Про ймовірне призначення Нікуліна новим міністром, зокрема, нещодавно писало популярне спортивне видання України sport.ua. Більше того, за інформацією lb.ua, новий кандидат на цю посаду уже пройшов співбесіду і "мова йде про Антона Нікуліна".
Антон Нікулін із травня 2017 року працює начальником управління молоді та спорту Львівської міськради. До цього активно займався карате, є майстром спорту міжнародного класу. Також чоловік багато років працював тренером збірної команди України з карате, а його підопічні здобували міжнародні нагороди, зокрема олімпійські.
У Львові Антон Нікулін зарекомендував себе як фаховий менеджер, а головне – за ним немає шлейфу зі скандалами. До того ж пан Нікулін – публічна особистість і відкритий до діалогу з представниками ЗМІ.
"Еспресо.Захід" поспілкувався з Антоном Нікуліном під час його дороги до Києва, на тему його імовірної нової посади в уряді та яким є його бачення щодо розвитку українського спорту, зокрема, в реаліях повномасштабної війни з росіянами.
Фото: facebook.com/antonnikulinn
Пане Антоне, у телеграм-каналах всі гудуть, що вас, швидше за все, призначать новим міністром молоді й спорту. Як ставитеся до цього і чи мали якісь попередні розмови про нову посаду?
Не знаю, наскільки мені коректно коментувати чутки, які ширяться телеграм-каналами, але зі свого боку можу сказати одне: так, я маю певну співпрацю та діалог з центральною владою щодо популяризації масового спорту. У нас є певна програма, яку хочемо впровадити в Україні, яка успішно показала себе у Львові. А те, що хтось так високо оцінює мої шанси... Ну, мені, звісно, приємно це чути, це добре.
Зрозуміло. Все ж цікаво було б почути, яким є ваше бачення щодо розвитку українську спорту, які основні акценти ви б виокремили, що варто змінити?
Найперше скажу, що, на жаль, наша система спорту досі нагадує таку застарілу радянську інституцію. У нас в державі ще багато таких інституцій, які мають історію, яка вже 30 років не змінюється. Тому тут питання, як правильно розставити пріоритети. Нам потрібні зміни, але я не виступаю за те, щоб вони були миттєвими. Я за плавний перехід, який мав би привести нас до клубної системи. Основний акцент держави має бути на масовий спорт, тому що спорт вищих досягнень – це, звісно, круто, але ми бачимо, що результати українських спортсменів від олімпіади до олімпіади лише знижуються.
Якщо запитати когось з міністерства про це, там скажуть, що масовий спорт – це дитячо-юнацькі спортивні школи і так далі. Дитячо-юнацькі спортивні школи – це викристалізація кращих з кращих. Та в наших дитячо-юнацьких спортивних шкіл з’явилися конкуренти, інші формування: клуби, громадські організації спортивного спрямування тощо. Тому дитячо-юнацькі спортивні школи просто недоотримують тієї селекції, яка була раніше. От і все, на ринку з’явилися конкуренти. Тому треба правильно вибудувати спортивну політику. Я вважаю, що пріоритетом держави має бути масовий спорт, формування спортивних ліг і поступовий перехід до клубної системи.
Також у державі дуже багато інституцій, які дублюють функцію одні одних, однозначно треба це вирішувати, є багато федерацій. Я називаю це неминучим процесом "деофеодалізації" федерацій. Адже всі наші спортивні федерації працюють за статутами політичних партій, де керівника змінити фактично неможливо, хіба він сам того захоче.
У плані спорту вищих досягнень потрібно створити фонд олімпійського спорту для топатлетів і залучати до цього фонду недержавні кошти. Так само максимально варто займатися топовим атлетами у сенсі формуванні особистих брендів для наслідування молодого покоління.
У нас широко стоїть питання розподілу коштів між федераціями. Дуже крута система існує в Японії – це асоціація спортивних федерацій, колегіальний орган для об’єктивного розподілу коштів між федераціями зі всіх видів спорту.
Ну і, звичайно, базова спортивна інфраструктура. Маємо робити її в кожному дворі для кожної громади й навіть у тих місцях, де тривають бойові дії. Якщо станеться так, що її знищать, то нічого страшного, збудуємо нову. Адже дитина мусить бути дотичною до спорту.
Ще один важливий момент. Насправді, спорт у державі завжди був, умовно кажучи, десь 17-й у порядку денному. Але насправді це настільки важливий соціальний клей, який і в умовах війни, і в післявоєнний час є тим інструментом, який може і буде склеювати наше суспільство, незалежно від мови чи ще якихось речей, які нас можуть розділяти.
Фото: facebook.com/antonnikulinn
Стосовно проєкту, про який ви згадували, мовляв, втілюєте з центральною владою. Розкажіть, будь ласка, детальніше.
Так, ми робимо його з Офісом президента: запускаємо всеукраїнські шкільні ліги, які дуже добре показали себе у Львові, а тепер хочемо це все розширити на всеукраїнській рівень. Це п’ять видів спорту, командні види спорту – це зовсім інша філософія і зовсім інша організація змагань. Я завжди говорю: щоб дитина серйозно ставилася до будь-яких процесів, до цих процесів серйозно має ставитися і дорослий. Тому це зовсім інший організаційний рівень, коли фінальні частини проходять на найкращих аренах регіонів, де є повна цифровізація всіх процесів. Тобто ми хочемо зробити таким чином, щоб за п'ять років кожна дитина в Україні була дотична до спорту і була продуктом шкільних ліг.
Чому шкільні ліги? Бо кращого інструменту, ніж шкільні ліги, не існує. Така система підготовки й розвитку масового спорту успішно працює ув США, де є шкільні і студентські ліги. Тому вважаю, що ми плавно маємо переходити до цієї моделі. Звичайно, не треба все копіювати, маємо створити власні авторські моделі.
Яким має бути принцип роботи з федераціями? Як це має відбуватися, хто має визначати пріоритетність спорту?
У нас до цього часу половина президентів спортивних федерацій не англомовні. Мало хто з них комунікує з міжнародними федераціями на такому рівні, щоб мати змогу впливати на процеси. Тому ми і програємо у спортивній дипломатії. У нас за все у плані спорту відбивається міністр, але це не має бути так. Кожен на своєму рівні має працювати, щоб ми мали певні політичні впливи у світових спортивних федераціях. Якщо це буде таким чином зроблено, це буде однозначно підсилення й перемога на дипломатичному спортивному рівні. Наразі такої перемоги немає і нас, скажімо так, обіграють наші конкуренти, наші вороги.
Безпосередній розвиток виду спорту – це пріоритет тієї чи іншої федерації спорту. Власне, на федерацію держава має впливати мінімально. Не так, як це відбувається, коли зараз вони підв’язані під фінансування. Тут питання і весь принцип моєї роботи в управлінні такий, що завжди кажу – треба не керувати, а створювати можливості. Держава мусить створювати можливості для розвитку спорту. Тоді це буде правильна історія. Наша задача – через такий інструментарій, як шкільні ліги, зробити так, щоб дитина полюбила цей вид спорту. Тоді сама федерація буде зацікавлена в тому, щоб їхній вид спорту був у програмі шкільних ліг. Кращої селекції, ніж у школах, немає, бо там є доступ до всіх молодих українців, які можуть стати дорослими професійними суперменами. Тоді федерація буде зацікавлена у професійному зростанні вчителів фізичної культури, щоб вони просували той чи інший вид спорту. Це все запустить зовсім інший механізм за своїм принципом, за своєю філософією. Цим інструментарієм збираємося підняти масовість спорту в Україні, щоб наші діти максимально багато займалися спортом і були дотичні до цієї діяльності.
Говорячи про спортивну дипломатію, я так розумію, що не лише міністр має нести відповідальність і проводити відповідну роботу, а й конкретні федерації. Адже є чимало видів спорту, де росіяни й білоруси виступають на міжнародній арені і світові федерації їх не засуджують, а наші ніяк на це не впливають.
Так, працювати над цим має не лише міністр спорту. Я вважаю, що міністр має бути в першу чергу хорошим менеджером та організувати відповідну роботу, щоб ми в цих процесах перемагали. Федерація спорту має безпосереднє і ексклюзивне право розвивати той чи інший вид спорту, не міністр. Я проти того, щоб держава вмішувалася в той чи інший вид спорту. Вважаю, що Міністерство молоді й спорту має лише формувати політику, порядок денний. Тобто показати правила поведінки і взаємовідносин. Решта ж – це робота федерацій.
Насправді можу назвати лише близько 10 федерацій спорту України, які дійсно проводять активну роботу на міжнародній арені серед інших федерацій. А решта? Ми постійно це маємо говорити, це має бути на порядку денному. Якщо всі наші можливості будемо використовувати по максимуму, тоді я впевнений, що будь-яку інституцію зможемо перемогти. Треба впливати і на Міжнародний олімпійський комітет, де формують світову спортивну політику. Власне, тут треба дуже класно працювати у своїх федераціях. Тому і виникає вся складність між національною і міжнародною федераціями. Наскільки ти активний, наскільки хороші в тебе менеджери, настільки високим і буде результат у цій спортивній дипломатії. Вважаю, що треба більше залучати молодих людей, які знають англійську, вміють комунікувати, є медійними. Тоді та чи інша федерація вже всередині організації формуватиме чітку політику, яка може впливати і на міжнародну.
Фото: facebook.com/antonnikulinn
Ще хотів уточнити стосовно вашої позиції про бойкот українськими спортсменами участі в міжнародних змаганнях, де присутні росіяни чи білоруси. У 2022 році це було неофіційне правило. У 2023 році міністерство пояснило, що в разі, якщо учасники - росіяни чи білоруси, але виступають під нейтральним прапором, тоді можна змагатися. Як, на ваш погляд, мають поводитися наші спортсмени, коли стикаються з такою ситуацією?
Вважаю, що має бути проведена максимальна робота з нашими в першу чергу топатлетами. У нас має бути розроблений чіткий план поведінки на такі випадки. Коли не виходити і не змагатися з росіянами... Ну, росіяни від цього точно не втратять. Думаю, втратимо ми у своїй спортивній майстерності. На моє переконання, наші спортсмени мають виходити і перемагати. Дуже хороший приклад показала наша фехтувальниця Ольга Харлан і багато інших спортсменів, які своєю майстерність довели, що є кращими. Так, руку тиснути не треба й не варто показувати цих цивілізованих елементів поваги до спортсменів, які представляють країну-агресора. Але змагатися ми маємо. Адже, по-перше, це велика реклама нашої держави. Спорт як ніхто дуже потужно рекламує країну. Адже не таємниця, що до повномасштабної війни про Україну знали насамперед завдяки нашим топспортсменам. Це ті флагмани, які мають просувати Україну й надалі на міжнародній арені. Тому підсумовуючи, я вважаю, що змагатися треба, але в нас має бути чітка позиція всіх топових атлетів нашої держави щодо цього, щоб усі знали алгоритм дій.
Якщо все ж не вас оберуть міністром спорту, чи продовжите розвивати програми, які започаткували у Львові?
Безперечно! Я фанат українського спорту. Якщо не в Києві, то на місцевому рівні все й далі робитиму від мене залежне, щоб ми як країна, як нація ставали сильнішими. Переконаний, що український спорт має бути реформований і, так би мовити, ніжно перейти на клубну систему. Повірте, це дасть результат, і я та люди з моєї команди знають, як це зробити.