Романа Віктюка вшанує 30-річна "Дама без камелій"

"Дама без камелій" – саме так називалася вистава в столичному театрі імені Лесі Українки, яку за п’єсою англійського драматурга Теренса Реттигана 30 років тому, 1991-го, поставив видатний львів'янин Роман Віктюк. І саме так називається виставка (щоправда, з уточненням – "ескізи костюмів 30 років по тому"), яку відкриють 16 грудня в Галереї сценографії у Львові. Вона приурочена 85-літтю видатного режисера, народного артиста України та Росії, що поставив 250 вистав по всьому світу, відкрив 1996 року в Москві театр свого імені, однак згідно зі своїм заповітом похований у родинному гробівці біля своїх батьків у Львові, інформує "Еспресо.Захід".

Як наголошують організатори, ця виставка – реквієм-спогад про легендарну виставу, в якій були задіяні  видатні актори: Ада Роговцева, Лариса Кадочнікова, Людмила Погорєлова, Ольга Сумська, Олег Ісаєв, Дмитро Лалєнков, Евген Паперний, Ксенія Ніколаєва, Станіслав Москвін і Володимир Задніпровський. Вона презентує  частину того скарбу, що залишився після списання вистави. А саме – ескізи костюмів до спектаклю "Дама без камелій", які створив знаний  сценограф Андрій Александрович-Дочевський, та декілька світлин з реалізації проєктів костюмів. На виставці також представлені плакати Андрія Александровича-Дочевського до вистави "Священні чудовиська", що її Роман Віктюк поставив у цьому ж таки театрі 1988 року за п’єсою Жана Кокто, а в другій редакції – в антрепризі Ади Роговцевої в Театрі на Подолі в 1995-му.

Узагалі творці виставки хотіли представити в експозиції оригінали костюмів. Але, на жаль, після приходу 1994 року нового керівництва до театру імені Лесі Українки в Києві всі вистави Роман Віктюка – "Уроки музики", "Священні чудовиська", "Дама без камелій" – списали, а костюми передали в Театр на Подолі для антрепризи Ади Миколаївни, і доля їх невідома.

На своїй сторінці у фейсбук Андрій Александрович-Дочевський, анонсуючи львівську виставку, зокрема згадує, як Роман Віктюк підходив до своїх постановок. 

"Я вважаю, що нинішній час вимагає, щоб у виставі було кілька змістовних пластів, – розповідав Роман Григорович одній з газет. – Одна частина публіки стежить тільки за сюжетом, інша – за формою, за естетикою. Повинно бути кілька "поверхів": суто сюжетний, етичний, естетичний. Повинна бути блискуча, немов дорога цукерка, форма, під цим блискучим папірцем – смачні "карамель", "шоколад" тощо. А вже всередині цієї привабливої ​​цукерки – "отрута", яка нам потрібна. Відомо, що отрутою при точному дозуванні можна лікувати багато різних хвороб. Як це буває в телебаченні завдяки знаменитому 25-му кадру, який вводить у підсвідомість ту чи іншу інформацію, ми даємо глядачеві той зміст, заради якого і створювали цю "цукерку". В кінці вистави у глядача має бути емоційний стрес. Коли це відбувається, публіка довго не відпускає акторів, не розуміючи, що вона аплодує собі – тим внутрішнім змінам, які в ній відбуваються..."

• Нагадаємо, вже наступного дня, 17 грудня, у Львові низку подій з ушанування Романа Віктюка організовує також Перший театр (де колись Роман Григорович розпочав свою творчу кар'єру як актор і режисер) спільно з племінницею режисера та керівницею своєї літературно-драматичної частини в одній особі Катериною Віктюк. Мова про поминальну літургію в Церкві святого Андрія (яку Роман Григорович завжди відвідував, коли бував у місті), молитовний чин біля гробівця родини Віктюків, відкриття у Першому театрі виставки "Браво, Віктюк!" і вечір спогадів, присвячений режисерові, який модеруватиме  театральний режисер Євген Лавренчук. Дійство не відбулося місяць тому, як планувалося, через карантинні обмеження.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.