При будівництві підземної скарбниці каменярів замурували: таємниці й легенди занедбаного Пнівського замку

"Еспресо.Захід" розповість про цікаву історію й давні легенди Пнівського замку, який, попри свою занедбаність, досі вабить туристів та любителів історії. 

Про що у статті:

• Виникнення Пнівського замку
• Особливості будівлі замку
• Воєнна історія фортеці й занепад замку
• Сучасний стан твердині
• Легенди Пнівського замку

Виникнення Пнівського замку

Фото: Вікіпедія

На сьогодні село Пнів фактично є околицею міста Надвірна, адже розташоване всього за 1 км від нього. Саме між селом і містом на пласкому пагорбі, що колись був правим берегом річки Чорна Бистриця, в другій половині XVI століття збудували величезний замок у формі неправильного п’ятикутника з вежами по кутах і товщиною стін до 1,8 м. До виникнення Станиславівської фортеці у другій половині XVIІ століття Пнівський замок був найбільшою твердинею на всьому Прикарпатті!

Читайте також: Підземні тунелі з’єднували з Галичем: таємнича історія й легенди Станиславівської фортеці

Та чому саме тут шляхтичі збудували такий великий замок? У середині XIV століття Галицько-Волинська держава остаточно зникла і стала частиною Польського королівства. Польська шляхта вбачала в українських землях можливість швидкого збагачення, однак була проблема. Як змусити місцеве православне населення слухатися католицьких панів? Селянські повстання стали звичним явищем, а татари з турками почали промишляти не гірше за монголів, які до того спустошили Галичину та прилеглі регіони. Відповідно, поляки почали виділяти кошти на зведення великих твердинь, щоб захистити себе від селян, а селян – від татар.

У кінці XIV ст. польський князь Володислав Опольський за "відданість польській короні та вірну службу" надав привілей на володіння значною частиною Покуття аж до берегів Чорної Бистриці магнатському роду Куропатва, що мав угорське походження. Для зміцнення своєї влади в краї, обравши вигідне географічне розміщення в центрі Прикарпаття, де пролягав торговельний шлях уздовж Страгори, цей дворянський рід почав зводити свій замок, який збудували близько 450 тому. Точної дати завершення будівництва немає.

Окрім захисту, замок слугував також митним постом. Інтенсивна торгівля тривала з Угорщини вздовж Закарпаття через Пнів і далі до Галича, Львова та Кракова. А де митниця, там і гроші. Так до цих місцин почали прибувати нові люди – від ремісників до селян, які таким чином заснували місто Надвірна (всім не було місця в замку, тому селилися надворі, за фортецею, там була "надвірна челядь" шляхти).

Особливості будівлі замку

Фото: castles.com.ua

На жаль, не збереглися відомості, хто був архітектором твердині. Точно відомо, що першим власником замку був Павло Куропатва, чий рід і відповідав за зведення фортеці.

Пнівський замок будували з великих тесаних брил карпатського гірського сірого каменю руками місцевих селян. На внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу.

По кутах фортеці були розміщені п'ять сторожових веж з бійницями: в'їзна і чотири кутові (східна − кругла, північна і південна − шестигранні, західна – напівкругла). Бійниці, які були розміщені не лише у баштах, а й у стінах, давали можливість обстрілювати ворога з усіх сторін.

Фото: castles.com.ua

В'їзд до твердині здійснювали через підіймальний міст, що був перекинутий через штучно викопаний рів, який тягнувся вздовж всієї південної стіни. А зі сходу обороноздатність замку забезпечувалася глибоким яром, на дні якого протікав потік річки.

Найбільш уразливий і незахищений замок був із півночі але, не зважаючи на це, на той час він був одним з найбільш укріплених і пристосованих до довготривалої облоги. Воєнна історія замку є підтвердженням цього.

Воєнна історія фортеці й занепад замку

Фото: Вікіпедія

Через посилення кріпосного гніту та соціальні утиски селянські повстання, а згодом і козацькі, стали головним болем польської влади. З кінця XVI століття вони періодично спалахували по всій території сучасної України. Прикарпаття не було винятком. Тут поширився рух опришків – партизанських ватаг, які ховалися в лісах і здійснювали раптові напади. Саме опришки і вчинили перший успішний напад на Пнівський замок.

У 1621 році, не без допомоги незадоволених селян і дворових слуг, невеликий загін ватажка опришків Гриня Кардаша зміг блискавично захопити замок, частково зруйнувати та швидко полишити його. Хоча в підсумку ця військова операція для сорока восьми її учасників закінчилася трагічно – польські феодали швидко організували погоню, схопили їх, катували та стратили. За наступні дві сотні років опришки неодноразово орудували поблизу Пнівського замку, навіть славнозвісний Олекса Довбуш теж тут промишляв.

Тож після погрому, вчиненого ватагою Кардаша, в подальші роки фортецю було частково перебудовано і зміцнено. Це допомогло восени 1648 року відбити двотижневу облогу козаків Богдана Хмельницького під проводом Максима Кривоноса, коли розпочалася національно-визвольна війна українців проти поляків. Хоча козацькі війська й залишили свій відбиток на стінах фортеці. Тому в 1668 році Пйотр Куропатва для відновлення замку отримав 1000 злотих за рішенням сеймику шляхти Галицької землі.

Згодом, у 1676 році, численній турецькій армії також не вдалося здобути замок. Напад тоді виявився особливо руйнівним, адже впало 13 польських замків, тисячі людей потрапили у неволю, а на місці багатьох містечок і сіл залишилися самі згарища. І хоча турки сильно пошкодили стіни, але ні штурмом, ні довготривалою облогою замком заволодіти так і не змогли. Після їх відходу його знову відбудували.

Фото: castles.com.ua

XVIII століття було часом поступово занепаду Речі Посполитої. Торгівля скорочувалася, Російська та Австрійська імперії посилювалися, а поляки нічого не могли з цим зробити. Замок втрачав своє оборонне значення і щороку його нові власники (у 1745 році замок придбала родина магнатів Сенявських, пізніше – Цетнерів) все менше виділяли на нього коштів і приділяли йому мало уваги. Наприкінці XVIII століття, коли Галичина стала частиною Австрійської імперії і замок увже не був прикордонною територією, він був покинутий і поступово почав руйнуватися.

Жителі навколишніх сіл почали розбирати фортецю для будівництва будинків і броварень. І хоч у 1887 році замок перейшов у власність віденських бізнесменів, а потім до державної скарбниці Австро-Угорщини, це не допомогло йому встояти перед руйнівним впливом часу. Від повного руйнування фортецю врятували великі й важкі брили тесаного каменю, адже не знайшлося багато охочих спробувати їх перевезти.

У будь-якому разі, замок зміг пережити дві світові війни, а в радянські часи його почали охороняти як пам'ятку архітектури національного значення. Цей статус досі закріплений за фортецею.

Сучасний стан твердині

Фото: castles.com.ua

Попри довгі роки занепаду, до нашого часу замок усе ж відносно непогано зберігся. Найкраще – північна стіна, яка не втратила своєї цілісності й первісної висоти. Зберігся навіть тиньк (штукатурка), якому сотні років, що є і на круглій вежі, яка сполучає північну і східну стіни. Башта була високою і кількаярусновою. Перекриття між ярусами виконані з дерева. У стінах вежі є спеціальні місця, куди вкладали і кріпили колоди. Є також залишки самих колод.

У доброму стані і східна частина замку. Викладена вона не тільки з каменю, а й із червоної цегли, яку використовували при перебудовах. Східна стіна дає найчіткіше уявлення про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та довколишньої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня. А це значить, що всередині замку існувала прихована від ворожого ока підземна система приміщень.

Інші стіни і вежі збереглися значно гірше і в багатьох місцях потріскалися, розсунулися або ж і зовсім розсипалися.

До речі, у стінах мурів і особливо веж є велика кількість каналів, розміщених у товщі кам'яного мурування, якими проходив дим. Таким способом у часи середньовіччя обігрівали приміщення, адже замок виконував і житлові функції

Стосовно в’їзної вежі, то вона сильно пошкоджена, але арка воріт уціліла. На фасаді в'їзної вежі навіть збереглись ніші для моста та підіймальних ланцюгів.

Цікаво, що збереглися і численні підземні переходи, які досі потребують археологічного дослідження.

Фото: Вікіпедія

З 2004 року на території Пнівського замку проводиться реконструкція. У 2010 році місцева річка Підзамче підмила схил і східна вежа обвалилась. Тому одним з напрямів реконструкції є укріплення схилів пагорбів, щоб ця історія не повторилась.

Уже багато років місцева влада говорить, що в перспективі твердиня може стати перлиною Прикарпаття, місцем туризму та вивчення історії.

У 2018 році було виграно грант ЄС на реконструкцію Пнівського замку, хоча вже через два роки влада запропонувала новий проєкт реконструкції. У 2021 році Пнівський замок подали на європейський грантовий проєкт. Цим проєктом передбачено реставраційні роботи у фортеці Пнів і фортеці Ардуд, що в Румунії. Наразі тривають підготовчі роботи. Можливо, після перемоги у війні з росіянами завдяки коштам ЄС цей замок вдасться відродити і він стане популярним місцем туризму.

Зараз для популяризації замку тут відбуваються історичні реконструкції лицарських боїв та покази життя середньовічного міста.

Легенди Пнівського замку

Фото: Вікіпедія

Звісно, кожен давній замок зберігає свої секрети та легенди. Подейкують, що в одній із кімнат Пнівського замку проводили катування. Її немає на загальному плануванні, але коли її відкрили археологи, то почули звідти звуки стогонів! Місцеві мольфари припустили, що це можуть бути кати, які проводили екзекуції, а тепер не можуть знайти місця у потойбіччі і спокутують свої гріхи…

Краєзнавці розповідають ще таку історію. Одного разу група місцевих туристів влаштувала вечірній банкет серед руїн замку, а посеред ночі всі прокинулися від незрозумілого стуку з-під землі. Легенда каже, що князь Куропатв найняв свого часу групу з чотирьох каменярів, які прокопували під землею потаємну дорогу до скарбниці, а після завершення робіт були щедро нагороджені… правом бути замурованими в одному з підземних лабіринтів. І ніби дотепер їхні спроби достукатися догори чутно людям, які приходять помилуватися залишками Пнівського замку.

Також слід згадати, що під Пнівським замком існувала ціла система підземних ходів. Кажуть, один із них вів до вежі, що тепер розміщена на території парку в Надвірній. Існує легенда, що інший хід вів аж до аскетичного монастиря, який зветься Манявський скит. А він розташований аж за 12 км від замку. Інша легенда говорить про ще довший підземний шлях, який тягнувся до самої Станиславівської фортеці. А це майже 40 км відстані!

Читайте також: Найбільша фортеця Львівщини: таємниці та легенди занедбаного Старосільського замку