"Хочу, щоб мої троє дітей жили у вільній Україні": історія бойової медикині 102-ї бригади Надії Романюк з Франківська

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ, передає "Еспресо.Захід".

"Я не вважаю, що війна – це не жіноча справа. Кожен з нас може знайти у війську своє місце, і те, що він чи вона можуть робити, і чим допомагати. Особисто мене спонукало долучитись до війська те, що у мене троє дітей, і я хочу, щоб вони жили у вільній, незалежній та процвітаючій Україні", – каже військовослужбовиця.

До повномасштабного вторгнення жінка займалася приватним підприємництвом,

Для Надії рішення йти до війська було не випадковим – воно ґрунтувалося на глибокому відчутті відповідальності за майбутнє своїх дітей і своєї країни. Вона переконана, що кожен здатен бути корисним на фронті – незалежно від статі чи досвіду.

"З переважно чоловічим колективом у мене немає жодних претензій чи проблем. У нас досить гарний та дружній колектив. Я вважаю їх своєю сім'єю", – говорить бойова медикиня.

За час служби вона відчула справжнє побратимство і підтримку від своїх колег. Її ставлення до бойових товаришів – як до найрідніших людей, адже в умовах війни взаємна довіра й допомога мають вирішальне значення.

"Мій водій евакуаційного екіпажу – з Горлівки. Я з Івано-Франківська. Я вірю йому на 100%, я б йому довірила своє життя. Тому будь-які розмови про те, що є проблеми, коли служать люди з різних регіонів – це абсурд", – додає Надія.

Її приклад руйнує стереотипи про відмінності між регіонами. "У бою чи під час евакуації немає значення, звідки ти родом – важлива лише надійність і готовність прикрити одне одного", – йдеться у повідомленні.

фото: Сили територіальної оборони ЗСУ

Читайте також: Харківський контрнаступ: у 80-й бригаді нагадали, як у 2002 році ЗСУ прорвали фронт і звільнили Ізюм