Про це повідомляє Локальна історія, передає "Еспресо.Захід".
У повідомленні йдеться, що все своє життя вчений самовіддано працював на нині української народознавчої науки. Його монографії ("Шляхи сполучення і транспортні засоби в Українських Карпатах другої половини XIX – поч. XX ст." (1993), "Генезис тваринного запрягу в Україні (Культурно-історична проблема)" (2003), Народознавчі студії в Науковому товаристві імені Шевченка (1895-2020) (2022), "Філарет Колесса і Наукове товариство імені Шевченка у Львові" (2023)), навчальні посібники ("Методика польового етнографічного дослідження" (2008), "Історія народної культури українців" (2014)) та численні статті з різних проблем етнології, історії, археології, фольклористики, лінгвістики й історіографії заслужено здобули професорові Глушку авторитет одного з провідних українських етнологів.
1994 року Михайло Степанович очолив експедицію до Чорнобильської зони, з якої розпочалися щорічні історико-етнографічні дослідження радіоактивно забрудненого Полісся. Загалом він організував, керував та брав участь у більш ніж тридцяти історико-етнографічних експедиціях, під час яких було досліджено Бойківщину, Гуцульщину, Лемківщину, Надсяння, Опілля, Покуття, Поділля, Волинь, Середнє Подніпров’я, Західне Полісся та інші етнографічні райони України.
Читайте також: Львівська облрада реорганізувала найдавнішу аптеку-музей у центрі Львова
Зібрав майже півтора тисячі українських народних пісень, десятки казок, легенд, переказів і народних оповідань, сотні прислів’їв і приказок тощо, які і досі не опубліковані.
"Михайло Глушко був добрим приятелем “Локальної історії", він автор низки статей до нашого журналу, зокрема післямови до виданого зовсім недавно "Різдвяного співаника". Професор був сповненим нових планів та наукових проектів, які вже на жаль не реалізувати", - пишуть у Локальній історії.