14 червня Фонд держмайна спробує продати на аукціоні "Будівлі і споруди санаторію "Роздол". Якби не фото, ніхто б і не здогадався, що одна з цих будівель – палац Жевуських-Лянцкоронських, який свого часу був одним з найрозкішніших у Галичині. Уже наприкінці XIX століття у палаці був власний водогін, згодом з'явилося електричне освітлення, телефон та інші технічні інновації. Від колишньої величі палацу Жевуських-Лянцкоронських лишилась хіба бліда пляма, а для Фонду держмайна, це лише "цегляний головний корпус "А-2" площею 3149,5 кв.м".
"Сам факт, що держава намагається знайти власника, – позитивний. Але наразі мені не видно, аби держава була зацікавлена в його збереженні. Вони продають цей об’єкт просто як квадратні метри, – каже архітектор, голова комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради Іван Щурко. – Ще перед оголошенням аукціону варто було б зібрати фахівців зі збереження об’єктів спадщини та тих, хто потенційно міг би зацікавитися палацом, безпосередньо на об’єкті. Наголосити їм на цінності цього об’єкта, пояснити, що можна руйнувати/добудовувати, а що категорично ні. Але я не бачив таких ініціатив Фонду держмайна. Це сумно, бо такі об’єкти як палац Жевуських-Лянцкоронських можна на пальцях порахувати. Якщо держава хоче знайти інвестора, що розуміє цінність цього об’єкта і здатного його зберегти, то напевне підхід до аукціону мав би бути інакшим".
Однак ФДМУ взагалі не акцентує на тому, що йдеться про палац Жевуських-Лянцкоронських. Лише якщо завантажити інформаційне повідомлення, то можна знайти уточнення: “цегляний головний корпус "А-2" площею 3149,5 кв.м є пам'яткою архітектури місцевого значення – охоронний № 465/1-М – "Палац" сер.ХІХ ст. (рішення виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 26.02.1980 № 130). Охоронний договір на пам’ятку культурної спадщини від 30.09.2022 № 16-АА-22, укладений між Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та Державним підприємством "Управління справами Фонду державного майна України".
Фото: Локальна історія
Далі вказано, що пам’ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам’ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам’ятки, робіт, які майбутній власник зобов’язується провести на пам’ятці з метою утримання її в належному стані.
До речі, у 2004 році палац уже продавали у приватну власність, однак оскільки новий власник не робив нічого для збереження пам’ятки, його повернули у державну власність. Насправді за роки безгосподарності палац постраждав більше, аніж під час двох світових воєн.
"На жаль, держава знову намагається приватизувати цей палац, не зробивши висновку з попереднього досвіду. Адже тоді людині просто чітко не пояснили усі обмеження, які накладає на використання цього об’єкта пам'яткоохоронне законодавство, – каже Іван Щурко. – Я розумію, що практика продавати об’єкти у такий "квадратно-гніздовий" спосіб формувалася впродовж років. Однак такий підхід не можна застосовувати до продажу чи пошуку орендарів до об’єктів спадщини, бо це безконечна історія втрат".
За словами архітектора, технічно палац не є аварійним: там цілі фундаменти, все ще цілі стіни, більша частина перекриття ще надається до збереження і реставрації. Є проблеми з дахом: він замокає і затікає в кількох місцях і ситуація постійно погіршується. Декоративні елементи розграбовані. Причому впродовж останніх років п'ятнадцяти там вкрали усе, що можна було винести, включно клямками і шурупчиками, дверними та віконними рамами. Усе це зникло безповоротно. Якщо покупець на палац таки знайдеться, то декоративні елементи йому доведеться відтворювати заново.
Фото: Фонд держмайна
Засновниця ініціативи збереження пам’яток "Спадщина.ua" Ганна Гаврилів, яка торік придбала через приватизаційний аукціон палац у Деражні на Хмельниччині, припускає, що інвестор, яких зможе врятувати палац Жевуських-Лянцкоронських, таки знайдеться.
“Я прихильник приватизації таких пам’яток, адже очевидно, що ані держава, ані місцева громада не можуть належно дбати про збереження цього палацу. Наскільки мені відомо, палацом у Роздолі цікавилися принаймні чотири потенційні покупці – і всі вони є потужними гравцями, – каже Ганна Гаврилів. – Я чула нарікання, що ціна 6,955 млн грн – надто низька для такого об’єкта. Але, по-перше, це лише стартова ціна, до якої треба додати ще 20% ПДВ. По-друге, – ця ціна – це ніщо порівняно з тим, скільки туди треба вкласти. Одна справа, коли ти купуєш та інвестуєш у палац на 500 кв. метрів, а інша – це палац на понад 3000 кв. м. Це величезний об’єкт з аварійними чи навіть втраченими господарськими спорудами на території. Будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення, а отже вона під охороною пам’яткоохоронного законодавства. А ще там є проблеми з землею".
Земельна ділянка, на якій розташований санаторій "Роздол" перебуває в оренді ТзОВ "Мережа відпочинку" (фірма, яка придбала палац у 2004 р). Договір укладений на 49 років. Відтак розв'язання питання з землею ляже на плечі нового власника.
За словами Ганни Гаврилів, високий гарантійний внесок – 20% вартості, а це майже 1,4 млн грн, сприятиме тому, що участь в аукціоні візьмуть гравці, які справді зацікавленні у придбанні палацу, а не спекулянти. Бо коли гарантійний внесок надто низький, участь у аукціоні можуть брати недобросовісні гравці, які просто зривають торги. За це вони втрачають гарантійний внесок, але коли сума невелика – це їх не зупиняє. А втратити 1,4 млн грн навряд чи хтось захоче.
Фото: Фонд держмайна
"Я б хотіла, аби люди розуміли, що ціна не є низькою. Йдеться про частково аварійну споруду. Не важливо, за скільки цей палац придбають – важливі інвестиції у майбутнє, – каже Ганна Гаврилів. – Те, що це пам’ятка архітектури місцевого значення, накладає багато обмежень на майбутнього власника, починаючи з від виготовлення проєктно-кошторисної документації на реставрацію, ПКД на реконструкцію прилеглого парку. Рано чи пізно питання з землею вирішиться, а парк також є пам’яткою садово-паркового мистецтва, – каже Ганна Гаврилів. – Коли йдеться про пам’ятники історико-культурної спадщини, то усі роботи з відновленням не робляться звичайним господарським методом. Доводиться залучати підрядні організації, які мають сертифікат на роботу з об’єктами культурної спадщини. Тому навантажень на власника насправді багато. Тому дай Боже, аби хтось купив".