"Завдяки наполегливій праці я зможу досягти успіхів і зробити внесок у розвиток України". Пам’яті Дарії Базилевич, яку убила Росія

"Еспресо.Захід" передруковує матеріал пресцентру Українського католицького університету про загиблу внаслідок ракетного обстрілу студентку УКУ Дарію Базилевич.

Російська ракетна атака на Львів у ніч на 4 вересня забрала життя сімох людей. Серед убитих майже ціла родина: студентка Українського католицького університету 18-річна Дарія Базилевич, її мама Євгенія та двоє сестер – Ярина (21 рік) і Емілія (7 років). Вижив тільки батько Ярослав Базилевич, зараз він перебуває у реанімації. Невимовний і нестерпний біль переповнює серця кожного у ці чорні дні, а особливо їхніх близьких. Адже для когось вони були цілим світом, сильною підтримкою, вірним другом. 

Дарії було лише 18. Вона навчалася на другому курсі програми "Культурологія" Гуманітарного факультету УКУ. Була активною та енергійною, волонтерила і мала багато планів на життя.

Фото: пресцентр УКУ

Викладачі з програми "Культурологія" в УКУ згадують, що Дарія була завжди усміхнена, приязна, делікатна. Вона була дуже мініатюрною, милою та світлою дівчиною. При першому ж знайомстві викликала симпатію, а пізніше, в процесі навчання, показала себе наполегливою і мотивованою студенткою. Друзі також говорять про неї як про скромну людину, вона ніколи не ставила себе на перший план, була підтримкою для багатьох у щоденній роботі. "Даруся була цілеспрямованою і відповідальною, і це надихало її друзів та одногрупників", – ділиться Зоряна Рибчинська, керівниця бакалаврської програми з культурології, на якій навчалася Дарія Базилевич.

Моя сім’я – невичерпне джерело підтримки

Завдяки пожертвам благодійників, дівчина в УКУ отримувала стипендію. Щороку студенти університету, які мають стипендіальну підтримку, пишуть листи своїм жертводавцям. У пам’ять про Дарію, ділимося уривками з листа дівчини, який вона надіслала своїм благодійникам з Канади. Дівчина розповідала про свої здобутки за перший рік навчання та плани на майбутнє. Дарія Базилевич також записала відеозвернення до своїх жертводавців, які надали їй стипендію. 

"Я цікавлюся культурою та історією своєї країни і в майбутньому хочу розвивати культуру України та розповідати про неї всьому світу. Ця пристрасть виникла в мені завдяки моїй родині, яка завжди ділилася зі мною історіями про випробування, через які пройшли наші предки внаслідок світових воєн, Голодомору та в часи Радянського Союзу, – писала Дарія Базилевич у мотиваційному листі на отримання стипендії в УКУ. – Окрім мене, мої батьки виховують ще двох сестер, і у нас неймовірно дружна та гармонійна сім’я. Моя сім’я – це невичерпне джерело підтримки, яке не можна порівняти ні з яким іншим. Вони – найбільша опора в моєму житті, яка допомагає мені долати будь-які перешкоди".

Фото: пресцентр УКУ

Дарія писала, що перший рік навчання в університеті для усіх був нелегким через війну: "З війною прийшла усвідомленість, розуміння того, що відбувається насправді, змінилися цінності та принципи. Але найголовніше – я зрозуміла, наскільки важливо знати історію своєї країни. Саме тому почала детальніше вивчати її, читати книги та дивитися фільми на цю тему. І таким чином не тільки дізналася багато нового про свою країну, а й відкрила у собі великий інтерес до історії".

Дарія відзначала, що перший рік в УКУ був для неї досить складним, адже потрібно було одночасно адаптуватися до навчання в університеті та участі в студентських організаціях, але дівчина багато працювала над собою, зокрема над лідерськими та комунікативними навичками.

Студентка писала, що, попри всі труднощі, намагалася докласти максимум зусиль, щоб успішно вчитися: "Мені вдавалося отримувати 90+ балів з усіх предметів, а з деяких навіть 100. Я дуже зацікавилась предметами і культурою загалом. Минулого року не мала жодного уявлення про літературу, історію, мистецтво та культуру, а сьогодні я у великому захопленні. Хочеться багато читати, ходити на виставки, слухати лекції, досліджувати. І тепер не сумніваюся, що я на правильному шляху і що саме в культурній сфері знайду своє місце".

Попри активне навчання, дівчина брала участь у багатьох волонтерських ініціативах. Зокрема, викладала українську мову студентам Університету Індіани.

"Це був дуже цікавий досвід. Я не лише спробувала себе в ролі викладача, а й змогла попрактикувати свою англійську. Для мене було великою честю викладати українську мову іноземцям, адже дуже важливо поширювати українську культуру та підвищувати обізнаність про Україну", – писала Дарія.

Восени 2023 року студенти університету разом з командою Центру волонтерства УКУ організували інтелектуальний конкурс для учнів 9-х класів місцевої школи у селі Оброшине Львівської області, а навесні – захід для школярів 6-х класів тієї ж школи, де розповіли дітям про українські традиції. "Ми водили гаївки, грали в традиційні ігри та співали народні пісні. Після цього організували профорієнтаційну сесію для десятикласників і розповіли їм про студентське життя", – розповідала дівчина.

Дарія також була волонтеркою на заході "Молодвіж. Нелегко, але мрій!" і вважала, що "волонтерство – це не тільки допомога військовим. Ми повинні пам’ятати і про інтелектуальний розвиток країни".

Дівчина писала, що попри завантажений графік, їй вдалося досягти успіхів у навчанні і не забувати про особисте життя. "Зараз, окрім освіти, я займаюся в тренажерному залі і ходжу в театральну студію. Я дуже мотивована на нові пригоди, маю багато нових ідей та цілей. Наступного року планую бути ментором-волонтером, а також доєднатися до студентської організації "Мотанка", яка проводить заходи для популяризації українських традицій. Також наступного року планую на один семестр скористатися програмою обміну", – писала Дарія.

Дякуючи жертводавцеві за підтримку, Дарія підсумовувала: "Попереду у мене ще багато викликів, але я готова до них і з нетерпінням чекаю. Всі ці можливості я маю лише завдяки вам та моєму університету. Я неймовірно вдячна, що моє життя зараз складається саме так, і маю можливість думати не лише про навчання, а й про свій особистий розвиток. У мене є нагода досліджувати себе і навколишній світ, і це мотивує тільки до більших звершень і нових пригод. Щиро дякую Вам за щедру підтримку, яка дає мені можливість здобути якісну освіту та здійснити свої мрії. Ваша допомога неоціненна, особливо в цей непростий час. Я впевнена, що завдяки вашій підтримці та моїй наполегливій праці я зможу досягти значних успіхів і зробити свій внесок у розвиток України".

Вона була янголоподібною: спогади одногрупників про Дарію

Студенти дуже любили Дарію і ніжно називали її Дарусею. Для них було справжнім шоком побачити новини.

Її одногрупниця Ірина Макаревич згадує: "Даринка була дуже милою, ніжною, просто прекрасною. У неї завжди сяяли очі – темні, великі, мов дві галактики. Жодного разу ніхто не бачив Даринку ні серйозною, ні збентеженою. Вона була дуже, дуже, дуже особливою, якоюсь янголоподібною. Даринка нічого ні про кого поганого не казала. Вона ніколи не конфліктувала, завжди усміхалась. Коли на неї дивився, то бачив її сяйво".

Дівчина каже, що Даринка була дуже старанною, завжди ретельно готувалась до семінарів і була захоплена культурологічним світом: "Ми часто сиділи поруч. Я помічала, як вона усе уважно слухала. У неї були дуже близькі і теплі стосунки з подругами, прекрасна сім’я. Думаю, саме завдяки родині Даринка була такою прекрасною".

Фото: пресцентр УКУ

Після тієї жахливої події одногрупники Дарії Базилевич зібрались в університетському храмі. "Отець Назарій Мисяковський сказав дуже цінні і важливі слова: "Не залишайте свої серця в болі на самоті". Це те, що мені допомогло, бо спершу хотілось закритися. Але разом нам стало трохи легше. Ми зібралися в коло і просто розповідали про свій стан. Багато з нас долучилися до волонтерської діяльності. Це дуже допомогло перевести біль, розпач, злість у щось корисне", – каже Ірина. 

Зоряна Верхола, студентка програми філології УКУ, була менторкою Дарії на Курсі служіння: "За час нашої роботи я не можу згадати щось погане. Вона була насправді доброю, усміхненою, милою. Вона була низького зросту. Останній раз, коли її обіймала, то казала, що вона така маленька, а я така велика. Ми сміялися з того. Якби я знала, що це буде востаннє, то би трошки більше її обіймала".

Єдність у болі: як студенти переживають біль і страх

Зоряна Рибчинська, кандидатка філологічних наук, керівниця бакалаврської програми з культурології, де навчалася Дарія Базилевич, каже, що в час війни молодим людям особливо важко.

"В понеділок ми розпочали навчальний рік з того, що в нас був День пам’яті студента Зеника Козицького, який мав би вчитися на 3 курсі програми "Культурологія", але нещодавно відійшов через тяжку хворобу. А буквально на наступний день трагічно загинула Дарія…, – розповідає Зоряна Рибчинська. – Мені, як дорослій людині, дуже прикро, що наші молоді люди говорять про страх майбутнього: чи завтра вони, або хтось з їхніх близьких, друзів чи одногрупників не стануть наступною жертвою цієї війни. Такий усвідомлений страх в юному віці – це дуже трагічно. Але з іншого боку, ці молоді люди підтримують один одного, і говорять що через цей страх і біль ми маємо стати сильнішими у своїй любові. І нам треба вчитися в наших студентів. Ми не є їхніми вчителями у цій ситуації, а є рівноправними в цьому горі, яке разом проживаємо".

Сьогодні на курсі, де вчилася Дарія Базилевич, скасували заняття. "Ми пішли зі студентами в парк. Дві години сиділи в колі, розмовляли і плакали. Кожен, хто мав потребу та бажання, ділився своїми переживаннями та болем. Це мудрі і сильні люди попри те, що багато з них мають свої додаткові обставини: в когось тато воює 10 років і зараз перебуває в дуже складній ситуації на фронті; хтось має досвід втрати близьких і ще досі горює. Ця втрата для них – додатковий удар і вони намагаються собі з цим дати раду. Я побачила, що студентам потрібна була ця можливість висловитись", – додає Зоряна Рибчинська.

Ракетна атака на Львів 4 вересня. Що відомо

У середу, 4 вересня, у результаті масованої атаки ракетами та "шахедами" у Львові пошкоджено понад сім десятків будинків, загинуло сім осіб, серед них - матір з трьома доньками.

Міський голова Садовий назвав імена львів'ян, загиблих від ракетної атаки РФ. Це - Базилевич Емілія -7 років, Базилевич Дарина - 18 років, Базилевич Ярина - 21 рік, Базилевич Євгенія - 43 роки, Демидова Ірина - 52 роки, Погорецький Олександр - 54 роки, Арабський Юрій - 55 років.

Читайте також: "То було щось специфічне": львів'яни розповідають про ранковий приліт ворожих ракет

Майже сотня львів'ян здали кров для постраждалих від ракетної атаки.