Львівська "Америка" запропонувала надію

У Львівському академічному духовному театрі "Воскресіння" відбувся передпрем'єрний показ "Америки" за п'єсою однієї із найпопулярніших у Європі сучасних сербських драматургів Біляни Србляновіч, до творчості якої цей театр звертається вже не вперше. Виставу, прем'єра якої запланована на найближчі вихідні - на 30-31 січня,  –  поставила заслужена артистка України Алла Федоришин. Цю виставу театр готував у межах відзначення свого 30-ліття, інформує "Еспресо.Захід".

Життя насправді – американські гірки, коли з великих висот тебе може кинути додолу. І тоді проявляється, хто ти, який ти і хто поруч. Становище і гроші часто викривлюють розуміння себе й інших в цьому світі, пріоритети цінностей й інші речі. Коли раптом з'ясовується, що все не так, далеко не кожен спроможний не зламатися, підвестися і йти далі.

Герой спектаклю – емігрант Карл (образ якого проникливо втілив заслужений артист України Володимир Губанов), що втратив високооплачувану роботу і відповідно, можливість жити на широку ногу, до чого звик. Та й узагалі жити – десь ночувати, щось їсти тощо.  А відтак Карл, як може,  приховує цю проблему від свого оточення, поки момент невідворотності сказати правду все ж настає. В усі емоції, які може прожити людина, коли щось у долі ламається, герой Володимира Губанова посвячує глядача максимально – йому співпереживаєш, його шкодуєш, чудово розуміючи, що для того, аби опинитися  в аналогічній ситуації, не обов'язково бути емігрантом. 

Схоже, виходу не існує: тільки десь, як сонячний промінчик, голос мами, котра, щоби не сталося, сина жде. Лише десь живі приклади тих, хто попри все, готовий боротися за своє існування. За текстом п'єси Карл не витримує. Він здається і йде з життя. Але чи це вихід? Не для режисерки Алли Федоришин, котрій десять років тому лікарі не дали жодних шансів не те що на роботу – на гідне життя. А вона, попри усі прогнози, завдяки підтримці найближчих та  силою власної волі підвелася, і повернулася. Відтак  Алла Федоришин не страчує Карла, а дає можливість  глядачеві, на власний розсуд, домислити кінцівку. 

"Самогубство –- це слабкість, –  розмовляємо з Аллою Федоришин після перегляду вистави. –  Попри те, що й для нього треба трохи сміливості - ця сміливість слабака і не викликає поваги. Життя – не мед. Якщо людина не боротиметься, нічого не буде. Гляньте на природу, де все живе бореться, щоб жити. Ми як люди, маємо ще й прагнути жити достойно. Відтак п'єса "Америка" не тільки про фальшивий світ, так би мовити,  успішного життя, а  також про самотність, про те, як важливо залишатися людиною. Адже без доброти, людяності нічого не буває. А цих простих понять, як на мене, сучасному суспільству дуже бракує. Тому ще і ще раз говоримо про їх потребу своїми постановками. Будь-яка наша вистава саме про це – про людську душу".

Та людська душа, її вразливість прозирають із кожного персонажа п'єси. Чи майже кожного. Можливо, не стільки через сам текст, скільки через втілені образи. І серед них Бездомний, втілений Заслуженим артистом України Петром Микитюком. Просто дивовижний актор! Навіть мовчання у його виконанні настільки красномовне, що слова уже зайві! Колись свого часу видатний українець, наш земляк, один з фундаторів Національного театру ім. Івана Франка Амвросій Бучма, отримав свою  другу Сталінську премію за власне 5-хвилинне трагічне мовчання та слова "Сину мій, сину…" у спектаклі "Макар Діброва" за п'єсою Коломійчука – зал тоді ридав. Гра Петра Микитюка  у цій п'єсі проймає не менше.    

Зрештою, йдіть самі і дивіться.

Варте уваги, що до кінця року театр планує ще дві прем'єри – вуличну виставу про одного з найвидатніших танцюристів ХХ століття Сержа Лифара, "Бога балету", що був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО і водночас нашим земляком-українцем. А також постановку п'єси "Будинок без номера" засновника та багатолітнього художнього керівника театру "Воскресіння" Ярослава Федоришина, яку він написав ще будучи студентом Харківського інституту мистецтв.

"Коли Ярослава не стало, – розповідає Алла Федоришин, – я почала переглядати наші домашні і зокрема його архіви. І так мені потрапила на очі ця п'єса. Я знала про неї, але ніколи не читала. Якось завжди було не до того. А тут заглибилася і побачила, що вона - чудова. Там є образи, драматургія, добро і світло, ті сентенції, які лягли в основу створення нашого театру і з якими виходимо до людей усі десятиліття свого існування".

Ярина Коваль

Фото Ярини Коваль

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.