Феномен Воргола: як русинський хлопець перетворив банку супу на найдорожче мистецтво у світі

Третього червня 1968 року в майстерні на Мангеттені пролунали постріли. Художник, який уже став символом нової епохи, дивом вижив. Його знали як Енді Воргола –зірку Нью-Йорка, провокатора, людину-бренд. Але народився він як Андрій Воргола, син карпатських русинів із маленького села Мікова, і в глибині душі ним залишався завжди.

Дитинство між Карпатами і Піттсбургом

Ендрю Воргола з’явився на світ 6 серпня 1928 року в Піттсбурзі в родині емігрантів із тодішньої Підкарпатської Русі (нині територія Словаччини). Його батьки, Андрій Воргола та Юлія Завацька, були лемками-русинами, греко-католиками. Вони приїхали до США на початку ХХ століття в пошуках роботи, як і тисячі інших вихідців із Карпатського регіону. Оселилися в робітничому районі, серед шахтарських і металургійних родин. Удома говорили своєю говіркою, дотримувалися традицій, 

У домі говорили карпаторусинською говіркою, співали народні пісні, святкували Різдво за юліанським календарем і відвідували греко-католицьку церкву. На Великдень вони розписували писанки, вишивали. Мати Юлія мала художній хист: малювала декоративних котів і ангелів, писала каліграфічним, хоч і з помилками, почерком. Саме вона стала для Енді першою наставницею в мистецтві – і, можливо, найголовнішою людиною в його житті.

фото: kovcheh.ua

Воргол з мамою, фото: investory.news

Вона проводила багато часу з наймолодшим сином, особливо після того, як він тяжко захворів у дитинстві. У восьмирічному віці Андрій тяжко захворів – ускладнення після інфекції спричинили хорею (так званий «танець Святого Віта»). Тривалий час він був прикутий до ліжка. Щоб розрадити сина, мати приносила йому журнали, комікси, фотоальбоми. Саме тоді він почав малювати – копіював предмети з повсякдення, робив колажі з газетних вирізок, дивився мультфільми через кінопроєктор, який мама купила, назбиравши грошей. Хлопчик показував мультфільми родичам і сусідам, інколи навіть збирав за це дрібні монети. Згодом отримав фотоапарат Kodak Brownie і почав знімати все навколо. Інтерес до масових зображень — газетних фото, реклам, кіно — сформувався ще тоді, задовго до появи поп-арту.

фото:instagram.com/p/DKxYIzzKfoz/

Від Ворголи до Воргола

У школі Ендрю був тихим, замкненим, худорлявим хлопцем. Він відчував себе інакшим – через хворобливість, сором’язливість, акцент батьків, їхню релігійність та бідність. У Піттсбурзі слов’янські іммігранти займали найнижчі соціальні позиції, працювали на найважчих роботах. Батько Ворголи був шахтарем і помер, коли синові було чотирнадцять. Це ще більше зблизило Ендрю з матір’ю.

Попри труднощі, він серйозно займався мистецтвом. Відвідував безкоштовні суботні курси при Інституті Карнегі, а 1945 року вступив до Технологічного інституту Карнегі (нині Carnegie Mellon University) на факультет живопису та дизайну. Там не було жорсткого поділу між “високим” і комерційним мистецтвом – студентів готували як дизайнерів. У 1949 році Воргола отримав ступінь бакалавра й вирішив їхати до Нью-Йорка.

Там із Ендрю Ворголи поступово народився Енді Воргол. Літеру "а" наприкінці прізвища він відкинув ніби випадково – можливо, щоб спростити вимову, можливо, щоб ім’я звучало "американськіше". Попри поширену версію про спробу приховати етнічність, родичі наголошували, що рішення не мало глибокої драми.

Та хоч ім’я змінилося, зв’язок із родиною не переривався. Воргол спілкувався з матір’ю рідною мовою, хоча соромився говорити нею поза домом. Коли його кар’єра стрімко пішла вгору, Юлія переїхала до Нью-Йорка й жила з ним. Вони навіть створили разом дві книжки – "25 котів на ім’я Сем та одна блакитна кицька" і "Святі коти", де її декоративний почерк став частиною художнього задуму.

фото: vogue.ua

Поп-арт і "Фабрика"

У Нью-Йорку Воргол починав із комерційної ілюстрації. Він оформлював вітрини, малював рекламу, співпрацював із модними журналами Harper’s Bazaar і Vogue. Визнання прийшло до Воргола після створення реклами взуття “І. Міллер”. Енді намалював взуття чорнилом і прикрасив плямами. За це він отримав чималий гонорар, і з ним почали укладати контракти відомі бренди. 

У 1950-х він здобув репутацію одного з найуспішніших рекламних ілюстраторів міста. Працював багато і дисципліновано, не соромився комерційних замовлень.

На початку 1960-х він перейшов до образотворчого мистецтва. 1962 року серія зображень консервованих банок супу Campbell’s стала резонансною. Звичайний споживчий товар перетворився на мистецький об’єкт. Воргол використовував техніку шовкографії, що дозволяла тиражувати образи – принципово важливий крок для його концепції.

Роботи Воргола із серії "Банки з супом Кемпбелл" стали одними з найдорожчих у світі поп-арту. У 2010 році одну з таких картин, "Велика банка супу Кемпбелл", продали на аукціоні Christie's за $23 мільйони.

Також художник працював із портретами знаменитостей – Мерилін Монро, Елвіса Преслі, Елізабет Тейлор, пізніше Мао Цзедуна

У 1963 році Воргол відкрив студію, яку назвав "Фабрикою". Там працювали асистенти, відбувалися зйомки експериментальних фільмів, збиралася богема. Він знімав стрічки “Sleep”, “Empire”, “Chelsea Girls”, створював екранні тести – чотирихвилинні портретні фільми. Працював із музикантами, зокрема з гуртом The Velvet Underground. Його діяльність поступово виходила за межі живопису – він був дизайнером, режисером, видавцем, продюсером.

фото: vogue.ua

фото: vogue.ua

Карпатський слід у глобальному мистецтві

Дослідники досі дискутують, чи є яскраві барви Воргола відлунням карпатських вишиванок і писанок. Але безсумнівно одне: він виріс у світі, де релігійна іконографія, народний орнамент і колективна пам’ять були частиною щоденного життя.

Окремий вимір його життя – релігійність. Воргол залишався практикуючим греко-католиком, майже щодня відвідував літургії, хоча не афішував цього. У 1980-х роках він створив велику серію робіт на тему “Таємної вечері”, а після його смерті було знайдено чимало творів із релігійними мотивами. Свідчення родини й духовенства підтверджують, що віра була для нього особистою, але стабільною частиною життя.

фото: ukrainianchi.com

Постріли і безсмертя

Третього  червня 1968 року письменниця Валері Соланас вистрелила у Воргола у його студії. Він дивом вижив, але наслідки поранення переслідували його все життя. 

Після одужання Воргол став обережнішим, частково дистанціювався від хаотичного середовища “Фабрики”. У 1970–1980-х роках він активно працював над портретними замовленнями, співпрацював із молодшими художниками, створював телевізійні проєкти.

Енді Воргол помер 22 лютого 1987 року в Нью-Йорку після операції на жовчному міхурі. Після нього залишилося понад пів мільйона предметів – картини, графіка, фотографії, фільми, “Капсули часу” з особистими речами. Його роботи регулярно з’являються на аукціонах і входять до переліку найдорожчих творів мистецтва ХХ століття. 

Після його смерті інтерес до карпатського коріння художника посилився. У 1991 році в словацькому місті Медзилаборце відкрили музей, присвячений родині Ворголів. Велика колекція його робіт зберігається у музеї в Піттсбурзі.

Русинський хлопчик із піттсбурзького гетто став іконою поп-арту. Він створив мистецтво, яке водночас висміювало й прославляло масову культуру. І хоч світ запам’ятав його як блискучого Енді Воргола, у тиші домашніх розмов із матір’ю він залишався Андрієм – сином карпатських емігрантів, який колись малював котів у маленькій кімнаті над річкою Мононґахела.

• Перша персональна виставка Тараса Шевченка у Львові: де та коли подивитися 58 шедеврів Кобзаря