"Треба творити ніби на одному диханні, тоді робота дійсно варта уваги", - стверджує львівська художниця Ірина Муращик-Мінько, чия виставка відкрилася в історичному будинку Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. І ретроспекція її мінігобеленів та пастелі за останніх п'ять років, що склали зміст експозиції, ілюструють, що так воно і є, інформує "Еспресо.Захід".
Донька одного з найбільш знакових митців львівського артпростору другої половини ХХ століття - початку ХХІ століть, художника-інтелектуала, майстра парадоксальної естетики, якого називали "львівським Пікассо" Олега Мінька, Ірина Муращик-Мінько, зуміла вийти за межі сили батькового авторитету, увібравши його естетику, і стати собою. Попри те, що картини Олега Мінька часто-густо є важливим прообразом для її ткацтва і його образи вона свідомо "цитує", втім переосмислює та актуалізує їх інакше.
Однак образність не менш важлива. Байдуже, чи йдеться про філософську вертикаль у мінігобеленах чи про споглядальність у пастелях.
"Творчість тата мене завжди захоплювала, - ділиться зі мною думками Ірина Муращик-Мінько, - була загадкою. Адже як можна мати одночасно стільки ідей і вміти то все акумулювати. Я трохи інакша. Зокрема, люблю довго за чимсь спостерігати, у щось вдивлятися – у квітку чи пташку – помічати, наскільки досконалим у тій гармонії є Творець, і потім ту досконалість відтворювати у моїх пастелях. Щодо ткацтва, то тут філософія мені більш цікава і як усі ті образи втілити за допомогою фактури. Однак ідеться не про декоративний гобелен чи іноваційні речі, що ними текстиль зараз дуже захоплюється, а про архаїчні, рукотворні твори, часами на окремий із яких може піти і рік життя".
Ярина Коваль
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал