Наша перемога напряму залежить від українців і української перемоги, – білоруська журналістка Аліна Рудіна

Зараз у Львові Аліна керує Білоруським інформаційним центром і каже, що навіть під час війни почувається тут у більшій безпеці, ніж якби залишилась у Мінську. Співпрацює з білоруським пресклубом (веде проєкт, який відповідає за медійну грамотність) і з екологічним проєктом "Зелений портал". 

Про те, як живеться жінці тут, коли чи не щодня з її рідної землі на Львів летить чимало ракет, а білоруські війська вичікують наказу, аби вдертись на територію України, а також про сьогоднішню ситуацію в Білорусі вона розповіла в інтерв'ю для "Еспресо.Захід". 

Білоруські партизани, арешт за стрічку в волоссі і тост за Лукашенка, який опозиціонери піднімають уже понад 10 років

Кілька днів тому був створений Білоруський інформаційний центр у Львові, раніше вже функціонував Білоруський кризовий центр. Чому створили інформаційний центр саме зараз і чим займається кризовий центр?

Щодо створення інформаційного центру – це була дещо стихійна ініціатива. Ми зібралися зі співвітчизниками і вирішили, що треба щось робити. Пояснювати українцям, що роблять білоруси в Україні і що роблять білоруси, які за межами Білорусі й України, але також задіяні у волонтерських ініціативах. Більше того, є ще й білоруси, які залишились на батьківщині і провадять там партизанський рух. 

Тобто зараз для нас важливо, щоб українці почули і зрозуміли, що ми допомагаємо, чим можемо. Основне – писати, повідомляти про те, що відбувається в Україні, будучи безпосередньо тут.

Коли почалась війна, ми почали займатися також і волонтерською роботою. Спершу приймали автобуси з гуманітарною допомогою, розвантажували автомобілі. Паралельно приймали в себе українських і білоруських втікачів від війни: на ніч, на дві, на тиждень – хто скільки може. Перші два дні наш волонтерський чатик не замовкав ні на хвилину. Розміщували на проживання людей у квартирах, хто скільки мав місця. На початку тісно контактували з нашими білорусами, а потім і українців приймали на проживання.

Був такий випадок: познайомились наші сябри (друзі. – Ред.) в дорозі з Києва з українською родиною – мамою і дочкою, не могли їх залишити і привезли до мене з собою. Тоді в моїй квартирі максимально було восьмеро людей, але всі вміщались. Зараз живуть друзі, які виїхали з Києва, а перед тим, як поселитися в Києві, жили у Мінську. Виходить, що вони вже двічі втікачі. Загалом, мешканці весь час змінювались, а моя квартира була наче проміжний пункт. Зараз, як приїжджають якісь журналісти-колеги, то також пишуть мені і я вже тут допомагаю їм скоординувати їхні дії. 

Через те, що таких втікачів з Білорусі в Україну й перед війною було багато (у Львові є приблизно 500 осіб), і діє Білоруський кризовий центр. Передовсім, щоб допомагати білоруським втікачам, які приїжджають до Львова.

Ще перед карантинними антиковідними нормами, часто проводили тут акції на підтримку України. Зокрема, просили не закуповувати білоруські автобуси, білоруське пальне (бітум), тобто завжди організовували якісь заходи. 

До речі, дуже багато разів мені доводилось пояснювати місцевим (вже будучи тут у Львові), що в нас у Білорусі далеко не все добре, радше навпаки – погано. Лежала в лікарні під час ковіду, то там були люди, які не розуміють, чому я у Львові, і не вірили, що в Білорусі жахливі репресії. Доводолися на пальцях пояснювати, що відбувається, просити людей не вірити в пропаганду. 

Як, до речі, зараз у Львові до вас ставляться і реагують українці, коли чують, що ви з Білорусі? Бо ж летять з території Білорусі ракети, літаки. Відчувається якийсь негатив, агресія? 

Коли виникла пряма загроза участі білоруської армії в російсько-українській війні і нападі на Україну, коли війська стояли впритул до кордону, то ми щоранку прокидались і перевіряли: зайшли чи не зайшли. Це дуже боляче усвідомлювати. Білоруська армія не представляє інтереси білоруського народу, так само, як і самопроголошений президент Лукашенко.

Для нас він є нелегітимно обраним, а до влади прийшов завдяки своїй хунті. Ця хунта вже пішла проти свого народу, коли у 2020 році стала на бік Лукашенка. Зараз вона так само пішла проти великого народу України.

Навіть ті 10 чи 15 відсотків, які, можливо, й підтримують Лукашенка в Білорусі, також на війну не погоджувались і не підтримують її. Підтримка введення білоруських військ ще менша, ніж підтримка Лукашенка. 

Щодо мене персонально, то за півтора року я вже маю тут, у Львові, своє коло оточення і до мене завжди добре ставились. Пояснюю, за яких умов втекла з Білорусі. Зараз ми розуміємо, що теж робимо добру справу, це також і наша війна. Особисто в мене проблем немає, в тому плані, що українці якось неприязно ставляться до мене, бо я з Білорусі. 

Лукашенко зі своєю армією і своїм оточенням дискредитує білорусів у світі. Ми понад 20 років змагаємось з цим монстром і доводили всьому світу, що це – чудовисько.

Але мої колеги з такою проблемою зіткнулися, хоча й не у Львові. Хтось пише, що відмовляють для них виготовити страховий поліс у польській компанії. Кажуть, що законних підстав немає, але пояснюють, що через співпрацю білорусів з росіянами і це для них – іміджева справа. 

У деяких закладах також висять оголошення про те, що не обслуговуються громадяни Росії і Білорусі. Тому я й хочу всім говорити, що Лукашенко зі своєю армією і своїм оточенням дискредитує білорусів у світі. Ми понад 20 років змагаємось з цим монстром і доводили всьому світу, що це – чудовисько. Особливо кричали у 2020 році. Але реакція Європи були, наче укуси комара. Тоді ми кричали: відключіть від SWIFT, введіть санкції. Але те, про що ми просили ще тоді, отримуємо лише зараз, унаслідок боротьби українців. Зрештою, і боротьби білорусів. Зараз на боці України вже воює 500 білоруських добровольців, ще тисяча повинна долучитися.

Як узагалі білоруси ставляться до війни в Україні?

Білоруські незалежні медіа все ж працюють. 70-80 відсотків інформації транслюють з України, чи принаймні не з Білорусі. У коментарях бачу, що ми з українцями однаково сприймаємо перемоги українського війська. Для нас зараз немає кращого видовища, як  спостерігати, що байрактар знищує ворожу російську колону. 

"Ми знали, що будуть репресії. Але не думали, що аж такі"

Розкажіть, коли і чому виїхали з Білорусі і чому обрали саме Україну?

Україна – частка мого всесвіту. Ще з п'яти років ми з батьками їздили до українського Криму, там відпочивали на морі. І коли 2014 року Україна тимчасово втратила Крим, я його теж втратила. 

Переїзду, звісно, передували репресії, які розпочались у 2020 році. Працювала в білоруському пресклубі, займалися розвитком білоруської медійної роботи, проводили тренінги. Там був осередок незалежної журналістки. Мали багато співпраці з українськими медіа, зокрема "Детектором медіа".

А потім так сталося, що ми стали першими, хто потрапив під удар. У грудні 2020 року п'ятьох моїх колег затримали. Прийшли додому, виламали двері й забрали. "Шили" дивовижні справи: ухилення від податків у особливо великих розмірах. Так от, вони провели за ґратами 8 місяців.

Ніхто не міг перед тим підозрювати, що отак будуть виламувати двері. Після цього ще тиждень залишалась у Мінську, але зрозуміла, що працювати нормально вже не зможу, по мене прийдуть рано чи пізно, попри те, що переховувалась у друзів і перебігала з однієї квартири на іншу.

Ми всі знали, що будуть репресії, але не сподівались, що вони будуть аж такого масштабу

А затримували вас?

Мене – ні. Завжди жартую, що швидко бігаю. Тоді я була редактором соцмереж і мала всі доступи. Якраз і повинна була займатись тим, щоби розповсюджувати всю інформацію, що й де відбувається. 

Ми всі знали, що будуть репресії, але не сподівались, що вони будуть аж такого масштабу. Тому, коли одних моїх колег затримали і не відпускали, інші виїхали з Білорусі, то я вирішила також їхати. Мала зв'язок з українськими медійниками і правоохоронцями, які  надавали необхідну допомогу. В січні таки виїхала в Україну. 

"Білорусь зараз – це великий концентраційний табір" 

Як гадаєте, чи можливо переламати ситуацію в Білорусі на користь демократії? Що треба для цього? Щоб Лукашенко помер?

У Білорусі вже остаточно придушена свобода слова, а те що працює – виключно за межами Білорусі. Там стоїть питання безпеки людей. Ідеш просто зробити якесь фото – це вже як мінімум буде адміністративний арешт, а далі – кримінал.Тому весь контент зараз створюють користувачі з-за меж Білорусі. 

З 2020 року людей з усіх ланок висмикували й заарештовували. Лікарів, науковців, митців – усіх одного за одним піддавали репресіям. Там зараз затримують людей за будь-яку інформацію, яку надсилають. Загрожує від 6 років тюрми і до звинувачення в державній зраді. Так само затримують людей за звістки про те, що відбувається на білоруській залізниці. Я захоплююсь цим партизанським рухом. Люди роблять це на свій страх і ризик, знаючи, що їм загрожує великий терміни ув'язнення. Їм прострілюють ноги, але вони це продовжують робити. 

Читайте також: Білоруські партизани зупиняють російські поїзди та нищать техніку окупантів – радник Тихановської

Ми хочемо доносити інформацію про це, аби всі знали про звинувачення в абсурдних речах. Через те, що дівчина носить синьо-жовту стрічку у волоссі, на неї вже роблять доноси і заводять справу. Чи от людина принесла квіти до пам'ятника Шевченкові в Мінську – за це також уже справа.

За півтора місяця російсько-української війни понад півтори тисячі білорусів були заарештовані за будь-які прояви підтримки України. Їх утримують у жахливих умовах. У камерах, де має бути п'ятеро людей, сидить по 20, їм не дають нормальної води, не передають передачі, на підлогу ллють хлор, щоб вони не мали чим дихати. 26 моїх колег-медійників зараз перебувають у в'язниці. 

Насправді Білорусь зараз – це великий концентраційний табір. І я не знаю, що має статись, аби відбулись радикальні зміни. Ми до цього будемо йти, не зупиняючись.Тому дуже сподіваюсь, що після війни в Україні Лукашенку не вдасться вийти сухим з води і він,разом із Путіним піде в небуття. Ми цього дуже хочемо. У нас навіть тост є. Коли ми п'ємо, то п'ємо "щоб он здох" з 2010 року. Зараз п'ємо "за подвійний гроб". 

Що схожого, а що відмінного в українців і білорусів?

Білоруси й українці мають схожу історію, спільного ворога і війну. Ці речі нас об'єднують. Але є багато відмінностей. Найперше – це ваш темперамент і жага до волі. 

Як казав мій товариш і співвітчизник Сергій Бульба на відкритті інформаційного центру, українська нація вже дозріла і сформувалась як нація. У білорусів, на жаль, ще мусить пройти час, аби відбулось те саме. Тому відчуття коштовності свободи поки нема. І я з ним погоджуюсь. 

Додам, що на білорусів дуже вплинули події 2020 року. Вони зробили нас більш подібними до нації і показали, що солідарність є. Ми вже говорили з нашими сябрами, що зараз нам трохи легше бути в Україні, бо отримали у 2020 році таке собі "щеплення" – тобто зіткнулися з жорстокістю і бачили вже цинізм нашої влади. Зараз ми бачимо цинізм росіян і білоруської пропаганди, яка обороняє інтереси окупантів.
Я свої мамі сказала: якщо зі мною щось станеться, щоб вона знала, що це – окупанти. І це буде дуже символічно, якщо мені щось станеться від ракет, які літають з території Білорусі. 

Я впевнена  в тому, що наша перемога напряму залежить від українців і української перемоги. Переможе Україна – переможе Білорусь.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.