Молюся, б’юся за своїх: як медик "Відьма" з Прикарпаття рятує поранених на "нулю"

Про це пише АрміяІнформ, — повідомляє "Еспресо.Захід".

Позивний “Відьма” їй присвоїв інструктор з вишколу бойових медиків у Десні. “Мовляв, характер у мене, як у вистрибуючої протипіхотної міни. Сидить собі в землі тихенько, але коли її зачепиш — біда. Плигає вгору й нищить все навкруги в радіусі 50 метрів. У нас такі міни називають "жабками", у натівських арміях — "відьмами". Приклеїлося. Та й прізвище в мене не менш гучне: Гук", – розповідає Оксана Гук.

"Знаєте, що найстрашніше для бойових чи тактичних медиків? Ні, не обстріли, не кров, не відірвані кінцівки… Це крики поранених. Деякі кричать від болю страшно. А ти не маєш права під час невідкладної або домедичної допомоги, евакуації дати їм сильне знеболювальне. І, як медик, я із тим згодна.

Деякий час тому у військових всіх країн НАТО нарковмісні препарати вилучили з індивідуальних аптечок та заборонили для подальшої ними комплектації. Логіка тут залізна — позаяк вже на операційному столі після подібної попередньої ін’єкції пораненого вже не братиме наркоз. Отже, вколюємо ненаркотичні анальгетики, які частково знімають больові ефекти.

Читайте також: Герої України. Захисниця неба Анастасія у студентські роки була дизайнеркою суконь, а нині бореться з російськими ракетами

Доводиться вгамовувати, заспокоювати поранених на власний розсуд самотужки, після чого почуваєшся психологічно й фізично розтрощеною. Не вірте, коли хтось із моїх колег скаже вам щось інше, то буде бравада. Горезвісна професійна деформація, коли лікарю до пацієнтів байдуже, — то не для фронту. На війні робота із пораненими завжди, щоразу і постійно для медика потужний стрес", - ділиться досвідом медикиня.

"Відьма" не вірить у природжених жінок-воїнів. Ніхто не з’являється на світ "із гранатою в руках". Усім тут дуже лячно. Хтось про таке говорить, а хтось ні. Сама Оксана не вважає визнання страху смерті чи каліцтва чимось ганебним. Позаяк він — природна реакція на реальну небезпеку. Інша річ, коли одні його опановують та перетворюють на енергію дії, а інші "здуваються".

"Молишся, щоб побратим вижив і летиш уперед…", - каже Оксана.

"Одначе певні звички фронт все ж таки формує. Приміром, щойно починається нічний обстріл — як ти вже вдягнена і на ногах. Тривожно слухаєш ефір, мимоволі куняючи. Оксана з побратимами й посестрами вже не пам’ятають, коли висипалися вдосталь хоч раз".

Читайте також: Герої України. Вивів з оточення понад три сотні воїнів свого батальйону: комбат 24-ї ОМБР Сергій Мазорчук (Ірис)

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb