Mеlankа Art опинилася у графічному космосі Дмитра Парути

Чи львівського художника Дмитра Паруту належно оцінюють у Львові? Це питання порушив на відкритті виставки  графіки митця у львівській галереї Mеlanka Art одеський художник Валерій Басанець, інформує "Еспресо.Захід". Однак однозначної відповіді на це питання не прозвучало. Як зрештою, її і не могло бути. Бо вітчизняні митці, часто-густо тільки здобувши славу де-інде, мають шанс стати  визнаними і вдома. Або не мають – це вже як карта ляже.

Дмитро Парута належить до митців, які не вельми цим переймаються, або не переймаються зовсім. Набагато важливіше для нього сама можливість творчої праці, а ще – йти життям  рівно й у власному темпі та щоби поруч була його сім'я і найближчі друзі. Це так здається, що на безлюдному острові людині може бути дуже комфортно. Не може. Хіба коли є знання, що з цього острова будь-якої миті можна вийти. Інша справа – наявність можливості побути наодинці з собою, без якої творець недієздатний.

Дмитро Парута, якби створював такий острів, то забрав би на нього за їхньої згоди усіх, кого любить. А ще – усе, що любить. А це уже значно ширше, ніж власний дім, рідний Львів чи рідне Підкарпаття, де народився і виріс. Перетрансформовуючи народне мистецтво на нинішній лад, осягаючи величезні пласти української культури і водночас  зважаючи на ті формальні якості, які роблять художника сучасним, він витворює світ, часто-густо наповнений символами (де йде тільки від предмета до знаку, а не навпаки), що завжди впізнаваний як його власний. Інакше кажучи, йому вдалося те, що вдається митцям далеко не завжди: витворити свій графічний космос, що справляє враження лаконічного і легкого попри те, що за цим стоїть велика праця, знання і досвід.

Як зауважив на відкритті виставки мистецтвознавець, проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців, тонко відчуваючи вібрації української душі, український всесвіт, Дмитро Парута у своїй творчості у глибинних вимірах поєднує традицію і сучасність. Вирісши на стику міської та сільської культур, уважно вивчаючи культурну спадщину, розуміючи культурний ландшафт, наступник Нарбута і Ковжуна вміло поєднує свій досвід і знання з особистими емоціями та відчуттями.

"Кожен художник – калька власної душі, світобачення, поведінки, – характеризував Дмитра Паруту один з учасників нонконформістського руху Одеси Валерій Басанець. – Прямолінійний і чесний в оцінках та  вчинках, Дмитро Парута є таким і в мистецтві. Він – справжній. І по-справжньому, нерекламно моделює образ як своєї малої батьківщини, так і своєї країни".

 А ще Дмитро Парута, як сказав про цього художника його приятель, скульптор Василь Ярич, єдиний з такою технікою, штрихом,  стилістикою, що витримує її все життя. А така незмінна послідовність для втілення упродовж десятиліть життя насправді складна.

"Кожен митець, як глечик з водою, набирає в себе ту чи іншу культуру, - говорили з Дмитром Парутою за іншої нагоди. – Тільки він сам вирішує, які цінності в себе вбирати, а далі – це вже підсвідомий процес. Для мене наше національне – дуже важливе. Воно мене заповнює, з мене вихлюпує. І не обов’язково малювати якісь конкретні речі, що промовляють про Україну, вона у моїй праці присутня вже підсвідомо.  Візьміть пластику Архипенка. У нього на батьківському подвір’ї стояла древня кам’яна баба, і той загальний об’єм, та пластика степу є присутніми у його творчості постійно. А він же дуже довільно з тим об’ємом поводився. робив просторові провали. І вже той простір працював на символ, міг складатися в силуети.  Я не збираю реальних речей на одній площині. Вони, поєднані в одній роботі, можуть знаходитися у різних місцях і мене це задовольняє. Просто входжу у якесь вирішення образів і ті предмети до тих образів підходять. Мене щось цікавить у писанках,  у гуцульській дерев’яній різьбі, у ткацтві Олени Кульчицької, іконі, то я його замальовую і вже потім компоную так, як того вимагає творча ідея. Маю за головне – кожну нову свою роботу робити якнайкраще. І ще: є твердо переконаним: добрі вчинки стверджують талант, а злі – відбирають. Тому зла намагаюся не робити".

Ярина Коваль

Фото Ярини Коваль