Преображення Штайнмаєра і церковний непотизм Банкової. Блог Ігоря Гулика

Мабуть, ніхто інший з-поміж світових лідерів, не виступив так безкомпромісно проти філії ФСБ і Кремля на сакральному полі, як Франк-Вальтер Штайнмаєр.  

Інша справа, що сама ВРЦ, як й інші глобальні організації на кшталт ООН чи ОБСЄ, перетворилася на інфантильну, боягузливу структуру, залишивши контору Кіріла Гундяєва серед своїх членів.

Однак принаймні московські батюшки змушені були, потупивши очі, вислухати жорстку нотацію німця. І не просто господаря саміту ВРЦ у Карлсруе, а президента, підтриманого однією з найпотужніших політичних сил ФРН – ХДС/ХСС. Тобто, його позиція умовно демонструє ставлення християнських демократів до гундяєвського каргокульту.

"Вони (ієрархи РПЦ. - Авт.) виправдовують загарбницьку війну проти України – проти своїх і наших братів і сестер по вірі. Скільки жінок, чоловіків і дітей в Україні стали жертвами цього розпалювання ненависті, цієї ненависті та цього злочинного насильства… Ми повинні назвати це своїм іменем, власне, ми повинні це засудити, і, нарешті, але не менш важливо, як християнська спільнота, ми повинні висловити свою відданість гідності, свободі та безпеці народу України… Керівництво Російської православної церкви приєдналося до злочинів війни проти України. Ця тоталітарна ідеологія, замаскована під теологію, призвела до повного чи часткового знищення багатьох релігійних об’єктів на території України – церков, мечетей, синагог, навчальних та адміністративних будівель релігійних громад. Жоден християнин, який ще володіє своєю вірою, своїм розумом і почуттями, не зможе побачити в цьому волю Божу", - сказав Штайнмаєр.

Метаморфоза президента Німеччини особливо разюча на тлі аморфності позиції очільника уряду ФРН Олафа Шольца. Здавалося б, і він подолав свій Рубікон, підтримавши днями у Празі кандидатський статус та майбутнє членство у Європейському Союзі для України, Молдови й, можливо, Грузії, а також для шести країн західних Балкан. Він також визнав, що узалежнення Європи від російських енергоносіїв було помилкою і висміяв маячню Путіна про "імперіалізм НАТО". Однак буквально вчора "ліверна ковбаса" убила ілюзію свого "преображення", розповівши, що й надалі буде телефоном спілкуватися з Путіним. Бо, бачте, без примирення "війна триватиме вічно".

Війна триватиме вічно тоді, коли світ перестане вслухатися в ахінею кремлівського "вождя" та зграї воєнних злочинців з його оточення. Війна триватиме доти, доки Шольц і Макрон братимуть до уваги "мирні ініціативи Москви", і сподіватися на те, що "крокодил" насититься українською кров'ю.

Це – аж ніяк не одкровення, це істина, яку українці втямили сотні літ тому, а європейці щойно після 24 лютого пересилили себе і нарешті розплющили очі. І якщо хтось думає, що це елемент антиросійської пропаганди, то, як аргумент, може прочитати головного рабина України Моше Асмана: "Не треба пояснювати, що правда знаходиться саме тут".

На тлі таких авторитетних заяв Штайнмаєра, геть незрозумілою видається позиція Банкової у ставленні до РПЦ. Я не сумніваюся, що вона є, попри могильну тишу з цього питання, яку тримає і Зеленський, і його радники-порадники. Але дивні махінації довкола петиції про заборону Московського патріархату, яка (попри масові настрої українців!) не набрала потрібної кількості голосів, свідчать, що позиція таки є.

І не тільки позиція, а відвертий непотизм, очевидний, судячи з кількох недавніх фактів. До прикладу, зустрічі очільника УПЦ Онуфрія з… російськими військовополоненими в Україні. Ок, було б зрозуміло, якби ієрарх приїхав у табір для бранців на Західній Україні. Але вони відвідали його у Києво-Печерській лаврі. Питання: хто організував зустріч, чи супроводжував полонених конвой Нацгвардії (коштом платників податків), чи передбачено такі екскурсії протоколами та розпорядженнями мін'юсту чи міноборони (у чиєму підпорядкуванні перебувають табори для утримання полонених, досі не зрозуміло). Тобто знайшовся покровитель, який не тільки влаштував "паломництво", але й забезпечив надійний ескорт учорашніх убивць і гвалтівників до київської святині.

Погодьтеся, на тлі Оленівської трагедії екскурсійна поїздка росіян виглядає блюзнірством.

Та ж ситуація з недавньою прощею до Почаєва. Про молодиків (читай – "бойовиків") у шерегах богомольних бабусь, які так і не дійшли до мети, розсіявшись дорогою, не волало, мабуть, лише каміння на битому шляху. А ось з дозволами на велелюдну хресну ходу в умовах воєнного стану і ракетних обстрілів Росії, — взагалі детектив. Виявляється, що жодна Хмельницька ОВА не давала такого документа, і лише зараз тамтешні обласні депутати вирішили дізнатися, хто ж насправді патронував паломників. А їхні богобоязливі провідники втюхували допитливим "тінь істини". 

Але, як на мене, ситуація очевидна: без сприяння високопоставлених вірян онуфріївської конфесії не обійшлося. Тих, хто тримається Московського патріархату, як реп'ях кожуха, але не через щиру віру, а тому, що заробляє на ньому криваві гроші. Тих, хто розуміє, що заборона УПЦ-МП впаде ще один плацдарм кремля в Україні. Тих, хто, як може, впирається утвердженню канонічної Православної церкви України під омофором Вселенського патріарха, влаштовуючи провокації, юридичний супровід свавіллю московських батюшок на освоєних ними "пріходах".

Рано чи пізно Банковій доведеться реагувати. Але "рано чи пізно" – часовий лаг, упродовж якого путінські бандити у рясах можуть накоїти чимало біди й злочинів. Користуючись мовчанкою та інфантильністю влади.

Пора нарешті "навчитись плавно читать Книгу божої волі!" (Іван Франко. "Мойсей").

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.