Без базової стрілкової підготовки ви не зможете залишитися живим, - інструктор Олег Габрук

Про це йшлося у програмі Андрія Жолоба "Без броні" на FM "Галичина". 

Олеже, зараз твій зоряний час, розкажи про себе

По житті я, звичайний цивільний, інженер за освітою. Але починаючи з 2014 року наш світ змінився. І у 2018 році я для себе прийняв рішення, що моє цивільне життя не може бути просто цивільним.

Я став на шлях вивчення та участі в парамілітарній "двіжусі". І сьогодні я вже є інструктором зі стрілкової підготовки, з тактичної медицини. У 2023 році я почав готувати інструкторів.

Зібравши доволі велику команду, потужну команду, зміг перейти на наступний рівень, де я, як кажуть в ІТ-індустрії, став таким євангелістом, людиною, яка штовхає ідеї і намагається впровадити найкращі практики, такі речі, які точно працюють, вже напрацьовані іншими.

Це міняє не тільки набір навичок людини, але й свідомість, розуміння, відчуття, де ти є, і що ти можеш реально зробити. 

Скажи, будь ласка, зокрема, інструкторство зі стрілецької майстерності. До 2018 року ти взагалі зброю в руки брав? 

Я пробував себе дуже короткий період у стрілковій підготовці, саме спортивно. Мав деякі невеличкі успіхи, але не надавав тому перевагу у своєму житті. 

Тепер ти вже володієш кількома видами зброї. Чим можеш похвалитися і навчити інших?

Професійно ми можемо говорити про тактичну підготовку в роботі підготовки малих груп та робота з тактичною зброєю як АКА або АР-15, робота з високоточними калібрами 308 і вище та робота з оптичними приладами та комплексною підготовкою, яка буде охоплювати роботу в полі з маскуванням, тактичною медициною, переміщеннями і так далі.

Тобто, це може бути як і короткочасні відпрацювання, так і довгострокові, від двох діб, де люди будуть відчувати, розуміти, до чого вони повинні бути готовими. Простий приклад в моєму житті, коли я перший раз вийшов на нічне тренування, це було жах, як страшно. Коли прийшов ранок, я не міг зрозуміти, що мені було так страшно.

Як казав мій товариш, лякає невідомість. І коли люди проходять підготовку, чи  це тактичної медицини,чи це стрілкова підготовка або якісь польові тренування, це призводить до того, що людина не втрачає страх. Страх – це нормально, він потрібен людині в будь-яких умовах, особливо екстремальних.

Але зникає страх перед невідомістю. 

Знаєш, з 2018 року, дуже змінилася сама система бою, змінилося все. Наскільки зараз є ефект від стрілецької зброї. Наскільки підхід в рекрутів до вміння володіти стрілецькою зброєю є продуктивним? Чи не кажуть вони "нащо мені вчитися, якщо і так по мені буде летіти арта і дрони, в кого мені стріляти?"

Кажуть. Більше того, це можна почути і від чинних військових. У моєму розумінні, на моєму досвіді і в тому, що регулярно спілкуюся з військовими, зокрема з передової, треба розуміти, що є база. Окрім бази є специфіка.

Специфіка підготовки і роботи окремих підрозділів, окремих напрямків. Базова стрілкова підготовка, як і тактична медицина, це стовпи, на котрих стоїть все. Підготовка і життя військового.

Бо навіть ті самі марксмен-снайпери, які працюють на передовій, регулярно розказують, як вони працюють на коротку дистанцію, до 15 метрів, що зовсім не їх дистанція. У них дистанція починається 300-400-500 метрів і вище. А тут вони вимушені працювати в такому близькому контакті.

Без базової стрілкової підготовки ви просто не зможете коректно відпрацювати, залишитися живим, здоровим та й продовжувати виконувати свої задачі. Тому не можна казати, що це недоречно, не дотично та й цьому немає місця. 

Ти маєш зараз великий досвід з різними варіантами зброї в різних умовах. Пригадую, коли ми на Херсонщині працювали, хлопці з наших штурмових рот казали, що "емки" просто не справляються з тим піском і пилюкою. Коли ми працювали в болоті, там вже казали, що з калашами була проблема. Чи є якась панацея, правильний підхід до тієї зброї, щоб вона працювала в різних умовах? 

Це, скажімо так, повинна бути культура роботи зі зброєю, культура зберігання зброї, чищення зброї. Дуже часто це ігнорують.  Так само як кажуть "нащо мені та вся ваша тактична медицина, покажіть мені, як накладати турнікет, бо все одно нічого не зроблю".

Як показує практика, якщо людина вміє, знає і розуміє, що робити, вона зробить все. І набагато більше, ніж просто накласти турнікет. Так і зі зброєю.  

По-перше, це культура тренування. Коли людина в різних умовах тренується, це не те, що прийшли в тир. Постріляли або на полігоні постріляли, склалися, поїхали. А це реальне польове тренування, де люди виходять, працюють в бруді, в болоті, в піску, і вони розуміють можливості обмеження, і що вони зробили не так.

Є прекрасні лайфхаки, які вже давно всі знають від людей, які воюють з АТО, лайфхаки від іноземців, як зберігати зброю, як її правильно змащувати, що робити перед боєм, перед виходом, що робити після того. І, скажімо так, якщо ти знаєш свою зброю і вмієш за нею доглядати, вона тебе не підведе. 

Маю питання по тактичній медицині.  Чи є зараз правильне фінансування тієї бази, завдяки якій ти можеш читати? Звідки брати оце все? Як це все організувати? Розкажи, бо я думаю, що багато є таких, хто хоче зробити перший крок, але бояться. 

На сьогодні, на жаль, склалася така ситуація, де, на мій суб'єктивний погляд, держава тільки вступає на той шлях, де вона намагається підтримувати цю всю "двіжуху" парамілітарну.

Я трохи здалеку зайду. Якщо у 2018 році я бачив невеличкі осередки парамілітарної двіжухи серед цивільних, то сьогодні, після 24 лютого 2022 року, я побачив, що цей парамілітарний "двіж" не просто почав зростати, а з'явилися осередки громадських організацій і підключилася держава, яка почала запроваджувати підготовку в школах. Дуже грамотно, на мій погляд, це робиться на сьогодні шляхом центрів підготовки.

Зараз йдуть розмови, я поки не знаю, як це буде впроваджено, але сподіваюся, що не гірше, ніж в школах для університетів, для студентів підготовки БЗВП. Звісно, будуть якісь питання, де будуть потрібні громадські організації або такі інструктори, як ми, які будуть приїжджати це проводити. Але, скажімо так, єдине сьогодні для інструкторів та громадських організацій, які роблять підготовку, єдине фінансування для матеріально-технічного забезпечення і в принципі цієї діяльності є або твоя кишеня, або якісь благодійні фонди.

Тобто навіть для підготовки військових, якщо залучаються інструктори, які не є регулярними військовослужбовцями, щоб вони щось зробили, треба знайти спонсора, якийсь благодійний фонд, організувати збір на таку підготовку. 

Ти знаєш, я логічно запитаю, а як би воно мало бути? Бо все-таки я тебе питаю не просто як інструктора, а як людину, яка менеджить процеси 

Дуже жорсткий повинен бути відбір інструкторів, дуже жорстка акредитація інструкторів. І при цьому всьому ці стандарти повинні відповідати як нашим сьогоднішнім реаліям на полі бої, так і міжнародним стандартам. Коли буде, скажімо так, такий пул інструкторів перевірених, досвідчених і акредитованих, безумовно, повинні бути якісь гранти, які будуть направлені на використання суто на школи, університети, військові частини, окремі підрозділи і так далі. Дуже великий досвід це люди, ветерани. Вони виходять, стають в ряди інструкторів, але не мають можливості навіть передавати цей свій досвід. 

І якщо була можливість дійсно вплинути на ці процеси, єдине, де я бачу таку велику проблему, це те, що все ще довго відбуваються процеси у нас в Україні. Трохи швидше на рівні міста може відбуватися, але на загал ми маємо проблему те, що поки щось рішається, все вже змінюється. Якщо я говорю з нашими військовими, вони кажуть, поки ми тренувалися працювати на короткі всі кюбі і вішали собі коліматори, виникла потреба ставати різко марксменами, бо ворог теж тренується. 

І треба його тримати на дистанції, дуже швидко переналаштовуватися. Це теж такий момент, який треба впроваджувати для швидкої адаптації та зміни під окремі військові підрозділи та ситуацію на полі бою.

Чи можеш щось сказати, власне, по покращенню, по навчанню нашого суперника тактичній медицині? З того, що ти спілкуєшся з безпосередньо бойовими медиками і так далі. Чи налаштований і в них вже є процес того же інструкторства і чи покращено у них рятування свого життя? 

Ну, давайте говорити відверто, не треба недооцінювати ворога. Ворог вчиться і в деяких питаннях він часто йде попереду нас. Так, звісно, за рахунок стандартів НАТО, впровадження того самого ТІСІ-3 і так далі, ми в тактичній медицині красунчики, якщо нам дають таку можливість. Але є ще питання бажання людей вчитися. І треба розуміти, що є люди, які свідомо йдуть до війська і є люди мобілізовані.

І дуже часто вони не готові навіть брати, коли їм дають аптечку і знати, що з нею робити. Чи то питання ідеологічного виховання, чи то щось інше, важко сказати, але знову таки я хочу зазначити на тому, що ті рухи, які сьогодні держава робить у напрямку підготовки в школах,  запланована робота зі студентами, це буде міняти свідомість і відношення, і розуміння. Бо коли людина не знає, вона не знає.

Коли вона щось побачила, щось почула, це запускає відповідні процеси. І, скажімо так, на мій погляд, у нашого ворога це працює, запрацювало раніше і працює краще.

От саме ця ідеологічна пропагандистська робота. І дуже не вистачає у нас, бо чим далі люди від фронту, тим менше вони про це думають. 

Запитаю тебе, знову ж таки, зараз як тренера тренерів і інструктора інструкторів. Чи можливо якось налаштовувати безпосередньо і учнів, і студентів на ту тему. Як правильно підійти до питання, щоб зробити такмед крутим?  

З кожним днем, з кожним місяцем, з кожним роком повномасштабки, коли я говорю з людьми різних напрямків, чи то інженерні війська та сапери, чи стрілкові підрозділи, штурмові підрозділи або ті самі снайпери, коли я згадую про такмед, я чую коротеньку паузу і після цього одну ту саму фразу "ти не уявляєш, наскільки це важливо". І всі як один кажуть, що це топ один, номер один в підготовці будь-якого військового.

Треба розуміти, що в тактичній медицині ми часто скатуємося суто в медицину і забуваємо перше слово: "тактична". У тактичній медицині військовий завжди має пріоритет тактичного завдання, а потім вже медичного рятування. І військові, які вже відчули це на собі в полі, прекрасно розуміють, що побратим поруч або посестра, яка не може надати собі або товаришу допомогу, завалюють тактичне завдання.

Тобто це складова невід'ємна від загальної тактичної підготовки. І на цьому треба робити акцент, і це повинно бути свідоме розуміння кожної людини, як казали в інших діалогах, що прилетіти може будь-куди. І будь-який цивільний в нашій країні повинен це розуміти і знати, але якщо ми повертаємося до тактичної складови, до військової, до сил оборони, то це, скажімо так, підтверджено неодноразово, як від солдат-стрільців до офіцерів, що тактична медицина – це дуже важливо.

І якраз знову таки ми бачимо, що у військових частинах, навчальних центрах є офіцери, котрим дуже болить. Які були, звісно, напередку і розуміють важливість та роблять все можливе, щоб навчити якомога більше, знайти ресурси, знайти МТЗ, знайти додаткових інструкторів, і навіть на вихідних навчати тих мобілізованих або контрактників. 

А як ти відбираєш, що оцей чувак реально буде інструктором, а цей просто пройшов курси інструкторів, але насправді ним він ніколи не зможе стати? В чому такий стержень, ядро? 

Скажімо так, я не відбираю. Люди відбирають себе самі. Мій підхід дуже простий. Я даю матеріали, я даю інформацію, я даю навичку, я відкриваю двері і показую шлях. Той, хто туди заходить, його вже не зупиниш.

Все, що я роблю, це на рівні ідеї, і там немає "я", там є "ми". І з самого початку, коли я запровадив цю інструкторську двіжуху тут у Львові, на початку 23-го року, я завжди казав "ми". І якщо ви хочете стати зі мною поруч, плечем до плеча і продовжувати цей рух, навчати людей, підвищувати свідомість, давати навички і масштабуватися для того, щоб ми навчили як можна більше людей, саме ті люди стали поруч і на сьогодні вони вже повноцінно спроможні працювати самостійно. 

Ти розглядаєш таку думку, що коли закінчиться активна фаза війни, ти повернешся назад до свого інженерства. У тебе ще є таке десь, чи ти вже весь повністю в інструкторстві і бачиш в тому своє майбутнє?

По-перше, я не кидав інженерство, я продовжую займатися інженерною справою і більше того, це медичний сектор, ІТ-індустрії, які доволі цікаві і не менш важливі, ніж те, що я роблю в своїй волонтерській діяльності. 

По-друге, я займався парамілітарним рухом з 2018 року до повномасштабки і, я на сьогодні розумію, що ми перейшли в ту фазу довгострокову, де повинні не тільки продовжувати те, що ми зараз робимо, а робити ще й більше, коли або якщо ми будемо мати якусь паузу в активних бойових діях. Бо чим більше ми будемо підготовлені і чим більше таких свідомих людей ми матимемо серед нас, тим швидше ми дамо відсіч, як це було у березні 2022 року, коли люди брали свою мисливську спортивну зброю.