Військовий з Хмельниччини 4 місяці провів на позиції із турнікетом на нозі, а потім 8 днів повз до своїх, щоб врятуватись

Про це йдеться у сюжеті ТСН.

Руслан Ільчук родом із села Немиринці Старокостянтинівської громади. На позицію поблизу села Григорівка (Луганщина) він зайшов у лютому 2025 року. У квітні, під час спроби набрати води з річки, боєць наступив на протипіхотну міну "пелюстка". Вибухом йому відірвало частину стопи.

Побратим із позивним "45-й" наклав Руслану турнікет. Евакуацію запитували негайно, але через насичення неба ворожими дронами вивезти пораненого було неможливо — небо було "брудним".

Життя з турнікетом в ізоляції

За протоколом, турнікет слід зняти протягом двох годин. Коли час сплив, медик по рації повідомив: чіпати джгут вже не можна. Продукти розпаду тканин, що накопичилися за понад шість годин, могли вбити бійця миттєво при відновленні кровообігу.

Наступні чотири місяці Руслан провів у бліндажі-норі. Перев’язки він не робив — боявся розмотувати бинти. Рану заливав дезінфекторами, які скидали з дронів, проте через спеку та антисанітарію у рані завелися опариші.

"Спочатку було п'ять-шість штук. Був страх, звичайно... А вже через місяць почали жартувати, що можна було б з ногою йти на раки, а з опаришами — на карася", — згадує Руслан.

Не зневіритися допомагав побратим "45-й", який взяв на себе всю фізичну роботу, та думки про родину. Дружина Олеся місяцями не знала правди про стан чоловіка, отримуючи лише короткі звістки, що він живий.

Вісім днів плазом та зустріч з ворогом

У серпні ситуація стала критичною: позиції навколо перейшли під контроль росіян. Спроба евакуаційної групи прорватися до бійців завершилася невдачею. Руслан із "45-м" отримали наказ виходити самотужки.

Руслан залишив автомат, бо сил вистачало нести або зброю, або милиці. Згодом довелося залишити й милиці. Вісім днів він пересувався посадками повзком. Його шлях коригував з повітря оператор дрона на псевдо "Фартовий", який також скидав йому воду та їжу.

Одного разу Руслан впритул зіштовхнувся з російським військовим. На питання окупанта "Чий будеш?" впевнено крикнув "Свої!" і поповз далі. Ворога згодом ліквідували українські пілоти.

Порятунок: два дні на ношах

Подолавши 8 кілометрів повзком, Руслан дістався позицій ЗСУ. Стан ноги на той момент був критичним — під час спроби огляду кінцівка почала буквально розсипатися, тримаючись лише на залишках тканин та бинтах.

"Я під кожним витком бинта черв'яків діставав. Вони просто випадали. Просто викручую [бинт], і шматок ноги в мене просто випадає. В мене залишається просто п'ятка", — розповів Руслан.

До точки, куди міг дістатися евакуаційний транспорт, залишалося ще 2 кілометри. Цей шлях зайняв ще два дні — весь цей час бійця несли на ношах побратими. Загалом операція з його виходу тривала 10 діб.

Руслан схуд на 20 кілограмів. Доля його рятівника, побратима "45-го", наразі невідома — він вважається зниклим безвісти.

Зараз Руслан Ільчук проходить реабілітацію, вчиться ходити на протезі та відновлює рівновагу. Його дружина Олеся постійно перебуває поруч.

• Боєць зі Старокостянтинова Корал розповів про дві війни, бойову травму та втрату побратима