Ганна Цапик. Англіканці не дотримуються посту. Взагалі…

Без ікон, образів, свічок, з деревом побажань і національним прапором. Ласкаво просимо в англіканську церкву. Здивовані? Як не здивуватись! Адже тут не святять кошиків на Великдень. Не дотримуються посту. І не стають на вишитий рушник під час вінчання. Тут абсолютно інші, не подібні на українські, традиції віросповідання.

Почнімо з того, що у Великобританії існують лише дві офіційно визнані церкви: англіканська в Англії і пресвітеріанська в Шотландії.

Англіканська церква стала державною порівняно "недавно", у XVI столітті. І тут не обійшлось без кохання та інтриг. Нову релігію заснував Генріх VIII після відмови Папи Климента VII анулювати його шлюб з Катериною Ангонською (офіційною причиною цьому була відсутність спадкоємця).

Король, не дочекавшись сина від першого шлюбу, квапився одружитись знову. Відтак його рішення порвати з католицькою церквою не лише підживило британську культуру трагічними романами й фільмами (найпопулярніший з яких "Ще одна із роду Болейн"), а й назавжди змінило обличчя Англії.

Генріх розірвав стосунки з Римом, звелів перекласти Біблію англійською, а главою англіканської церкви проголосив монарха, якому надав право призначати архієпископів і єпископів. Всі священнослужителі клянуться у вірності короні. А сама церква прикрашена національними прапорами. І чим брудніші прапори – тим багатша історія храму. Таку реліквію в жодному випадку не замінять новими чистенькими стягами.

Жодних ікон, золота, мармуру та інших оздоб. Єдиною "артдеталлю" в англіканських храмах є розписані вітражі.

Також не в усіх церквах запалюють свічки, які ми звикли ставити "за здоров'я", "за упокій" чи просто на благословення у тих чи інших ділах. Натомість у деяких храмах можна написати на клаптику папірця бажання й прикріплювати їх на "дереві щастя". Воно може бути зображенням на стіні церкви або ж зробленим власними руками, завбільшки з високу кімнатну папороть.

Далі – цікавіше. Англіканці не дотримуються посту. Взагалі. Їхнє ставлення до цього доволі ліберальне й не обмежує прихожан у тій чи іншій їжі, на відміну від католицизму, ісламу, юдаїзму чи православ'я. Та й самих свят в англіканській церкві небагато – сім. Це Страсна П'ятниця, Великдень, День святих апостолів Петра і Павла, Геловін – переддень Дня всіх святих, День Всіх Святих, День Гая Фокса і Різдво.

Але навіть ці релігійні свята британці сприймають більше як привід звичайного застілля, розваг, у нинішні дні – буденного походу в місцевий паб, але аж ніяк як якусь повинність на догоду церкві. А тим паче – її обов'язкових відвідин. Тому навіть на Різдво храм може бути напівпорожнім. Особливо, якщо храм – у невеличкому містечку.

Тим не менш, в Англії, Вельсі та Шотландії у всіх школах обов'язковим є предмет, який знайомить дітей з основними світовими релігіями. І що важливо, у цьому навчанні робиться великий акцент на терпимість до представників інших віросповідань. Бо в країні діють великі мусульманські, індуїстські, єврейські спільноти, а також інші релігійні громади. У Британії – свобода совісті.

Також у державних школах щодня звучить ранкова молитва. Хоч батьки, за бажання, можуть звільнити своїх дітей від такого обов'язку.

Також в англіканців немає першого причастя. Але й в Україні, будьмо чесними, воно також не особливо популярне.

Якщо узагальнити, то практикуючих віруючих, які виконують усі релігійні настанови та обряди, регулярно ходять до церкви, небагато: всього одна особа зі сорока. Більшість має справу з церквою лише під час особистих криз або таких життєвих подій як народження, укладення шлюбу, смерть. Але це не вадить нікому називати себе віруючим парафіянином. Навіть коли важко згадати про останній візит до храму: три чи дванадцять років тому.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал