Палац Лянцкоронських у Струсові: маєток, який майже 200 років тому входив до визначних об’єктів Галичини та Волині

Розташоване за неповних 30 км від обласного центру неподалік траси Тернопіль-Івано-Франківськ, воно привертає увагу  не лише давньою печерною церквою, над якою у 1774 році збудували барокову каплицю, зведеним 1903 року неоготичним костелом Святого Антонія, будівлею синагоги та єврейським цвинтарем, а й палацом, який називають пам'яткою архітектури епохи класицизму.

"Еспресо.Захід" розповість  історію цього маєтку

Коротка вісниця старовини

фото: Вікіпедія (Микола Василечко)

Першу письмову згадку про Струсів пов’язують з 1434 роком. Правда, в тогочасних документах воно фігурує як Підбогородиче (Підбогородичин) у власності Яна ( Януша) з Ориніна. Також це село називали Підбугорище, Підгородиче, Підгородище. Ян з Ориніна був вихідцем із давнього литовсько-руського роду Кердейовичів та братом подільського воєводи та львівського каштеляна Грицька Кердейовича, який став ключовою фігурою у приєднанні Поділля до Польщі.

Сучасну назву села пов’язують з прізвищем нових власників - родом Струсів, які володіли цими землями протягом понад 100 років (з початку XVI ст. по 1627 р.). У XVII столітті каштелян Миколай Струсь збудував замок в урочищі Чортова Дебра, а також обніс Струсів оборонним муром. Напевно, тоді ж місто отримало свою символіку — герб Корчак (родовий герб Струсів). З північно-західного боку були в’їзні ворота і корчма, хазяїн якої збирав мито за в’їзд. В льохах корчми, окрім харчів, зберігався чималий запас стрільного пороху на випадок ворожого нападу. 

Замок в Струсові зведено в 1610 році. Принаймі цього року з'являється перша згадка про нього. Пов'язана вона із присвоєнням Струсову королем Казимиром ІІІ привілею, який посприяв розвитку торгівлі і ремесла в майбутньому місті. Іншими словами - власник Струсова - галицький воєвода Микола Струсь, отримав право проводити в Струсові два ярмарки на рік та кожного вівторка торгів, які давали можливість швидкого розвитку нової резиденції роду Струсів.

Містечко Струсів на поштівці в 1930 рр., фото: Терен

У 1610 році власник містечка Микола Струсь отримав від короля Казимира ІІІ привілей на два ярмарки на рік та щовівторка на торги, що давало можливість швидкого розвитку Струсова. Місцеві ремісники почали об'єднуватися. А на нараді 11 липня 1745 року всі ремісники ( зокрема - столярі, римарі, слюсарі, колодії, гончарі, кітлярі, ковалі) об’єдналися в один цех згідно з наданими їм белзьким воєводою Станіславом Потоцьким, привілеєм. А два роки згодом затвердили свій статут.  Станіслав Ревера Потоцький тримав Струсів у 1640 році як придане своєї дружини, внучки Миколи Струся Зофії.  

До речі, в другій половині 16 ст. - на початку 17 ст. Східна Галичина отримала найбільшу кількість прав на Магдебурію. Надання її галицьким містам мало на меті зміцнити зовнішні кордони Речі Посполитої. Адже міста-замки, які користувалися Магдебургським правом, ставали однією з найголовніших ланок оборони.

Нащадок Стансілава Ревери Потоцького Станіслав Щесний Потоцький у 1780р продав Струсів Лянцкоронським. Від бездітних Лянцкоронських містечко відійшло разом із кількома фільварками до Володимира Баворовського, який продав їх наприкінці XIX ст. Йозефу Голуховському. Останніми власниками до 1939 року були його донька Марія та її чоловік Петро Дунін-Борковський.

Свідок історії та людських думок

фото: Відкриті джерела

Цей двоповерховий палацовий комплекс з двома фасадами у стилі класицизму у XVIII  ст. збудувала родина Лянцкоронських. Історики стверджують, що до входу вела каштанова алея, а перед бічною терасою на газоні був сонячний годинник. З тильної сторони палацу, теж був газон, а липовий гайочок вів до річки Серет, яка огортала парк. Через річку був місток, яким можна було потрапити просто до оранжереї. В часі вона була перебудована так, щоб можна було давати в ній театральні вистави.

Центральний фасад палацу має шість колон, які тримають трикутний фронтон. Інший фасад - парковий – цікавіший. Через рельєф місцевості складається враження, що він знаходиться на підвищенні. Найбільшою його окрасою є балюстрада, яка, на жаль, невпинно руйнується. Цікаво, що у стіні цього переходу між палацом і кухнею існували масивні двері: господар міг заїхати бричкою майже до своїх покоїв. 

У палаці було 36 приміщень. В центральній частині першого поверху знаходилася велика зала-салон. Парадні сходи прикрашали поручні з бронзи. В обидві сторони від центральної зали були кімнати. В правому крилі палацу містилася родинна каплиця.

Палац мав опалення через систему прокладених в стінах труб, якими циркулювало гаряче повітря, від камінів та оздоблених декором грубок. Віконні та дверні рами, самі двері, та геть усі меблі були виготовлені з червоного ясеня.

У часи, коли палацом володіли Голуховські (зокрема син впливового політика в Австро-Угорській імперії, що брав активну участь у підготовці закону про скасування панщини, проводив політику на впровадження навчання в школах українською та польською мовами й поступового витіснення німецької мови з органів місцевого управління, активно сприяв створенню Львівської Політехніки та Академії мистецтв у Кракові), інтер’єр палацу зазнав великих змін. Були перебудовані кімнати, зали прикрасили кришталеві люстри та великі канделябри ( подекуди до 2 метрів), що стояли на підлозі. Один з парадних залів палацу облаштували в стилі Людовіка XV. Стіни кімнат оббили матерією. Кожна кімната мала інших колір інтер’єру. Стелі кімнат прикрасили ліпниною. Вся ця краса зникли під час Першої світової війни.

фото: Мандрівка Старим Кордоном

                                                                                                                                                                                             Струсів на поч. ХХ ст.

Як пише знаний тернопільський краєзнавець Андрій Капуста, у 1849 та 1864 рр. струсівський палацово-парковий комплекс був зазначений у переліку визначних об’єктів Галичини та Волині, які перераховувались в географічно-статистичних довідниках та описах krolestwa Galicyi i Lodomeryi, а в 1929 році Струсів із палацом та парком став частиною багатоденного автомобільного краєзнавчо-оглядового маршруту теренами Галичини.

Сумне сьогодні

фото: фб-сторінка Modal

Радянська окупація заходу України в 1939 році змінила статус садиби у Струсові: із представницької парадної резиденції палац перетворився спершу в районний осередок влади, а згодом у лікувальний корпус Струсівської школи-інтернату санаторного типу. На початку 1950-х палац пережив внутрішню перебудову, остаточно втративши останні ознаки своєї розкоші. 

Сьогодні будівля палацу пустує. Як стверджує на своїй фб-сторінці Андрій Капуста, станом на 2025 рік з інтер’єру палацу практично нічого не залишилось. Лише в кількох кімнатах на стелі та частково на стінах можна побачити стару псевдобарокову ліпнину. У двох приміщеннях вцілів автентичний паркет різного візерунку. Зараз, в аварійному стані знаходяться парковий фасад і фронтон парадного фасаду, в окремих місцях обвалилися підвальні склепіння та міжповерхові перекриття, під дією опадів осипається тиньк на зовнішніх стінах будівлі та з’явились силові тріщини. "Якщо не розпочнеться консервація пам’ятки архітектури місцевого значення, то незабаром в Струсові з’являться "мальовничі" руїни", - зазначає дослідник.