Ветеран Станіслав Зорій освідчився коханій на вершині Піп Іван Чорногірський

Історію кохання пари розповіли на фейсбук-сторінці "БІЛИЙ СЛОН Міжнародний науковий центр "Обсерваторія", передає "Еспресо.Захід".

"Він не просто піднявся на вершину – він пройшов шлях, який вимірюється не кілометрами, а витримкою. Станіслав Зорій, "Рефа" – випускник юридичного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, ветеран, спортсмен, майбутній магістр – зробив своє найособистіше зізнання серед хмар, біля Обсерваторії на горі, яка пам’ятає багато, але, здається, ніколи ще не чула таких слів", – йдеться в повідомленні.

Як пишуть Вікна з посиланням на Характер.медіа, обраницею ветерана стала Поліна Лев – волонтерка, яка до повномасштабного вторгнення водила людей у Чорнобильську зону і по підземках Києва, а після – їздила з гуманітаркою у деокуповані села. Станіслав Зорій – ветеран ССО, який отримав поранення під Бахмутом, втратив кінцівку і пройшов складну реабілітацію.

фото: "Вікна"

Випадкова зустріч на акції з підтримки військовополонених переросла у кохання

Їхня історія почалась із випадкової зустрічі на акції з підтримки військовополонених. А перше побачення привело не у ресторан, а на Марсове поле у Львові.

У родині Поліни волонтерство і служба давно переплетені. Мама у 2014-му пішла доброволицею у ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь). Батько долучився до війська у 2022-му і служить досі. Свого часу вони просто прийшли у військкомат.

Станіслав був поранений міною. Машина, яка евакуювала його та його побратима, також підірвалася на міні. Вижив лише Станіслав. Після почалася складна реабілітація. Понад 30 операцій. Інфекція в суглобі, ампутація, кілька етапів протезування, потім – ендопротез з титану.

На момент знайомства з Поліною він уже стояв на протезі, спирався на милицю. Проте місяці реабілітації й болю дали своє: чоловік боровся з депресивними думками, проте активним способом. В один з таких днів вийшов зі шпиталю в Києві й пішов на акцію підтримки військовополонених. Там і зустрів Поліну вперше. Поглянув їй в очі та привітався. Але все ж не підійшов. Цього разу.

У жовтні 2023 року Поліна вирішила провести день народження на самоті в горах. Прямого потяга з Києва до Ворохти не було – довелось їхати з пересадкою у Львові. Вона зробила сторіс: мовляв, буду ввечері у Львові, якщо хтось хоче на чай – пишіть. Став написав.

Тоді сів у машину і приїхав з Франківська, щоб зустріти її на вокзалі.

"Ми пішли на Марсове поле: до могили нареченого нашої спільної подруги. Посиділи, поговорили. Потім була комендантська година і Стас сказав: давай я тебе відвезу в Дземброню", – згадує Поліна.

Вона погодилася. Він посадив її за кермо – це вразило Поліну. "Коли чоловік на першій зустрічі садить тебе за кермо своєї машини — це довіра", – пригадує.

Вони їхали всю ніч – і пробули разом два наступні тижні. Після того були спільні Франківськ, Харків, Краматорськ, Київ. Поліна і Стас майже не розлучались.

Поліна cприймає протез Стаса як те, що робить його особливим. Це символ його боротьби. "Я закохалась у його дуже сильну особистість, у потенціал, у велике світле серце, – говорить Поліна і додає: – Його поранення – це його унікальність".

Читайте також: "Хочу пройти з тобою не лише цю смугу, а й усе життя": на Хмельниччині 21-річний курсант освідчився своїй дівчині під час навчань на полігоні