Ірина Березовська. Євангеліє від віслючка, або Чому "осел смутно пасеться"?

Я думаю про віслючка щороку у цей святковий час. Слухаю колядку й думаю про осла. Неблагочестиві думки про нього переслідують мене навіть у церкві, особливо коли хор виконує цю колядку. Не можу позбутися їх аж до Стрітення. І так щороку. Мою увагу тривожать затяті ослики, які не хочуть радіти, коли увесь світ розпирає від глибокої онтологічної радості Різдва…

От з ангелами мені все зрозуміло, вони собі "чудяться, Рожденного бояться". Навіть з волом є якась ясність – він собі "трясеться" і я з ним солідарна, сама трушуся на Різдвяній Літургії, як осиковий лист на вітрі, усвідомлюючи, яка подія сталася… Пастирі теж зайняли зрозумілу позицію – вони "клячуть", як представники розумних двоногих істот, до яких прийшов Малий Цар світу.

І лише один осел "смутно пасеться", хоч умри.

Що йому не так? Він не радий, що з нами Бог? Хвилюється, що людське Дитинча забере його їжу? Зайняло його місце? Віслючкова постіль дістанеться Малому? Що ще бракує віслючку? Чому йому сумно, коли всі щасливі? Бо я хотіла б, щоб усі були щасливі в ці дні, і в інші теж. Чи, може, віслючок не вміє радіти? Чи сум і жування – це один зі способів вираження радості?

Просто так не може бути – на тлі глобальної радості істотка собі наминає суху траву й сумує. Вся планета мало не сходить з орбіти від глобальної радості, бо "з нами Бог", і лише віслючок собі "смутно пасеться". Він не зрозумів, Хто лежить перед ним? Йому не смакує сіно, сниться галилейське літо із соковитою травичкою?

І взагалі мені шкода, що у вертепі не було котів. З котами все було би простіше. Он Ірис у мене – спеціаліст від затишку. Заліз, скрутився калачиком і огорнув хвостом Малючка в нашому домашньому вертепику, розчулюючи всю дорогу родину. І взагалі, він завжди щасливий. А віслючкові хоч би що – все так само "смутно пасеться" от уже понад дві тисячі років...

Так, я завжди колупаюся в текстах, навіть під наркозом і гіпнозом. Колядки – не виняток. Я просто хочу знати про віслючка. Як тоді, в дитинстві, коли мама приходила до бабусі й жалілася на мене, бо я її дістала своїми "чому?" Укотре не засну сьогодні через віслючка...

Якось я знайшла віслючка біля монастиря Спокус на околиці Єрихону в Палестині. Жував він тоді рошенівські карамельки, а не сіно. І теж виглядав сумним. Може, бедуїни його перевантажують з поклажею, але глюкози в карамельках віслючок отримав більш ніж достатньо, щоб на гору не йти, а бігти. Якісь просто-таки вічножуючі й вічносумуючі ослики пішли...

У мене є одна версія. Віслючок може оповісти своє Євангеліє – не почуте від інших, а побачене на власні очі. Це буде історія про те, як двоє двоногих прийшли до стаєнки, як звірі прийняли тих, кого не приймали інші двоногі, як Третій Двоногий, зовсім іще Малюк, наповнив їхню стаєнку якимсь таким світлом, якого раніше віслючок і його друзі не знали. Це історія й про те, що віслючок ще не знав, що зміниться життя всієї планети, бо не читав давніх пророцтв, але вже розумів, що так, як було до сьогоднішнього вечора, вже не буде ніколи. Буде ДО і ПІСЛЯ. Але перед тим буде та ганебна поїздка через увесь Єрусалим, коли двоногі кидатимуть Вершнику, якого везтиме той самий ослик, пальмові гілки під ноги й вітатимуть його як царя, а вже зовсім за трошки виконають екзекуцію разом з останніми злочинцями в місті… Ослик добре знає, що чекає Малюка далі, і вже відтепер йому від цього сумно. Бо як тут не сумувати, коли ти знаходиш світло, а в тебе його відбирають двоногі? І тут не про траву чи карамельку йдеться, якщо ви зрозуміли, про що я… В ослика відбирають головне, і від себе теж відбирають, але ще не знають про це. От тому ослику сумно вже відтепер, хоча в запасі ще цілих 33 роки… Будь-кому має зробитися сумно, що вже рядовому ослику…

А потім вербові котики нагадуватимуть усім про цю подію. Але котики – вони той, вони не були у вертепі понад 2 тисячі років тому, вони не знають усієї Історії, вони не були її свідками від початку, вони можуть бути радісними.

Просто ослик ще не встиг зрозуміти, що ця Історія – ще й про надію і воскресіння. Якби ослик не законсервувався у своєму смутку, він обов’язково знав би про це.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал