Мав бронь, але пішов на фронт: історія Вітька, який у 51 став піхотинцем 128-ї закарпатської бригади

Історію бійця розповіли на фейсбук-сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, передає Еспресо.Захід.

З початком повномасштабної війни він не залишився осторонь, допомагав фронту тим, що вмів найкраще.

Допомога фронту

"Спочатку я ремонтував автівки для знайомих, а з 2022 року почав їздити на фронт як волонтер. Ми з друзями готували машини, які купували за донати українців, і приганяли їх хлопцям у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду", – згадує чоловік.

Разом із друзями вони відновлювали техніку. Кожна машина проходила через руки майстрів, ставала надійнішою і витривалішою перед тим, як вирушити на передову, наголошують у бригаді.

За цей період вдалося передати на фронт понад півтора десятка автомобілів.

"У мене вдома гараж. Я робив ходову частину, інші хлопці фарбували, допомагали хто чим міг. Це була спільна справа для наших, бо це Закарпатська бригада, там служать земляки", – розповідає Віталій.

Кожна поїздка на фронт змінювала його. Те, що раніше здавалося далеким, ставало реальністю. І з часом прийшло розуміння: допомагати вже недостатньо.

У 2025 році, попри можливість залишитися в тилу, він приймає інше рішення: "Я мав бронь, але вирішив іти служити. Пішов саме в 128-му бригаду, бо добре її знаю і маю там друзів".

Перше поранення

Віталій пройшов базову військову підготовку і став стрільцем. Змінив цивільний одяг на військову форму, інструменти на зброю, але головне залишилось незмінним, це відповідальність за своїх.

Після підготовки бойовий вихід і перше поранення. Реальність війни виявилась значно важчою, ніж можна уявити.

"Найважче – це дрони. Бувало, що по декілька днів не виходили з бліндажа, бо нас постійно "вели", – каже захисник.

Дні зливалися в один, постійна напруга, обмежений простір, очікування і небезпека, яка не зникає ні на хвилину. У таких умовах особливо цінується підтримка побратимів і прості речі: сон, тиша, можливість просто перевести подих.

Реабілітація 

Сьогодні Вітьок проходить реабілітацію після поранення. Попереду  відновлення і нові рішення.

"Після одужання буду думати, що робити далі. Але, напевно, повернуся до ремонту автомобілів", – зазначає військовий.

Бо навіть під час війни важливо мати справу, яка тримає, до якої хочеться повернутися.

"У мене є дві донечки. Це головне, заради чого я живу і рухаюсь далі", – запевняє Віталій.

• Нардеп Мар'ян Заблоцький збив 3 ворожі повітряні цілі завдяки дрону-перехоплювачу Sting