Передвісник ЗУНР. Хроніки Листопадового чину

Про цей день в історії України та Львова розповідає "Еспресо.Захід". 

Що передувало

Відчувши наближення краху, імператор Австро-Угорщини Карл I маніфестом від 16 жовтня 1918 року закликав народи імперії створити власні державні утворення та увійти до оновленої Австро-Угорської монархії. На уламках імперії, яка зазнала поразку у Першій світовій війні, поляки, чехи та словаки проголосили національні держави.

18–19 жовтня у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту й українських членів галицького та буковинського сеймів. До участі у нараді були запрошені по три представники від основних політичних партій Галичини і Буковини, вище греко-католицьке духовенство. На цих зборах було обрано Українську Національну Раду, яка стала представницьким органом українського народу в Австро–Угорщині.

Тим часом влада новопроголошеної Польщі заявила про включення Галичини до складу своєї держави. Захопити владу в краї мала спеціально створена Польська ліквідаційна комісія. Для цього її представники 1 листопада мали приїхати до Львова.

"Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки", – емоційно виголосив Дмитро Вітовський під час засідання Української Національної Ради та Військового Комітету увечері 31 жовтня.

Він переконав зібрання перебрати владу в місті на себе негайно, не чекаючи приїзду ліквідаційної комісії.

Читайте також: Як відроджувалась українська армія: 109 років тому було створено Легіон Українських січових стрільців

Листопадовий чин

Початок Листопадового чину припав на 4 годину ранку 1 листопада. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1400 вояків, зайняли основні стратегічні об’єкти міста: ратушу, пошту, австрійські військові казарми, залізничний вокзал.  Уже на ранок у місті з’явилися українські патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках. А над ратушею підняли синьо-жовтий прапор.

Голова Військового Комітету Дмитро Вітовський рапортував голові Української Національної Ради Костю Левицькому про зайняття Львова без жодних людських втрат. Того ж дня Дмитро Вітовський відрапортував про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНР. 

Майже безкровно українська влада була встановлена на всіх українських теренах, відбувався перехід влади від австрійців до українців і в інших населених пунктах краю: підрозділи УСС зайняли Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль, Золочів, Сокаль, Жовкву, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав, Дрогобич та інші міста. У деяких містах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих мешканців.

Того ж таки дня Українська Народна Рада розповсюдила таке звернення:

"Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави. Дальші зарядження видадуть цивільні і військові органи Української Національної Ради. Взивається населення до супокою і послуху сим зарядженням. Під сею умовою безперечність публичного порядку, життя й маєтку, як також заосмотрення в поживу вповні запоручається".

Фактично ці події та здобутки й стали головним передвісником проголошення ЗУНР. Бо вже менш ніж за два тижні Українська Національна Рада проголосила Західну Україну незалежною державою – Західноукраїнською Народною Республікою. Був створений Тимчасовий основний закон ЗУНР, який ухвалили 13 листопада 1918 року. Він передбачав наявність всіх необхідних атрибутів державності: кордони, назву, принципи народного суверенітету, символіку.