"Пластична хірургія – це не тільки про індустрію краси", – Дмитро Слоссер

Дмитро Слоссер – один із найкращих пластичних хірургів Східної Європи. Він уродженець Львова. Після завершення навчання у Львівському медичному університеті, навчався і працював в Ізраїлі, пройшов стажування у низці європейських країн, і до кінця 2013-го одинадцять років був провідним пластичним хірургом American Medical Center у Москві, водночас співпрацюючи з Американським медичним центром у Києві. 

Але у розпал Революції Гідності фахівець світового рівня повернувся в Україну. У Києві Дмитро Володимирович очолив відділення пластичної хірургії однієї з клінік. У 2014 році він першим на пострадянському просторі використав при операції окуляри Google Glass. А восени 2020-го став першим українським лікарем, відновивши дитині за допомогою реберних хрящів, вухо, якого не було в неї від народження. 

Найближчим часом Дмитро Слоссер приїде до Львова і має на меті долучитися до благодійного проєкту "Ти будеш жити, мамо!", який організовують у підтримку матерів, хворих на рак, які мають малих дітей. 

Пане Дмитре, "Ти будеш жити, мамо!" – це про допомогу матерям, які мають малих дітей і борються з раком. Ви готові їм допомогти як пластичний хірург? Тобто, якщо я правильно розумію, йдеться про реконструкцію грудей, які часто втрачають при цій хворобі?

Пластична хірургія – це не тільки про індустрію краси. Це також і про реконструкцію. У цілому світі пластичні хірурги допомагають, коли є вроджені вади у дітей та у випадку травм. 

Я проводжу частину операцій pro bono, тобто безкоштовно. Адже є категорія громадян, які потребують цього, але не мають можливості заплатити. Ми не можемо робити такі операції у великій кількості, тому що це потребує багато часу. Але я хочу залучити до такого руху якнайбільше лікарів різних профілів, моїх колег, зокрема у Львові. Наразі ми плануємо долучитися до ініціативи Уляни Оксенюк "Ти будеш жити, мамо!", доповнити її. Я хочу об’єднати колег, які готові, як і я, допомагати людям, котрі потребують цього і не мають достатньо грошей на дорогі операції. Хочу зробити навіть такий спільний графік для нас, організувати постійні консультації. Такі консультації можуть бути абсолютно безкоштовні, а от щодо операцій – все залежить від складності. Бувають такі операції, що на цілий день. І другий момент – собівартість. Я то можу зробити безкоштовно, але анестезіологу чи медсестрі, які отримують малу зарплату, потрібно, мабуть, буде заплатити. Крім того, є витратні матеріали. Та це невеликі гроші, порівняно з повною вартістю операції. 

Але далі я хочу розширити цю ініціативу. До 1939 року у Львові було дуже багато професійних товариств, зокрема і лікарських, хірургічних. Вони якраз займалися такими благодійними справами. Я був днями у Міністерстві охорони здоров’я України, заручився підтримкою, щоб створити таке благодійне фахове товариство або братство у Львові. Спочатку тут, а потім розширити його діяльність на всю Україну, заприятелювати з подібними, які вже є в різних містах.  Я знаю хірургів, які в інших областях виконують безкоштовно операції. Хотілося б про них розповісти, об’єднати їх. Ми заснували премію Stella International Beauty Awards, якою нагороджуємо представників індустрії краси у різних напрямах. Минулого року у нас не було нагородження – через карантин. А позаминулого ми нагородили наших львівських колег, які якраз мають таку програму: залучають німецького лікаря, який приїздить і виконує у Львові безкоштовні операції для діточок. 

Але я хочу, щоб у нас таке діяло на постійній основі, щоб ми знали таких українських лікарів, щоб ми ними пишалися. І це мають бути лікарі різних профілів, не тільки хірурги. Офтальмологи можуть допомагати дітям. Я хотів би, щоб ми говорили та  допомагали і матерям, які хворіють раком і мають малих дітей, і також діточкам. 

Але найперше мені йдеться про профілактику. У нас діагностика, на жаль, надто пізня, потім вже зарадити важко. Проводити безкоштовні діагностичні дні чи тижні, до яких залучити якнайбільше державних і приватних клінік коштує невеликих грошей. На ранніх етапах лікування є найбільш ефективним. Бо коли все запущено, коли пізно виявлено хворобу, ти робиш, робиш, робиш операції, але нічого не допомагає вже. Тому я хочу, щоб одним із найважливіших напрямів роботи такого товариства були постійні безкоштовні діагностичні дні, ми мусимо виробити в суспільстві таку культуру – регулярно перевіряти груди. У нас нема такої культури. Закордоном навіть гінекологи мусять перевіряти груди під час кожного рутинного обстеження. У нас просто це мало хто робить. Треба говорити, нагадувати.

Що Вам потрібно буде для того, щоб у Львові проводити операції з відновлення грудей?

Якщо говорити про реконструкцію молочної залози, ми, по-перше, маємо знайти у Львові клініку пластичної хірургії, на базі якої будемо оперувати. По-друге, обрати варіант. Їх є два: ставити імпланти молочної залози, але вони не дешеві. Можна говорити з компаніями-постачальниками про знижку, але це таки доволі витратні матеріали. Другий варіант – формувати з власних тканин, але ця операція тривала в часі. 

Тому я повторюся: найперше має бути культура регулярних обстежень, що дозволить робити ранню діагностику. Раніше статистика говорила, що одна жінка з дев’яти може впродовж життя хворіти раком, а тепер цей показник вже є набагато вищим. 

Ви керували навчальною частиною кафедри пластичної та реконструктивної хірургії, естетичної медицини та клітинних технологій при Російському Державному Медичному Університеті, брали участь у телешоу на провідних каналах, були дуже відомим. Але Ваше повернення в Україну сталося якраз у розпал Майдану. Це просто так вийшло? Чи, все-таки, не випадково?

Я не випадково повернувся з Москви у розпал Майдану. У мене не було російського громадянства. І кожного року я отримував дозвіл на роботу. Але коли в Україні відбувався Майдан, я зрозумів, що мені там дуже важко говорити з людьми, бо в них інше сприйняття. Ти там їдеш у метро, слухаєш ті їхні патріотичні пісні і відчуваєш просто, що народ зомбують і ситуація неправильна. Тому, коли твої сусіди, знайомі, друзі починають висловлювати свої, так би мовити, бачення політичні, то ти відчуваєш, що тобі некомфортно. В мене батьки у Львові, всі там знали, що я закінчив Львівський медичний інститут, багато друзів розуміли, що в мене ставлення до політики патріотичне, а не таке... не байдуже. Тому я вирішив і просто зібрався одного разу. Трохи забрало часу – перевезти речі. У мене ж там і будинок є побудований. Але я все це кинув. Після Майдану, здається, у 2015 році був – ще решту речей забирав, і більше не був.

А потім Ви оперували українських військових, які отримали поранення на фронті. В одній із розмов на телебаченні кажете, що реконструювати - найцікавіше, що є у Вашій професії. Досі маєте пацієнтів-військових?

Ми робили операції для військових відразу на початку війни. Зараз вже менше. Там просто підпорядкування… Вони, ніби, всі під Міністерством оборони, і це трохи складно. Коли рани свіжі, хлопців везуть до профільних шпиталів, найперше у Дніпро. У мене багато колег працюють з ветеранами у Дніпрі, бо це ближче до фронту, і тому саме туди везуть хлопців, яким часто потрібна серйозна реконструктивна хірургія. Дуже багато таких операцій, які потребують мікрохірургії та реконструкції, проводить там мій колега, професор Сергій Слєсаренко. Він має за це державні нагороди.

Але звернення до мене були, і ми оперували. І зараз, якщо комусь щось треба поправити, ми з радістю допоможемо. Я постійно кажу про це: якщо потрібно – звертайтеся, ми допоможемо.

Розмовляла Анна Герич

Фото з сайту Дмитра Слоссера