"Коли Сергій пішов воювати, інші жінки починали пояснювати мені, чому їхній чоловік не на фронті": дружина ветерана з ампутованими кінцівками

Дарина Жуковська - дружина ветерана. З чоловіком Сергієм вони разом 12 років. До повномасштабного вторгнення подружжя з дітьми мешкало у Токмаку Запорізької області. 

Дарина розповідає, що від 2014 року часто їздила на передову, возила допомогу нашим захисникам. Відтак повномасштабна війна не стала чимось надзвичайним для жінки, оскільки військові попереджали, що от-от щось почнеться. 

"Ми не дуже готувалися, але я зібрала документи. Думала, що місто будуть якось боронити. Коли росіяни зайшли в Мелітополь, це був вечір, і 24 лютого о 20:30 ми виїхали з Токмака. Поки ми вивозили дітей, росіяни зайшли у Токмак".

Дарина розповідає, що переїзд не був важким, адже було розуміння, що таким чином рятує синів. 

"Для мене не було важко покидати дім. Ми з чоловіком думали, що вивеземо дітей у безпечне місце, а самі повернемось і будемо допомагати Збройним Силам. Однак так трапилося, що не вийшло так, як нам хотілося".

У червні Сергій пішов на фронт. Це було його свідоме рішення, яке дружина прийняла і схвалила.

Режим очікування та тригерні запитання

Найважчим періодом для Дарини було, коли чоловік тиждень не виходив на зв’язок під час завдання на Харківському напрямку. 

"Попри те, що він попередив про це, не думала, що це буде аж так довго. Пішла до церкви тоді, помолитися. Підійшла до храму - і тут якраз він дзвонить, усе гаразд", - ділиться жінка.

З чоловіком намагалися часто зідзвонюватись, підтримувати відеозв’язок. З дітьми чоловік спілкувався через Дарину. Крім того, надсилали Сергію фото, відео досягнень дітей у ліцеї, спортивних досягнень. Дарина ділиться, що тоді мало з ким спілкувалася, бо люди ставили дивні запитання на кшталт "що твій каже, коли закінчиться війна?". 

"Ну зрозуміло, ж що він просто йде вперед, відвойовує свою землю, і не може сказати, коли це все закінчиться. Коли ми зідзвонювалися, то навіть про це не говорили. Він живий і слава Богу". 

Окрім того, важко було, коли під час розмови інші жінки починали пояснювати, чому їхні чоловіки не на війні. 

"Сергій пішов на фронт, бо це був його свідомий вибір. І коли мені казали знайомі "ой, а мій не може йти, бо у нього щось зі спиною"... Ну, тобто у нього щось зі спиною, він же ходить, їздить в авто, п’є пиво, значить у нього спина не болить?.. А захищати Україну спина болить".

Тригерні запитання та нерозуміння контексту стали причиною того, що Дарина припинила спілкуватися з великою частиною оточення. Однак були люди, які стали справжньою підтримкою для жінки військовослужбовця. 

"У мене була знайома волонтерка, я досі з нею спілкуюсь. Вона мені казала: "Ти така розумничка, в тебе все буде гаразд, ти сильна, дітки у тебе хороші, все буде добре, от побачиш". Я ненавиджу фразу "все буде добре" і мене це дратує, але від цієї волонтерки це по-іншому звучало, мені було приємно чути ці слова". 

Як дізналася про те, що чоловік залишився без рук

Одного дня о 8-й ранку Дарина отримала дзвінок: у чоловіка немає однієї руки. Першою емоцією був шок. За кілька годин їй ще раз передзвонили. Жуковська вирішила уточнити, якої саме руки немає, на що отримала відповідь - двох. 

Вже о 19:30 вона була в Житомирі, куди забрали в лікарню чоловіка. Медики пустили її в реанімацію. 

"Коли діти дізналися, що в тата більше немає рук, менший син плакав. Старший вчиться у ліцеї імені Героїв Крут, саме був там і я дуже боялася йому повідомити цю новину. Це підліток, поряд нікого немає. І вже коли нас перевели в палату, я вирішила сказати. Попередила офіцера, щоб той наглядав за сином про всяк випадок. Іван дуже довго плакав, а потім сказав, що хоче почути батька. Коли почув татів голос, йому стало легше".

З часом Сергій отримав два протези: міоелектричний і хук. Однак, за словами Дарини, реабілітація у чоловіка минала доволі складно. Вдома у протезах він не хотів ходити та просив допомогу в жінки. Вона ж своєю чергою дуже втомлювалася від цього. 

"Потім нас запросили на семінар від американців, які живуть по 40 років без кінцівок. Вони адаптувалися, навіть лазять по деревах, і я сказала, що більше не буду допомагати чоловікові. Я відчувала, що моє здоров’я вже не дозволяє це робити. Фізично я робила свою роботу, роботу чоловіка, в мене ще є діти. Але це дало результат. Зараз чоловік почувається вільніше, навіть самостійно їздить в інші міста".

Зараз сім’я адаптувалася до нових умов. Вони розвивають бізнес у Львові – виготовляють снеки зі сушеного м’яса. 

У веденні бізнесу бере участь уся сім’я: основна робота наразі на дружині, Сергій займається збором замовлень, просуванням сторінок у соцмережах. Діти також долучаються за змоги. 

"Старшому синові зараз 16 років, він навчається у військовому ліцеї й ледь не кожного дня говорить, що хоче воювати. Каже: "Що мені тут робити?". Я відповідаю, що не хочу цього чути. Ми втратили дім, у чоловіка немає рук, крім того, я втратила брата на війні", – додає Дарина.

Кілька слів для дружин ветеранів, які втратили кінцівки

"Я хочу сказати, щоб жінки шукали енергії та підтримки лише в собі. Коли жінці кажуть "ти все не так робиш, не так одягаєш, прибираєш" - ви все так робите. Одна річ, коли ви дбаєте про дитину: ви знаєте, що вона виросте, а друга річ - коли робите це за 40-річним - це дуже тяжко. Наприклад, допомагати годувати. Чоловік звик по-своєму, а ви по-своєму. Тому коли вам кажуть, що ви робите щось не так - неправда, ви все робите так. Ви великі розумнички. Не кожна жінка наважиться на такі випробування в житті. Це сумно, бо замість того, щоб чути підтримку, людина чує негатив у свій бік. Ви чудові, хоч і втомлені, зі синцями під очима, але прекрасні". 

Поради, чого не казати дружинам військових

"Не кажіть: "Ти мусиш його підтримувати". Ви нічого не мусите. Бо хто ж підтримає вас? Не кажіть жінці: "Йому ж там важко". Але дружині теж важко, бо на неї впало все. Вона знає, як йому важко, бо вона завжди поряд з ним. Це знецінює жінку. Мене завжди дратувало, коли запитували: "А як Сергій, як його психологічний стан?". А я відповідала: "Кращий, ніж у мене". Я часто помічаю, що піклуються тільки про чоловіка. Не забувайте про дружин".