Генерал двох армій та архітектор Чортківської офензиви: тріумф і трагедія Олександра Греківа

Детальніше про нього розповість "Еспресо.Захід".

Від правника до генерала імперії

Олександр Греків народився 21 листопада (за іншими даними — 3 грудня) 1875 року в селі Сопич на Чернігівщині (нині Сумська область) у дворянській родині з давніми грецькими коріннями. Його шлях до війська був нетиповим: спочатку він здобув цивільну освіту, закінчивши юридичний факультет Московського університету. Лише після цього, у 22 роки, він вирішує змінити мантію юриста на мундир, вступивши до Московського військового училища.

Кар’єра Греківа розвивалася стрімко. Він закінчив престижну Миколаївську академію Генерального штабу, захистив дисертацію з історії військового мистецтва (що було рідкістю для бойових офіцерів) і викладав тактику. Перша світова війна застала його на посаді начальника штабу дивізії. За хоробрість та блискуче планування операцій він отримав звання генерал-майора. Проте розпад імперії поставив перед ним головний вибір життя.

На службі Україні: між УНР та Гетьманатом

У 1917 році, коли почалося творення українського війська, Греків, як і багато інших "фахівців старої школи", запропонував свої послуги молодій Українській державі. Він був одним із небагатьох генералів, які намагалися триматися осторонь партійної політики, ставлячи на перше місце професіоналізм.

Це дозволило йому займати високі посади за різних режимів: в Армії УНР він командував дивізіями та корпусами, за часів Гетьманату Павла Скоропадського він працював у Військовому міністерстві. Згодом, повернувшись до Директорії УНР, наприкінці 1918 року був призначений Військовим міністром УНР.

Саме Греків вів переговори з французьким командуванням в Одесі, намагаючись знайти союзників для України в боротьбі проти більшовиків. Однак через політичні розбіжності та недовіру з боку Симона Петлюри (який побоювався зростання популярності генерала) Греків змушений був подати у відставку.

Архітектор Чортківської офензиви

Зірковий час генерала настав у червні 1919 року. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) опинилася в критичному становищі під тиском польських військ. Українська Галицька Армія (УГА) була загнана у "трикутник смерті" між Збручем та Дністром.

9 червня 1919 року Олександр Греків був призначений командувачем УГА. Його прихід кардинально змінив моральний дух війська. Вже через кілька днів розпочалася знаменита Чортківська офензива — одна з найуспішніших наступальних операцій українського війська.

Під командуванням Греківа 25-тисячна українська армія, відчуваючи брак набоїв та амуніції, розбила 100-тисячне польське угруповання, добре озброєне Антантою. УГА звільнила Чортків, Тернопіль, Бучач і підійшла до Львова. Греків став легендою в Галичині, довівши, що навіть у безвихідній ситуації професіоналізм і бойовий дух можуть творити дива. На жаль, через брак зброї та матеріальних ресурсів наступ довелося зупинити, і УГА змушена була відійти за Збруч.

Вигнання та помста СМЕРШу

З 1920 року генерал перебував в еміграції у Відні. Він відійшов від активної політики, жив життям приватної особи, згодом отримав австрійське громадянство. Здавалося, що війни залишилися позаду.

Однак радянські спецслужби нічого не забували. У 1948 році, коли Відень був поділений на окупаційні зони, 73-річного генерала викрала радянська контррозвідка СМЕРШ прямо біля його дому. Його вивезли до Києва, у Лук’янівську в’язницю.

Вирок був жорстоким: 25 років таборів за "антирадянську діяльність". Літнього генерала відправили до ГУЛАГу (Озерлага). Попри вік і важкі умови, Греків зберіг гідність. Співв'язні згадували, що він ніколи не скаржився, тримався аристократично і підтримував дух інших в'язнів.

Повернення і пам’ять

Олександр Греків провів у радянських концтаборах 8 років. Він був звільнений лише у 1956 році, вже після смерті Сталіна. Йому дозволили повернутися до Відня завдяки його австрійському громадянству.

Він прожив на свободі ще два роки, померши 2 грудня 1958 року (за іншими даними — 1961 року, але більшість джерел, зокрема Інститут нацпам'яті, вказують на 1958 рік) у Відні, де і похований.

У своїх пізніх роздумах генерал сказав слова, які стали його заповітом:

"За служіння Україні я розплатився роками неволі і втраченим здоров’ям, але аж ніяк не шкодую про це".