У вересні під час 27 Львівського міжнародного BookForum вперше в Україні вручать премію "Зустріч". Цю премію, яка функціонуватиме за підтримки  BookForum та Українського інституту книги, заснувала  Канадськa недержавнa організація "Українсько-єврейська зустріч". "Зустріч" присуджуватимуть щорічно за найвпливовіший твір художньої й документальної літератури (почергово), виданий в Україні, - той, який сприяє українсько-єврейському порозумінню під гаслом  "Наші історії неповні одна без одної".

Як інформує ГО "Форум видавців", до короткого списку "Зустрічі" у перший рік її присудження увійшли книги –"Бабин Яр. Голосами" Маріанни Кіяновської (київске видавництво "Дух і Літера", 2017), "Вічний календар Василя Махна" (Видавництво Старого Лева, 2019), "Історія, варта цілого яблуневого саду" Максима Дупешка (Видавництво 21, м. Чернівці, 2017), "Мій дід танцював краще за всіх"  Катерини Бабкіної (Видавничий дім "Комора") та "Учителька німецької" Ірини Власенко (Видавництво "Юніверс", 2019).  

Саме серед цих книг журі під орудою українського романіста Андрія Куркова вибере переможця, який отримає грошову винагороду у розмірі 6000 євро (4000 євро -- автор і 2000 євро – видавець). А також назве чотирьох  фіналістів, кожен із яких  отримає винагороду по 250 євро.

Як розповіла "Еспресо.Захід" Маріанна Кіяновська, так складається, що її книга "Бабин Яр. Голосами", є у її доробку чи не найбільш номінованою. Саме за неї відома львівська письменниця та перекладачка художньої літератури Маріанна Кіяновська отримала цього року Шевченківську премію, розділивши її з Тарасом Прохаськом, а до того премію імені Шолом-Алейхема. Саме ця книга була у короткому списку претендентів на премію Львова – міста літератури ЮНЕСКО.

"Як і Шевченківська премія, "Зустріч" важлива для мене, але не стільки в персональному сенсі, як в сенсі розуміння світу,  -- говорить Маріанна Кіяновська. – Мені важливо, що певні речі, які окреслюємо як далеке і близьке, стають вагомими. Я росла в Жовкві, яка не пам’ятала про євреїв і вчилася у Львівському національному університеті, який теж у роки мого навчання не пам’ятав про євреїв. Але мені здається, що робота з повернення пам’яті для цілісності світу дуже важлива. У Бориса Херсонського, якого я перекладала, є збірка есеїв "Клаптикова ковдра". Так от, потрібно дуже дбати, щоби ці клаптики не розпадалися. Як на мене, такі починання, як ось ця "Зустріч", справді долучаються до того, щоби розрізнені сегменти світу поєднувалися".

Ярина Коваль