У церкві ж запам’яталися два цікаві моменти:
1. На жаль, більшість парафіян було без масок. Тому кожен, хто кашляв, заставляв відчувати маленький страх і бажання втекти подалі. А далі ж ти наштовхуєшся на стіни церкви й почуваєшся у пастці. Найкраще це бажання втечі охарактеризував маленький хлопчик, який плакав, рюмсав і голосно повторював:
– Мам, я не хочу до церкви. Я не хочу до церкви… Мам…
– Чому не хочеш?
– Тут коронавірус…
2. Стоячи біля вікна, я милувався снігом, який усе падав, і в роті неждано з’явився смак учорашньої куті! Так, пшениця має специфічний смак, який ротові рецептори ще довго пам’ятають і дражнять. І далі роздумував про смак, аж мої очі зустрілися з велетенською статуєю Христа на хресті, який реалістично розп’ятий і дивиться кудись убік, напевно, думаючи: де ж той Бог? Так і я подумав, а що було б у голові людини, якогось індуса чи араба, який уперше зайшов до церкви і побачив там реалістичну голу майже мертву людину, розіп’яту на хресті, з кров’ю на руках і під пахом?
Напевно, перше, що йому спало б на думку, що це якісь любителі некрофілії. І це логічно, особливо, коли подумати про момент причащання "кров’ю і тілом" – вампіри якісь!
Однак, власне, коли дізнатися трішки більше про християнство, то розумієш його велику суть – Бог народився людиною, щоб у любові прийняти всі наші муки, померти й воскреснути! Чи можливо це зрозуміти? Сумнівно. Це просто приймають. Християнство несе у собі символ фенікса, який перероджується у своєму попелі. Суть – у цьому містичному переродженні, яке можна сприймати буквально, а можна й символічно. Коли що, то я за другий варіант.
Словом, сьогоднішня історія всім нам відома – Христос народився! Веселих свят!
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтеся на наш Telegram-канал