Перший генерал ЗСУ, який загинув на війні з росіянами: 10 років тому не стало Сергія Кульчицького

"Еспресо.Захід" розповість про життя й військовий шлях генерал-майора Сергія Кульчицького, який посмертно нагороджений званням Героя України.

Хто такий Сергій Кульчицький

Фото: Музей Гідності у Львові

Сергій Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в місті Веймарі. Зараз це Німеччина, а тоді – Німецька Демократична Республіка, де на той час проходив службу його батько Петро Кульчицький, радянський офіцер, виходець із села Чорнокінці Тернопільської області.

У 1967 році батька перевели до Далекосхідного військового округу, тому дитинство Сергія та його молодшого брата Ігоря минуло у військових містечках різних гарнізонів. Це й визначило його майбутню професію, бо Сергій Кульчицький із дитинства мріяв стати військовим, як і батько.

Цікаво, що у 1979 році, після закінчення 8 класу, Сергій Кульчицький без відома батьків подав документи в Уссурійське суворовське військове училище, куди вступив і яке закінчив у 1981 році. А вже 1985-го у званні лейтенанта закінчив з відзнакою Далекосхідне вище загальновійськове командне училище, де навчався у підрозділі, що готував офіцерів морської піхоти. Свою службу проводив за Полярним колом, у селище Печенга-І Мурманської області у званні командира десантно-штурмового взводу.

З 1989 по 1991 рік обіймав посаду заступника командира з тилу – начальника тилу, з 1991 по 1992 – начальника штабу – заступника командира 876-го ОДШБ 61-ї бригади морської піхоти.

Після розпаду СРСР Кульчицький переїхав із сім'єю до України в  Тернопіль, де розпочав службу в Національній гвардії України, а з січня 2000 року служив у внутрішніх військах МВС України.

До 2005-го він обіймав посаду заступника начальника штабу – начальника оперативного відділу управління МВС України в Івано-Франківській області. Наступні 5 років служив командиром 2-ї окремої Галицької бригади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України.

Між 2010 – 2012 роками був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України. З серпня 2012 року Кульчицький був начальником управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України (з березня 2014 року – Головного управління Національної гвардії України).

З 24 серпня 2013 року йому надане військове звання генерал-майора.

"Він завжди говорив: я народився не за кордоном, а на Тернопільщині. У нього це було в крові, в думках. Удома розмовляли українською мовою. Хоча все життя його батьки прослужили на Далекому Сході. Сергій чув українську мову, приїжджав у відпустку в Україну, кожні два роки вони прилітали з Далекого Сходу. Тато мама, Сергій і брат. Тут уся родина залишилася на Тернопільщині. Сергій любив цей край", – ділиться спогадами вдова Надія Кульчицька.

Участь в АТО та загибель Кульчицького

Навесні 2014 року, в умовах початку російської збройної агресії проти України, генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу, сформованого з активістів Самооборони Євромайдану, – 1-го резервного батальйону Національної гвардії.

Разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район проведення АТО. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв солдатську їжу, бувало, сам і готував. Генерала Кульчицького солдати просто називали "Батею", бо він для них справді був як батько.

29 травня близько 12:30 поблизу міста Слов'янськ, після розвантаження харчів на 4-й блокпост і проведення ротації особового складу, повертаючись із району гори Карачун, зазнав обстрілу з лісосмуги та був підбитий терористами з ПЗРК гелікоптер Мі-8МТ (борт "16") Національної гвардії України, на борту якого був генерал-майор Сергій Кульчицький. Він особисто виконував ці польоти, щоб мати змогу самому отримати інформацію від бійців і підтримати їх морально. На той момент пост був в оточенні ворога, не було змоги підвозити БК наземним шляхом.

Під час падіння вертольота вибухнули паливні баки. Загинули 12 людей: шість військовослужбовців Національної гвардії, включаючи двох членів екіпажу, та шість представників спецпідрозділу МВС України (колишній спецпідрозділ "Беркут "). Лише старший лейтенант, штурман екіпажу Олександр Макеєнко, залишився живим і в тяжкому стані був доправлений до лікарні до Харкова.

"Після зльоту (менше хвилини, мабуть, ми перебували у повітрі) пролунав вибух ― у нас влучили з ПЗРК. Ми були на гранично малих висотах, тому падіння відбулося майже відразу. На жаль, усі, крім мене, хто був на тому борту, загинули, включаючи Сергія Петровича Кульчицького ― екіпаж, хлопці охорони, супроводження, "Беркут", хлопці, яких ми взяли на ротацію", ― згадує Олександр Макеєнко.

Сергія Кульчицького поховали 31 травня 2014 року на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.

Кульчицький став першим українським генералом, загиблим під час війни на Донбасі.

Фото: Чортківська міська рада

Згодом батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, який генерал Кульчицький почав формувати із бійців Самооборони Майдану, надали почесне найменування "батальйон імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького".

У Дніпрі, Львові, Києві, Вишгороді та Кременчуку перейменовані вулиці на честь генерал-майора Сергія Кульчицького. Також на його честь відкрили декілька меморіальних таблиць і постаментів.