Перша у світі жінка-офіцер, яка двічі пройшла через російські табори: життя чотарки Української Галицької Армії Олени Степанів

Олена Іванівна Степанів народилася 7 грудня 1892 року у селі Вишнівчик, нині Перемишлянський район Львівської області, у родині греко-католицького священника Івана Степаніва та Мінодори Кунцевич. Вона була наймолодшою, третьою дитиною. Батько поєднував пасторську діяльність із культурною роботою, заснував церковне братство у Вишнівчику 1885 року та філію страхового товариства "Дністер".

Олена Степанів за учнівською лавою

У 1910 році Степанів розпочала навчання у Львівській жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. Тут вона вивчала педагогіку, методику викладання та проходила практику у школах. Заняття були вимогливими та часто рутинними, але саме цей період сформував її ставлення до навчання та заклав любов до книг.

ладачі й учениці Учительської семінарії (Львів, 1910). Олена Степанівна стоїть у третьому ряді в центрі, фото: з книги "Олена Степанів" Наукового товариства ім. Шевченка

Далі Олена Степанів продовжила освіту на філософському факультеті Львівського університету, обравши історію та географію. Серед викладачів були Михайло Грушевський, Степан Томашівський, Степан Рудницький та польський географ Евґеніюш Ромер. Степанів активно долучалася до студентського життя: брала участь у "Академічній громаді", "Студенському союзі ім. Драгоманова" та "Пласті". У товаристві "Сокіл" вона очолила першу жіночу чоту, навчала молодь стройовій підготовці та основам тактики, а через Жіночий комітет готувала українських дівчат до можливих військових дій, закладаючи основи свого майбутнього лідерства.

З фронту Першої світової до російського полону

З початком Першої світової війни у серпні 1914 року Степанів залишила навчання і добровільно вступила до Легіону Українських Січових Стрільців. Вона очолила жіночу чоту зі студенток, готуючи їх до військових дій: фізичної підготовки, стройової дисципліни, основ тактики, стрільби, орієнтування та надання першої медичної допомоги.

Вирізка з російської преси з фото та інформацією про полон “Барышни-офицера”, фото: Фотографії старого Львова

У 1915 році Олена Степанів брала участь у Карпатській кампанії Австро-Угорської армії та УСС, зокрема у боях за гору Маківка. Відвага Степанів була відзначена командуванням: вона отримала звання хорунжого, Срібну медаль "За хоробрість" та військовий Хрест Карла. 

Під час бою під Лисовичами на Болехівщині 29 травня 1915 року її поранили та взяли у російський полон. Шлях до табору в Ташкенті проходив через Журавно, Київ, Пензу, Самару та Оренбург, де вона перебувала під суворим наглядом охоронців, частину шляху долала пішки або на возах у важких умовах. Біографи зазначають, що цей маршрут нагадував шлях Тараса Шевченка і став для неї подвійним випробуванням — фізичним і психологічним.

У таборі для військовополонених у Ташкенті вона перебувала до квітня 1917 року. Умови були тяжкими: холодні бараки, обмежене харчування, щоденні обов’язки з обслуговування табору та суворий контроль адміністрації. Степанів підтримувала дисципліну серед полонених, займалася навчанням молодших товаришів та зберігала зв’язок із іншими українськими військовополоненими. 

Олена Степанів, фото: відкриті джерела

Після повернення з полону після амністії офіцерка активно включилася у діяльність УСС та Листопадового повстання 1918 року у Львові, брала участь у польсько-українській війні 1918–1919 років. У березні 1919 року вона отримала звання чотаря Української Галицької Армії та командувала взводом, виконуючи бойові завдання та керуючи підлеглими. Одночасно виконувала обов’язки прес представника у Міністерстві закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському, координуючи інформаційну роботу армії.

Науковий доробок Олени Степанів

Після війни, у 1919–1921 роках, Степанів навчалася у Віденському університеті, здобувши ступінь доктора філософії з історії та географії. Дисертація була присвячена розвитку суспільства у старій Русі до середини XIII століття. Вона написала понад 70 наукових праць з економічної географії України, геоурбаністики та кооперативного руху, серед яких "Кооперативи здоров’я" (1930), "Сучасний Львів" (1943) та "Трудові резерви Львівщини" (1949). 

Зліва направо: Олена Степанів, Василь Ратич, Ганна Дмитерко (позаду сини Ганни Дмитерко). 1926, фото: Вікіпедія

Степанів застосовувала польові спостереження, статистичний аналіз, картографування, створювала карти, таблиці ресурсів і демографічні показники. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та у нелегальному Львівському університеті. У 1935 році польська влада заборонила їй викладати, після чого вона очолила Секретаріат Організаційного відділу Ревізійного Союзу Українських Кооперативів.

У 1939–1941 роках науковиця очолювала Статистичну адміністрацію Львова, а з 1945 до 1949 року працювала доцентом Львівського університету, старшим науковим співробітником Інституту економіки АН УРСР і Природничого музею АН УРСР. Вона активно діяла в Науковому товаристві імені Шевченка, довгий час була вченим секретарем Фізіографічної комісії та головою Термінологічної секції Географічної комісії, займалася стандартизацією наукової термінології та підтримкою наукових інституцій.

Знову арешт і табори

У 1949 році радянська влада заарештувала Олену Степанів за сфабрикованим звинуваченням у "зраді Батьківщині" та участі у "контрреволюційній банді", засудивши до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах Мордовії. У холодних бараках, за мізерного харчування та примусової праці її здоров’я значно погіршилося, а частина наукових праць була вилучена або схована у спецфонди. 

Олена Степанів з сином Ярославом Дашкевичем у будинку на вул. Козацькій – після повернення з таборів, 1958 рік, фото: Аргумент

Вона була звільнена у 1956 році за станом здоров’я і повернулася до Львова, але повноцінно відновити наукову діяльність не змогла. Олена Степанів померла 11 липня 1963 року та була похована на Личаківському цвинтарі.

• Генерал двох армій та архітектор Чортківської офензиви: тріумф і трагедія Олександра Греківа