гірсько-штурмова бригада, оскільки маю значок альпініст України. А там, коли військовослужбовці перебувають у пункті постійної дислокації, вони ще й організовують походи в гори, на скелі, а також відпрацьовують бойові ситуації в гірській місцевості". 

У війську Яна пройшла шлях від солдата до офіцера. Для жінки це було цікаво, оскільки із самих низів знаєш, як все відбувається і можеш оцінювати. Спочатку у зоні АТО була помічником стрільця – гранатометника. Але, щоб братися до обов'язків треба було пройти курс молодого бійця в Старичах. 

"Це була зима. Ми по двадцять кілометрів ходили у бронежилеті, в повній амуніції, через сніги. Навчалися вогневій та інженерній підготовці, зв'язку та топографії. Мені було дуже цікаво, особливо, коли ти цивільна людина. Тоді розумієш, наскільки різне твоє уявлення до того і як все відбувається всередині", – розповіла про навчання Яна. 

"Був день, який я називаю другим днем народження…"

Вперше у зону АТО потрапила у Торецьк на Донеччині. Ситуація там була спокійна: адже сформувалася позиційна війна з підготовленими окопами та бліндажами. Не було наступальних дій з боку окупантів, а лише поодинокі обстріли. Звичайно, з втратами, але це було не так страшно та активно, як зараз. Яна зізнається, жінкам в армії важче. Адже потрібно подвійно доводити, що ти чогось варта. 

Щоб отримати офіцерське звання Яна теж пройшла курси і єдина бездоганно вміла водити БМП. Від початку російського наступу активно почала обороняти країну. Доводилося сидіти в окопах під обстрілами та авіаударами. Перша точка оборони під час повномасштабного вторгнення була на Київщині. Найстрашнішою тоді була робота авіації. 9 березня трапився випадок, який жінка називає другим днем народження.

"У нас було завдання – перегнати БМП, – пригадує Яна. – Я їхала позаду за кермом мікроавтобуса, щоб забрати потім водіїв БМП. Це була ніч, їхали з виключеними вогнями, падав сніг. І в секунду над головою з'являється "живіт" літака та з іскрами викидає щось. Це була ракета. Дуже пощастило, що поряд стояла хата, а за нею був яр. Пілот промахнувся і буквально за 30 метрів потрапив у цей яр. Ракета вибухнула, осколки потрапили на дах будинку і повибивали шиби. БМП машини відкинули на кілька метрів. Ми повискакували, скотилися на узбіччя, але відчуття було дуже страшне". 

На Київщині жінка була до травня, а далі вирушила на східний напрямок. Опитне, Соледар, Яковлівка, Лисичанський нафтопереробний завод і Бахмут – місця, в яких виконувала завдання Бренда. За цей час неодноразово знаходили бліндажі окупантів, замасковані міномети чи інші ворожі об'єкти.

"Розвідка – цікава річ, яка містить основи планування ударів. Моє основне завдання – збирати та обробляти розвідувальні дані. Коли планують удари Himars чи іншої артилерії – важливо зібрати каталог розвідувальних даних: тобто скупчення військової техніки, гаубичні батареї, артилерійські, контрольно-спостережні пункти, де перебуває вище командування. Це об'єкти розвідки називаються. Удар по таких об'єктах – більш витратний для ворога, оскільки це офіцери в основному і командування. Знаєте, було приємно дивитися на роботу Himars. До прикладу, коли знаходили велику траншею з десятками піхоти окупантів, попросили удар Himars. Оскільки у нього не лише звичайні ракети, які можуть влучати у певні об'єкти, а ще є ракети з кульками, які розриваються у повітрі й влучають в піхоту. Вони на висоті сім-дев'ять метрів розриваються і летять в різні боки з великою швидкістю. Пробивають броню і тіло людини". 

Розвідка – як Шерлок Холмс: аналізуємо інформацію від загального до дрібного

На Донбасі такої великої кількості авіації не було. Втім на донецькому напрямку більші втрати особового складу. Військова наголошує, там інтенсивніше наступають ПВК Вагнер. 

"Це люди, котрим нічого втрачати, й позаду них йдуть, як колись було, "заградотряди", – стріляють у спину в разі повернення. Вони йдуть на рівних ногах. Попри те, що біля них лягають гранати та міни, – пояснює Яна. – На Донбасі важче, бо поранень більше. Росіяни мають перевагу в кількості особового складу та в озброєнні. Це відомі факти".

Яна переконана, зараз – війна артилерії та дронів. Все залежить від того, наскільки добре проведена розвідка та обльоти.

"У нас також є аеророзвідка, яка працює на фронті. Ми подаємо звіти з аеророзвідки, дешифрування, наносимо карти, схеми планування замислів. Військова карта – взагалі дуже цікава річ. Особливо з позначками НАТО. Потрібно теж знати, як все малюється. Дуже цікаво. А при обльотах аналізуємо сліди від шин, від гусянки. Ми, як Шерлок Холмс, починаємо дедуктивним методом працювати від загального до дрібного. Тоді вже аналізуємо та зображаємо картину. Розвідка – це постійно навчання". 

На Бахмутському напрямку жінка отримала поранення. У неї повністю була розірвана зв'язка. 

"Невдало стрибнула, почався обстріл, мене ще й штовхнули, невдало впала. Ходити вже було нереально. У Львові лікарі погодилися робити операцію і складали ногу п'ять годин. Ще й наркоз спочатку не брав. Дали дозу, як для чоловіка на сто кілограмів. Пізніше лікар сказав, що було багато адреналіну", – зараз з усмішкою пригадує Яна своє поранення. 

За час повномасштабного вторгнення Яна адаптувалася до вибухів. Вже знає звідки куди летить, як далеко і навіть не лякається того, як було спочатку. Нині продовжує бути у війську, поки вдома на неї чекає дев'ятирічна донька. Але впевнена, що зробила правильний вибір, адже хоче бути корисною і вкласти свою лепту в перемогу.