Щороку в Україні та світі 18 квітня відзначають міжнародний день пам'яток і визначних місць. Цей день запровадили, щоб підвищити обізнаність у культурній спадщині задля збереження історії для наступних поколінь
"Еспресо.Захід" розповість про один з пам'ятних меморіалів, який невдовзі мали б споруди у Львові і який нещодавно дуже активно обговорювали в соцмережах – пам'ятник Євгенові Коновальцю.
Наприкінці березня переможцем конкурсу на створення пам'ятника Євгену Коновальцю у Львові став автор Дмитро Сорокевич з командою. Члени журі одностайно підтримали його проєкт.
Пам'ятний комплекс матиме вигляд не класичного пам'ятника в образі постаті, це буде меморіал-зброярня. Спорудять його на перетині вулиць Степана Бандери та Євгена Коновальця, біля університету "Львівська політехніка". Планують вилити з переплавленого металу – техніки та зброї російських окупантів, що теж має свій символізм.
Фото: скріншот з відео city-adm.lviv.ua
Як тільки фото і відеоматеріали загального вигляду історичного комплексу були оприлюднені, проєкт розкритикували. У соцмережах пам'ятник називали абсурдним і недолугим.
Пам'яткоохоронець Андрій Салюк обурився, що підтримка саме такого проєкту – це спосіб не мати у Львові пам'ятника Євгенові Коновальцю взагалі.
"Ще можна було б під землю заховати. І концептуально розказувати, що він діяв підпільно і конспіративно (сарказм). А якщо серйозно – то знайшли спосіб зробити так, щоб памʼятника Коновальцю у Львові не було", – писав Салюк.
Дехто вбачав у цьому символізм, бо пам'ятник нібито нагадує відкриту коробку цукерок, через які, власне, і загинув Євген Коновалець (Павло Судоплатов передав у Роттердамі Коновальцю вибухівку, замасковану під коробку цукерок, як подарунок "від друзів").
"У Львові постане памʼятник-пересторога тим, хто відкриває і хоче їсти з рук Судоплатова "львівські цукерки", хоча офіційно це називається "Памʼятник полковнику Євгену Коновальцю у Львові", – написав львівський священник-блогер Юстин Бойко.
Натомість є чимало відгуків, у яких львів'яни залишають слова підтримки.
"Це сучасно, мінімалістично, співрозмірно масштабу людини та історичного Львова, тобто не тоталітарно. Це зброярня, де в перспективі може рости дерево", – написала львівська екскурсоводка Тетяна Казанцева.
Відреагували на критику і в команді Replus bureau, яка створювала пам'ятний комплекс. Там написали пояснення щодо двох моментів, які непокоїли громадськість.
"Навколо пропозиції пам’ятного простору імені Євгена Коновальця вирішили, що потрібен зворотній зв’язок з містянами. Ми хотіли б відповісти на два важливі питання, які постали в дискусії: тема плагіату та інклюзивності нашої пропозиції.
Нам закидають, що проєкт дуже подібний на монумент жертвам Голокосту в Болоньї від SET Architects. Ми аргументовано пояснили нашу ідею монумента, з цього випливає, що така форма і простір – це не випадкове рішення. Також звернемо увагу на те, що схожих прикладів таких просторів у світі є безліч – з цим нам допомогли в коментарях. Це нормально, що є схожість. У той самий час, монументи таки відрізняються.
Питання інклюзивності монумента. Пропонований нами благоустрій містить багато пандусів, а також новий, безбар'єрний шлях, що веде до навчального закладу. Вигляд монумента ще пройде через дуже багато фільтрів, щоб стати таким, яким він буде втіленим у реальності", – зазначила команда творців проєкту.
"Еспресо.Захід" звернувся по коментар до одного з членів журі – ректора Львівської національної академії мистецтв, мистецтвознавця Василя Косіва. Він розповів, чому оцінювачі конкурсу були одностайними і чим особисто йому сподобався проєкт.
Фото: скриншот з відео city-adm.lviv.ua
"Проєкт був одним із небагатьох, а може, навіть і єдиним, у якого була доволі глибока метафора і символізм. Представили, звичайно, різні скульптурні й архітектурні твори, але тут промовила до всіх метафора порожньої зброярні, в яку людина заходить і бачить, що зброя розібрана – всі захищають Україну. Це з одного боку ілюстрація історії та доби Коновальця, а з іншого – актуальна метафора й сьогодні і ще, на жаль, вона буде актуальна довго", – пояснив Косів.
Фото: скриншот з відео city-adm.lviv.ua
Він додав, що журі дало рекомендацію автором проєкту додати до цієї композиції зображення Євгена Коновальця."Ми не вказували, як саме, бо це вже на розгляд творчого колективу. Але якщо це буде і портрет чи фігура, і сама метаформа – то це буде дуже сильне місце", – зазначив Косів.
У таких конкурсах, розповів мистецтвознавець, завдання журі полягає в тому, щоб вибрати, яка ідея найсильніша.
"Щодо кращого вираження метафори, то була ще рекомендація, щоб там була одна з гвинтівок. У такому сенсі зараз – "ось бери, вона тут для тебе, бери її і воюй".
Косів каже, що часто люди мають стереотип: якщо пам'ятник – то він має бути класичним. Але багато де у світі від цього вже відмовляються.
"Є можливість глибше мислити, щоб це не стало просто черговою постаттю людини, як багато інших", – підсумував мистецтвознавець.
Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев також зауважив, що меморіал Коновальцю доповнять його образом.
"Чи справді памʼятник Коновальцю, споруджений за проєктом переможців, обовʼязково не повинен містити буквального образу Євгена Коновальця? Ні, це не так! Вважаю, що важливо тут мати окрім памʼятника-метафори ще візуальний елемент, що передаватиме власне фізичний образ Коновальця", - сказав він.
Олена Василько – архітекторка, директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОВА, також була членом журі архітектурного конкурсу. Вона вважає, що на Львівщині дуже активне громадянське суспільство і є добрим знаком, що люди не стоять осторонь таких важливих питань.
Фото: скриншот з відео city-adm.lviv.ua
"Приємно, що містяни, громадськість не осторонь. Їм не байдуже, як саме будуть формуватися громадські простори. Це дуже високий маркер. Щодо самого проєкту, то територія, де буде пам'ятне місце, доволі складна. Там широка проїзна частина, складний рельєф, важливо, аби це був інклюзивний проєкт. Загалом було 13 проєктів, я підтримала саме цей. Він чітко вирізнявся ідеологічно-символічною структурою", – пояснила Олена Василько.Кожному пам'ятнику є своє місце, каже архітекторка, а на перетині вулиць Степана Бандери та Євгена Коновальця ситуація дає змогу встановити щось інше.
"Я не проти монументалізації у середовищі, але в цьому випадку є доречний цей проєкт. Звісно, людям більш звично сприймати класичні пам'ятники, але вони не змушують особливо замислюватись. А тут задум – увіковічити саму ідею, яку людина зароджувала. Варто пробувати нове й закладати нові сенси у формування простору", – додала Василько.
Традиційно перед спорудженням у Львові будь-яких пам'ятних місці, пам'ятників, чи меморіалів, завжди відбувається активна суспільна дискусія на предмет доцільності, відповідності, естетичності тощо. Так, для прикладу, з останніх чи не найбільш обговорюваних був пам'ятник на площі Євгена Маланюка Францу Ксаверу Моцарту. Встановлення цього пам'ятника називали не просто негативним явищем у житті Львові, а навіть культурологічною катастрофою.
Чимало галасу було також щодо пам'ятника ЗУНР. Їх у Львові, до слова, аж два. Сталося так тому, що Львівська міська рада і Львівська обласна державна адміністрація не могли дійти згоди, хто буде першим і найкращим у цій справі.
Якщо перший – скульптура золотого лева лізе по каменях, сподобався львів'янам, то другий – дві руки, що тягнуться догори і тримають тризуб, був зрозумілий не всім.
Ще раніше, у 2008 році, львів'ян обурив пам'ятник батькові мазохізму – Леопольду фон Захер-Мазоху. Тоді містяни не поділяли такого культурного новаторства. Пам'ятник мав у собі кілька таємниць, які й донині люблять розглядати чи мацати туристи: в кишенях вони шукають чоловічу гідність, а в лупу, яка вмонтована в скульптуру, можна розглянути еротичні картинки. Та навіть попри несхвалення й обурення духовенства та пам'яткоохоронців, Мазох має неабияку популярність.