Львівський меморіальний комплекс на полі почесних поховань буде новим стандартом для України, - журналістка Дарія Гірна

Про це в інтерв'ю Андрію. Сайчуку на Еспресо розповіла журналістка, авторка YouTube каналу "Обличчя Незалежності" Дарка Гірна.

Вона вважає, що у створенні нових меморіальних комплексів потрібно повертатися до козацької традиції  – світлих хрестів з пісковику чи з вапняку або ж архітектурного бетону.

"Є дуже багато різних матеріалів світлого кольору. І це зовсім змінює атмосферу. Так само в нас дуже часто є традиція все заливати бетоном. Всю природу, всі газони заливати доріжками. Так, щоб там неможливо було продихнути. Але от, наприклад, в американській практиці зелені засадження – це окрема політика для проєктування таких військових кладовищ", – розповіла вона.

Окрім цього, вважає Гірна, в нас є мілітарна поезія і проза вже сучасних полеглих героїв, яку теж можна використовувати на кладовища і цим самим вносити нові змісти.

"От Максим Кривцов. Чому, наприклад, не взяти в американській традиції – там дуже часто якісь військова поезія громадянської війни використовується, декілька рядків. У нас на кладовищі Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові є рядки Олега Ольжича – "ніколи нікому не стерти…" з вірша  "Городок 1932". І вже відома фраза Кривцова про те, що "коли мене спитають, що таке війна, і я відповім – імена", –  це вже стало також частиною масової культури. Чому не закладати ще нові сенси в такі місця? Чому ми не викарбовуємо важливі для нас меседжі про цю війну? Тому що зазвичай це зводиться до загальних лозунгів: Слава Україні! Героям слава!.. Це все доволі однаково. Одна громада подивилася, як в іншої громади, і все бездумно несеться. Без технічного завдання, без залучення фахівців. 

Інакше ми набудуємо багато відверто поганих пам'ятників. І коли вони матимуть уже ці сакральні сенси на місці поховань наших найдорожчих людей, потім це вже буде дуже важко емоційно переробляти", – пояснює Дарка Гірна.

Вона переконана, що ці непрості завдання потребують багато часу. Зокрема, погоджується з думкою, що зараз краще дочекатися хоча б закінчення активної, гарячої фази війни й наразі відкласти подібні проєкти, а вже згодом до них повернутися.

"Але проблема в тому, що кожна родина проживає горе по-різному, з різною інтенсивністю. І багатьом родинам, на жаль, потрібно цей гештальт – пам'ятник – встановити вже зараз. Вони не хочуть чекати. Мені здається, що у Львові родини якось дуже тонко відчувають цей момент уніфікації, тому що загальний фон – це однакові хрести. Там поки що немає меморіального комплексу, але навіть на такому рівні перед будівництвом, я вважаю, це – найкращий кейс в Україні зараз", – сказала вона.

Як зазначила журналістка, важливо, що у Львові відбувся прозорий архітектурний конкурс на меморіальний комплекс, оскільки місто залучило найкращих фахівців і архітектурні бюро. 

"Я знаю, що 27 команд змагалися за перемогу і був обраний проєкт, який також розкритикувала частина громадськості. І це насправді нормально. Потім команда переможців архітекторів зустрічалася з кожною родиною, їм презентували цей проєкт, враховували пропозиції. Нещодавно їм презентували вже оновлений проєкт. Мені здається, це буде новий стандарт для України. Це дуже хороший прецедент у всіх сенсах: і організаційних, і з погляду прозорості, і чутливості до втрат. Дуже сподіваюся, що Львову все вдасться і ми зможемо посилатися на цей проєкт", – розповіла Дарка Гірна.

Журналістка також звернула увагу на колористику меморіальних комплексів і зазначила, що для неї було сюрпризом, що частина родин вважає світлий камінь дешевим. 

"Це совкова тема з тим, що темні й сірі пам'ятники – символ статусності. Так було в радянських генералів і людей у високих погонах. Це не українська історія і не наша традиція. Це Мавзолей Леніна. От на Личаківський цвинтар у Львові можна піти, там є два військові некрополі – цвинтар Орлят на пагорбі з білого каменю з розкішними левами, з арками. І поруч одразу меморіальний цвинтар Української Галицької Армії в такому рові –  сірий. От в останньому – там якась туга, коли ти заходиш у цю крипту Петрушевича, голови ЗУНР. Навіть не відразу можна зрозуміти і прочитати ім'я найголовнішої людини в цьому комплексі. 

Але, звісно, у нас є гарні приклади – Янівське кладовище. Там є меморіальний комплекс Українських Січових Стрільців зі світлого каменю. Якраз згадувала вже в контексті вірша Олега Ольжича. Цей цвинтар неймовірний і в нього неймовірна історія. Його зруйнували совіти і його відновлювали вже в 1990-х роках. У центральній стелі, яка має викликати найбільшу емоцію в присутнього, підвішені на ланцюгах фрагменти зруйнованих могил. І це світлий, дуже організований зелений комплекс. Далі на фоні занедбане польське військове кладовище сірого кольору. Там теж можна відчути цей контраст,  наскільки один колір просто змінює всю емоційну гаму", – поділилась Дарка Гірна.

Повністю інтерв'ю "У нас є до чого повертатися": розмова із журналісткою Даркою Гірною про культуру пам’яті й те, якими мають бути українські військові кладовища, читайте на Еспресо.