Мідну сокиру, якій шість тисяч років, представили сьогодні на брифінгу у Львові, передає "Еспресо.Захід".
"У нас на столі – найдавніший предмет металевої зброї, знайденої на території Західної України. Це дійсно вражає, і ми пишаємося таким здобутком", – наголосив директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць.
Знайшов сокиру лікар Павло Скляров, у лісі на території Сокальського району. Точне місце науковці тримають у секреті, щоб не давати підказок "чорним" копачам.
"Я маю хобі – люблю збирати гриби. І влітку, гуляючи лісом, звернув увагу на старе дерево, повалене коренищем догори. Знаючи, що в таких повалених деревах інколи можна знайти цікавий скарб, почав його шукати. І знайшов цей предмет", – розповів Павло Скляров.
До Львівського музею трипільська сокира потрапила завдяки меценату, депутату Львівської міськради від "ЄС" Роману Грицевичу.
"Павло мені розповідав, що знайшов річ трипільської культури. Але я думав, що їх є більше, що в музеях зберігаються. Тому велика подяка Павлові, що він знайшов таку цінну річ і передав її музею", – наголосив Роман Грицевич.
Уперше на території Західної України
Експертну оцінку знахідці дав археолог, доктор історичних наук, співробітник музею Микола Бандрівський.
"Ця річ автентична, тут сумнівів нема жодних. Її унікальність у тому, що вона знайдена на теренах позатрипільської цивілізації. На Західній Україні ми маємо лише дві такі знахідки: першу виявили на Волині, а другу я тримаю в руках", – відзначив він.
Як уточнив Микола Бандрівський, це не зовсім сокира, а бойовий чекан: "Оце звуження робочої частини призначалося для того, щоб уся маса під час удару була сконцентрована в цій точці – для розвалювання захисних обладунків, пробивання панцирів тощо. Головною була сила удару".
Зброю датували другою половиною 4 тис. до н.е, але питання, чи точно вона належить трипільській культурі, наразі є відкритим.
"Чи вона є точно трипільською, важко сказати. Судячи з хронології, а це друга половина 4 тис. до н. е., регіони середнього Подністров'я мали "імпорт" із Подунав'я. Бо найдавніші зразки є з півночі балканського півострова – Середнє та Нижнє Подунав'я", – розповів археолог.
Він додав, що знайдений чекан невідшліфований, тому припускає, що це була не готова зброя, а заготовка.
"Два роки тому біля Кам'янця-Подільського на одній з нововідкритих пам'яток знайшли сліди ливарництва трипільської культури. Там є і заготовки, і залишки ливарного виробництва. Таку сокиру виливали у двостволковій формі. Спочатку робили модель, потім її відливали воском, тоді робили форму з глини й заливали в неї чисту мідь. Коли в такий спосіб отримували готовий виріб, проблемою було позбутися ось цих завусениць. Це не готовий вибір, це напівфабрикат. Для того, щоб ним користуватися, треба було позбутися всіх цих металевих накипів – вони з часом спилювались і відшліфовувались", – каже археолог.
"Це, можливо, одна з найдавніших металевих бойових сокир на Західній Україні, давніших ми не маємо. Плюс вона може свідчити про місцеве виробництва таких речей за прототипом привозних зразків. Нам відомі родовища міді, які експлуатували трипільці й інші племена, тому мені здається, що це найдавніший продукт місцевого металовиробництва, ливарства", – наголосив науковець.
Археологи очікують на нові знахідки
Тепер у планах – провести детальну розвідку місця, де Павло Скляров знайшов сокиру.
"Що важливо, крім самого предмета, ми маємо повну версію походження: знаємо локацію, де знайдено предмет. Це дає повну інформацію для дослідників. Знаючи, де її було знайдено, можна ініціювати ширші дослідження. Цілком можливо, що ми будемо мати нагоду презентувати ще щось", – додав Орест Малиць.
Такі роботи, найімовірніше, проведуть наступного року, оскільки погода вже не сприяє археологічним дослідженням, а навесні дасть змогу більше часу проводити в польових умовах.
Радше за все, археологам і справді вдасться знайти більше артефактів, якщо дослідження таки відбудуться. Як зазначає Микола Бандрівський, такі мідні предмети вкрай рідко знаходять по одному екземпляру.
"Такі речі, як правило, ми знаходимо у скарбах або в похованнях. У той час така річ цінувалася особливо. Мідь, звичайно, дешевша за золото, але це один із перших металів, які обробляли наші предки. За такими речами пильнували, їх не губили, їх переплавляли – вони постійно були в роботі. І тому до нашого часу доходить мало таких екземплярів", – пояснив Микола Бандрівський.
Чи варто віддавати цінні знахідки в музеї?
У всьому світі час від часу давні пам'ятки знаходять випадково, зокрема під час сільськогосподарських робіт. Та й в Україні такі випадки непоодинокі. Наприклад, кілька місяців тому в Городниці на Житомирщині знайшли давньоруські монети. Городницький скарб, який уже охрестили "знахідкою століття", передали державі. Але, на жаль, так буває не завжди.
"Знахідки під час землерийних робіт трапляються часто. Але важливо, що власник далі робить із такою знахідкою: чи дає бавитися дітям, чи передає в сільраду, чи, як у нашому випадку, намагається передати її в науковий обіг і тим збагати нашу минувшину. Тримати в приватних руках, у приватній колекції – не дуже надійно. В наш багато змінюється і багато зникає. Єдиним місцем, де ця річ гарантовано збережеться для майбутніх поколінь, є музейні фонди, причому не відомчих музеїв, а саме державних, які мають круглодобову охорону та належні умови зберігання", – наголосив Микола Бандрівський.
Археологи сподіваються, що найближчим часом в Україні відрегулюють нормативну базу, особливо щодо діяльності "чорних археологів".
"Зараз розробляють нормативно-правову базу, щоб впорядкувати так званий "чорний коп", щоб його взагалі не було. Щоб у нас було, як на Заході: хочеш іти в поле з металодетектором – маєш таке право. Але, по-перше, ти купуєш для цього ліцензію, по-друге, всі речі ти спочатку представляєш державним музеям і вони мають право першочергового викупу; і, по-третє, ти маєш грошову винагороду, якщо ці знахідки є цінними і їх захотіла викупити держава", – розповів історик.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал