Рідний дім згорів з окупантами в ньому: історія ветерана, який евакуював з Олешок до Львова мережу оптик

З ветераном спілкувалася журналістка "Еспресо.Захід". 

Олександр Сидоренко родом з Олешок, що на Херсонщині, однак останні роки перед повномасштабним вторгненням жив зі сім’єю в Херсоні. Чоловік працював у Олешківській міськраді, також викладав у Херсонському державному університеті на кафедрі хімії й фармації, володів низкою аптек та оптик у місті.

23 лютого, за день до початку повномасштабної війни, в нього якраз була лекція. Ще тоді на тлі невтішних новин чоловік порадив студентам придбати ліки для хворих, щоб був запас на три-шість місяців. 

"Публічно цього ніде в соцмережах не писав, щоб паніку не підіймати, але своїм студентам (їх було 20) сказав", - коментує чоловік. 

Попри те, до вторгнення вони з родиною зовсім не були готові. 24 лютого зранку прокинулися від дзвінка знайомих, які й повідомили, що "війна". Того самого дня з дружиною та трьома дітьми виїхали з міста. 

"Тоді спочатку закрив усі аптеки . Протягом 24-26 лютого приймали ці рішення. Мені почали всі мої товариші, ветерани, казали не закривати їх. У мене була ліцензія на торгівлю наркотичними засобами, лікарськими препаратами. Ми забезпечували районну лікарню засобами для наркозу, знеболювальними. Тому наркотичні й лікарські засоби, а також інсулін напряму передав у лікарню. Боявся, що аптеку розграбують".

Олександр показує відео і пояснює: коли родина Сидоренків поїхала рятуватися від війни, за якийсь час у їхньому домі оселилися окупанти. Згодом будинок уразив FPV-дрон. Цей запис чоловік зберігає у галереї свого телефона.

Спочатку родина приїхала на Черкащину. 5 березня Олександр з братом вирушив у військкомат. Так і потрапив у 4-ту ОТБр - 8 березня, в день її формування.

"Нас повезли у бомбосховище: 400 людей, площа 100 на 100 квадратів і маємо 100 ліжок. Така була перша ніч". 

Після трьох тижнів підготовки Олександра призначили в медичний пункт начальником першого танкового батальйону. Брата розподілили у танковий мехбат. Чоловік згадує: були дні, коли з ним зустрічалися. Хоча це було не часто, але зустрічі були дуже приємними.

Далі на Олександра чекали складні бойові завдання на війні, зокрема Донеччина, звільнення Харківщини, Ізюм і Куп’янськ, де його завданням було стежити за здоров’ям особового складу й евакуювати бійців з поля бою, якщо була така потреба. 

Через пів року, оскільки в Олександра троє дітей, дружина переконала його повернутися. Відтак після того, як написав рапорт і був звільнений у запас, чоловік вирушив до Львова, де на той час мешкала його сім’я.

Евакуйована оптика й адаптація до бізнесу у Львові 

Першу оптику Сидоренки евакуювали 12 серпня 2022 року зі Слов'янська до Львова, на вулицю Пекарську. Її дружина Олександра відкрила тут разом з працівниками з Херсона. Зараз ця точка й досі працює. Після цього, майже за два роки, відкрили ще два магазини у Франківському районі Львова. 

"Коли вивозили оптику зі Слов’янська, мені хлопці допомогли повантажити меблі, товариш скерував машину з Харкова, і ми везли це все під звуки "градів".

Серед труднощів, з якими стикнулися в тилу, підприємці називають високі ціни на оренду.

"Ми люди, які займаються бізнесом, не можемо відкритися будь-де. Хочемо, аби місце було прохідне, щоб ми могли виконувати зобов’язання щодо оренди. Це ж оплачуєш і місце, і співробітникам зарплати. Ну, і треба щось заробляти".

Про співробітників власники магазину теж подбали: частина працівників тут – переселенці з Херсона. До речі, назва мережі оптик символічна - Тревісо, як місто в Італії. Олександр розповідає, що саме там зробили перше у світі зображення людини в окулярах.

"Ми вичитали цей факт і вирішили взяти таку назву. Загалом мережа працює з 2009 року, в Херсоні у нас також була така назва. Саме так наша консультантка знайшла нас у Львові, бо мала довіру до бренду".

Зараз у Львові продовжують успішно працювати три оптики сім’ї херсонців. У майбутньому Олександр планує зробити стенд, де розповість про історію мережі й те, як війна вплинула на її власників. А зараз в одному з магазинів про війну нагадують меблі, які постраждали від куль. 

На території ТВК "Південний", де розташована одна з оптик сім’ї, є церква. Восени 2024 року тут був молебень за місто Олешки. 

"Громада міста зібралася на території й виявилося, що службу правив священник, який правив службу в Олешках та побудував церкву неподалік будинку моїх батьків. Цей храм був найпопулярніший в Олешках, там його дуже любили", - згадує Олександр.

Найбільше у Львові родині ветерана бракує річки. Говорить - вдома займався підводним плаванням, а в рідних Олешках переплавав у всіх річках. 

Чоловік зізнається, що якби була змога повернутися додому, то він одразу переїхав би, попри те, що рідний дім згорів, адже всюди добре, однак удома найкраще.